Після цих слів він заходився готувати смертельну лотерею.

Джейн Портер дивилася на нього широко розплющеними очима. Все її єство охопив крижаний страх на саму лише думку про те, свідком чого вона повинна стати. Тюран розстелив свою куртку на дні човна, а потім вибрав зі жмені шість монет вартістю в один франк. Двоє інших учасників лотереї схилилися над ним, коли він роздивлявся монети.

Врешті він подав їх Клейтонові.

— Добре роздивіться їх, — сказав він. — Найдавніша дата — тисяча вісімсот сімдесят п’ятий рік, і з цим роком вона лише одна.

Клейтон і матрос оглянули кожну монету. Ці металеві кружальця різнилися лише своїми датами. Вони оглянули їх і лишилися задоволені. Звісно, якби вони знали, що досвід Тюрана як професійного картяра й шулера дозволяє йому розрізняти навпомацки навіть карти, то навряд чи схвалили б його пропозицію. Монета, датована 1875 роком, була на волосинку тонша за інші, але ані Клейтон. ані Спайдер не могли б цього встановити без мікрометра.

— В якій послідовності будемо тягнути жереб? — спитав Тюран, який знав, що більшість людей воліє тягнути жеребок під кінець у тих випадках, коли виграш може принести прикрість: є надія, що прикрість дістанеться тому, хто тягне жеребок раніше.

Тюран з відомих лише йому міркувань зголосився бути першим.

Отже, коли Снайдер сказав, що хоче тягнути останнім, Тюран великодушно запропонував бути першим. Лише секунду його рука була під курткою, але впродовж цієї коротенької секунди його швидкі спритні пальці встигли обмацати кожну монету й розрізнити фатальну. Коли він витяг руку, в ній було затиснуто монету з датою 1888 року.

Тепер була черга Клейтона. Джейн Портер нахилилася вперед усім тілом і з напруженим і тривожним виразом обличчя стежила за тим, як рука її майбутнього чоловіка ковзнула під темне сукно. Ось він витяг її, з монетою на долоні.

Цілу хвилину він не зважувався подивитись. Тюран нахилився над його рукою й оголосив Клейтонові, що його врятовано.

Тремтяча, ослабла Джейн Портер впала на корму човна.

У неї наморочилась голова. Вона почувала себе зовсім хворою. Якщо і Снайдерові не дістанеться монета з датою 1875, то їй доведеться пережити все це страхіття знову, від початку до кінця.

Рука матроса уже була під курткою. На його лобі виступили великі краплини холодного поту. Його лихоманило.

Він уголос кляв себе за те, що згодився тягнути останнім.

Він полічив, що його шанси на порятунок були три до одного. Тоді як Тюран мав п’ять проти одного, а Клейтон чотири.

Росіянин терпляче ждав і не підганяв матроса. Про себе він абсолютно не турбувався. Йому було байдуже, чи витягнуть зараз монету з датою 1875 чи ні. Коли матрос витяг руку і поглянув на монету, то знепритомнів і впав. Клейтон і Тюран поспішили роздивитися монету, яка випала з руки Снайдера і лежала поруч. На ній була дата 1889. Але страх так вплинув на Снайдера, наче він витяг фатальну монету.

Таким чином смертельна монета залишилася нерозіграною, і тепер все треба було повторити. Росіянин знову витяг безпечну монету. Джейн Портер заплющила очі. коли рука Клейтона сховалась під курткою. А широко розплющеними очима Снайдер нахилився над рукою, яка повинна була вирішити його долю.

Вільям Сесіль Клейтон, лорд Грейсток вийняв руку з-під куртки, затиснув у долоні монету, так що ніхто не міг роздивитися її, і глянув на Джейн Портер. Він не наважувався розтулити кулак.

— Швидше! — просичав Снайдер. — Боже! Дайте нам подивитися!

Клейтон розтиснув пальці. Снайдер перший побачив дату і, перш ніж хтось збагнув його наміри, скочив на ноги, перевісився через борт і назавжди зник у зеленій безодні океану. Монета, яку витягнув Клейтон, була з іншою, аніж 1875 рік, датою.

Напруга так знесилила обох чоловіків, що решту дня вони провели у напівпритомному стані. Кілька днів вони не верталися до страшної теми. Це були жахливі дні слабості та відчаю. Врешті Тюран підповз до Клейтона.

— Треба ще раз тягнути жереб, інакше ми навіть не матимемо сил, щоб їсти, — прошепотів він.

Клейтон був у такому стані, що вже не мав власної волі.

Джейн Портер уже три дні не говорила. Він знав, що вона вмирає. Хоч би який страшний був план, що його запропонував росіянин, але він сподівався, що його або Тюрана жертва відновить її сили. Тому відразу згодився на пропозицію свого єдиного партнера.

Вони тягли жереб у той самий спосіб і, звичайно, наслідок міг бути лише один —

Клейтонові дісталася монета з датою 1875.

— Коли? — спитав він Тюрана.

Росіянин уже витяг складаного ножа і лише чекав нагоди, щоб відкрити його.

— Зараз, — пробурмотів він, жадібно дивлячись на англійця.

— Чи не можете ви зачекати до ночі? — спитав Клейтон. — Міс Портер не повинна цього бачити. Адже ви знаєте, що ми повинні були побратися.

Вираз розгубленості з’явився на обличчі Тюрана.

— Гаразд, — нерішуче відказав той. — Ніч скоро настане. Я чекав багато днів, можу почекати кілька годин.

— Дякую, друже, — прошепотів Клейтон. — Тепер я піду до неї і пробуду біля неї, доки прийде моя смертна година.

Коли Клейтон дістався до дівчини, вона була непритомна; він знав, що вона вмирає, і радів, що їй не доведеться бути свідком страшної трагедії. Він узяв її руку й підніс до своїх розтрісканих і спухлих вуст. Він лежав біля неї, дуже довго пестячи маленьку, висохлу, зовсім дитячу руку, яка була колись прекрасною, зграбною рукою юної красуні з Балтімора.

Він не помітив, коли стемніло. Отямився лише тоді, коли почув, як хтось кличе його на ім’я. Його кликав росіянин, щоб виконати вирок.

— Я йду, пане Тюране, — квапливо відповів той.

Тричі Клейтон намагався стати навкарачки. щоб доповзти до своєї смерті, але за останні кілька годин він надто заслаб, щоб дістатися до Тюрана.

— Вам доведеться йти до мене, — проказав він слабким голосом. — В мене немає сили. Я не можу стати навкарачки.

— Чорт забирай, — пробурмотів Тюран. — Ви намагаєтеся ошукати мене і позбавити виграшу.

Клейтон почув, як Тюран засовався на дні човна. Нарешті пролунав його крик, повний відчаю:

— Я не можу повзти! Надто пізно! Ти мене перехитрував, клятий англійський пес!

— Я вас не перехитрував, мосьє, - заперечив Клейтон. — Я щосили намагався встати, я спробую ще раз. і якщо ви зробите те саме, кожен з нас зможе проповзти півдороги, і тоді ви отримаєте ваш виграш.

Клейтон знову напружив рештки своїх сил і почув, що Тюран робить те саме. Приблизно через годину англієць зумів звестися навкарачки, але з першим наступним рухом він упав долілиць на дно човна. Через хвилину з боку Тюрана до нього долинув оклик полегшення.

— Я йду, — прошепотів росіянин.

Клейтон знову зробив спробу рушити до своєї долі, але знову простягнувся горілиць у човні, і більше вже не зміг підвестися. Останнє зусилля призвело до того, що він упав навзнак і лежав так, дивлячись на зірки, а позаду нього дедалі ближче лунав шурхіт росіянина, що повз по дну човна, і його хрипке дихання.

Клейтонові здалося, що він пролежав близько години, очікуючи, доки з мороку виповзе той, хто обірве його муки.

Росіянин був уже зовсім близько від нього, але проміжки між рухами були дедалі довшими і кожний новий крок Тюрана залишався для Клейтона майже непоміченим.

Та ось він відчув, що Тюран уже поруч. Він почув хихотіння, потім щось торкнулося його обличчя, і він знепритомнів.

Тієї самої ночі, коли Тарзан з племені Великих мавп став царем Вазирі, жінка, яку він кохав, помирала в маленькому човні посеред Атлантичного океану, за сотню кілометрів на захід від нього. Тоді як він витанцьовував серед своїх голих дикунів, втілюючи собою чар досконалості й сили, і на його опуклих м’язах вигравали полиски багаття, жінка, що його кохала, лежала виснажена й схудла в непритомному стані, який передував смерті від голоду й спраги.