І Тарзан дістав з кишені зізнання Рокова з його підписом.

Де Куд узяв папір і почав читати. Д’Арно і Флобер підійшли ближче. Вони були цікавими свідками незвичайного закінчення незвичайної дуелі. Доки де Куд прочитав документ до останнього слова, всі мовчали. Після цього він подивився на Тарзана.

— Ви хоробрий і шляхетний джентльмен, — сказав він. — Я дякую Богові, що не вбив вас.

Де Куд був француз, а французи люди вразливі. Він кинувся обіймати Тарзана і розцілував його. Флобер поцілував Д’Арно. Лише докторові не було з ким цілуватись. Напевне, він образився, і тому втрутився з проханням дозволити йому оглянути рани Тарзана.

— В цього джентльмена вцілила принаймні одна куля, — сказав він. — А можливо, що й усі три.

— Дві, - сказав Тарзан. — Перший раз в ліве плече, а другий — у лівий бік. Мабуть, обидві кулі застрягли в м’язах.

Проте лікар примусив його лягти на траву і клопотався біля нього, доки промив йому рани і не зупинив кровотечу.

Наслідком цієї дуелі було те, що всі верталися до Парижа на автомобілі Д’Арно найліпшими друзями. На душі в де Куда стало так легко, що він позбувся і сліду неприязні до Тарзана. Щоправда, Тарзан узяв на себе більшу частину провини, вигороджуючи Ольгу, але цей обман можна було йому пробачити. Він обманював задля збереження честі жінки і зробив це по-джентльменському.

Тарзана вклали до ліжка на кілька днів. Д’Арно з лікарем так перейнялися його хворобою, що він змушений був скоритися їм, хоча вважав це смішною і безглуздою справою.

— Це просто смішно, — казав він Д’Арно, — лежати в ліжку через укол голки. Ви гадаєте, що коли Болгані, цар горил, ледве не розшматував мене, а я був ще малим хлопцем тоді, - то мене поклали на м’яке ліжко? Куди ж пак! Я вилежувався на вогкому підгнилому очереті в джунглях.

Я пролежав кілька тижнів, схований під густим кущем, і мене доглядала вірна Кала-лише бідна Кала, яка відганяла від моїх ран комах і охороняла мене від диких звірів.

Коли я просив води, вона приносила її в роті — єдиним відомим їй способом. Там не було ані стерилізованої марлі, ані продезинфікованих бинтів. А якби ваш любий лікар бачив ті антисептичні заходи, то, певно, збожеволів би.

І одначе я одужав. Одужав для того, щоб лягти у ліжко через подряпину. Мешканець джунглів такого навіть не помітив би, хіба що подряпина була б на кінчикові його носа.

Тарзан одужав кількома днями пізніше і почував себе, наче нічого не сталося. Де Куд кілька разів відвідував його, і коли дізнався, що Тарзан дуже хоче знайти для себе якусь роботу, то пообіцяв підшукати йому місце.

Щойно Тарзана виписали, як того самого дня він отримав від де Куда записку з проханням зайти вдень до бюро графа.

Де Куд зустрів його дуже привітно і щиро поздоровив з одужанням. Від того самого ранку, від дня дуелі, ніхто з них більше не згадував ані про дуель, ані про її причини.

— Любий Тарзане, я думаю, що знайшов для вас саме те, що вам потрібно, — сказав граф. — Це служба, на якій від людини вимагається насамперед відданість справі, дуже відповідальна. Вона здія мужньої і спритної людини. Я не можу уявити собі кращої кандидатури, аніж ви, Тарзане.

Вам доведеться мандрувати. А згодом, можливо, виникне перспектива просування вперед, певне, в царині дипломатії.

Але спершу на короткий термін вас призначать спеціальним агентом військового міністерства. Ходімо, я познайомлю вас з вашим майбутнім начальником. Ваші обов’язки він зуміє пояснити вам краще за мене, і тоді ви самі скажете, підходить для вас це місце чи ні.

Де Куд сам провів Тарзана до кабінету генерала Рошера, начальника відділу, до якого Тарзан мав би бути зарахований у разі згоди. Тут граф яскраво змалював усі Тарзанові чесноти і попрощався.

Через півгодини Тарзан вийшов з кабінету генерала, отримавши першу роботу в своєму житті. Завтра він мусить зайти за подальшими вказівками, а наразі повинен був готуватися до від’їзду з Парижа, можливо, до негайного від’їзду, на невизначений термін.

Тарзан квапився додому, щоб поділитися з Д’Арно доброю звісткою. Врешті і він комусь потрібен на цьому світі.

Він зароблятиме гроші і, що особливо добре, вирушить у подорож, побачить нові країни і нових людей.

Він кулею влетів до кімнати Д’Арно і на одному диханні виклав йому цю новину. Д’Арно зреагував стримано.

— Ви, певне, захоплені, що залишаєте Париж і що, можливо, ми з вами не побачимося кілька місяців? Тарзане, я ще не бачив такої невдячної тварини.

— Ні, Полю, я просто дитина. Мені дали нову іграшку, і в мене нестерпно сверблять руки швидше почати бавитися з нею.

Невдовзі Тарзан покинув Париж. Він вирушив через Марсель до Орана.

Перше завдання Тарзана не обіцяло особливих пригод і не здавалося надто важливим. Уряд підозрював одного поручника тубільного полку у таємних зносинах з великою європейською країною. В Сіді-бель-Абесі жив лейтенант Жернуа, який раніше працював при головному штабі, де відповідно до службових обов’язків був допущений до надважливих військових документів. Уряд підозрював, що та велика країна чимало заплатила офіцерові, щоб отримати дуже важливу для неї інформацію.

Підставою для того, щоб почати стеження за лейтенантом, був маленький натяк однієї відомої парижанки, який вона зробила з ревнощів. Але зрада — справа дуже серйозна, а генеральні штаби своїх секретів пильнують. Натяком не можна було нехтувати. Ось чому Тарзан поїхав до Алжиру під виглядом американського мисливця й мандрівника, щоб з’ясувати справу лейтенанта Жернуа.

На пароплаві він дуже радів тому, що невдовзі знову побачить свою улюблену Африку. Але північне узбережжя так само разюче відрізнялось від його рідних тропічних джунглів, як і Париж. Хвилювання людини, яка повертається на батьківщину, обірвалося для нього вже в Орані. Там він цілий день провештався вузькими кривими завулками Арабського кварталу, розглядаючи незнайомий йому краєвид. Наступного дня він був у Сіді-бель-Абесі. Він показав свої рекомендації цивільній і військовій владі. Звичайно, в цих листах не було навіть натяку на справжню мету його приїзду.

Тарзан володів англійською мовою в такій мірі, що серед арабів та французів міг легко видавати себе за американця, а саме це й було йому потрібно. При зустрічі з англійцями він розмовляв французькою.

Він швидко познайомився з багатьма французькими офіцерами, і вони з ним заприятелювали. Він також познайомився з Жернуа. Це був мовчазний сорокарічний чоловік з постійно незадоволеним виразом обличчя, наче мав геморой.

Місяць минув спокійно. Схоже було. що до Жернуа ніхто не приїжджав, а коли він сам з якоїсь нагоди поїхав до міста, то ні з ким не спілкувався, принаймні з тими, кого можна було б запідозрити в шпигунстві. Тарзан вже починав думати, що чутка про Жернуа не дістане підтвердження, як раптом Жернуа отримав наказ вирушати до Бу-Саади далеко на південь, у Малу Сагару.

Загін під командою трьох офіцерів мусив змінити інший загін. На щастя, один з офіцерів, капітан Жерар, дуже заприятелював з Тарзаном, і коли той натякнув, що з радістю теж поїде в Бу-Сааду, щоб пополювати, то це не викликало ні в кого жодної підозри.

В Буїрі загін залишив потяг; решту шляху треба було подолати верхи. Тут Тарзан пішов купити собі коня. Коли він проходив вузькою вулицею, то помітив людину в європейському одязі, яка дивилася на нього з дверей тубільної кав’ярні. Коли людина побачила Тарзана, то повернулася і пішла в маленьку приземкувату мазанку. Тарзан не надав би цьому жодного значення, якби не щось знайоме в обличчі й постаті цього чолов’яги.

Переїзд до Омала втомив Тарзана, весь досвід якого в їзді верхи обмежувався кількома уроками в Парижі.

Він врешті вирішив спочити в готелі на м’якому ліжку.

Загін став на ночівлю табором.