Зоряна увійшла до приймальні й почула під кабінетом ординаторської доволі галасливу розмову. У ній брав участь і старий знайомий ескулап. Той самий, що переконував її відключити чоловіка від штучної вентиляції легенів і дати спокійно померти. Хай не мучиться.

— Ви безпідставно мене звинувачуєте, колего, в тому, чого не було. Я не перший рік у медицині, і вам відомо, якщо хворий протягом тижня не виходить із коми, шанси його повернутися з того світу мізерні.

— Що ви таке кажете? — інший голос, старший і спокійний, звучав навіть із певним сарказмом. — Та невже? Ви сам Господь чи пророк Мойсей, щоб робити такі висновки?

— Але ж, шановний, я діяв згідно з…

— Ах, заткніться, будь ласка! Я перечитав історію хвороби. Ваші дії — то суцільний хаос! Скількох людей ви вкатрупили? Щоб я навіть близько тебе тут не бачив. Узагалі таким горе-лікарям не місце в медицині, але ж куди вас дівати, коли розмножуєтеся швидше від дрозофіли?

Двері з гуркотом розчахнулися, і в коридор вискочив той банькатий лікар, червоний, мов рак. Він кинув на Зоряну злий погляд, гаркнув:

— Шо витріщилася? Твоя робота? Не могла попередити, що в тебе такі родичі? Але й вони тобі не допоможуть. Бо твій муженьок усе одно не виживе. Він — об’єкт для патологоанатомів.

— Агов, ти ще тут, свищику? — За спиною білобрисого виріс високий чолов’яга.

Зоряна не встигла й рота відкрити, як банькатий кинувся коридором до виходу, а сивочолий велетень уже трусив її за руку:

— Ви Зоряна? Дуже-дуже приємно. Я відтепер лікар вашого чоловіка Сергія. Звати мене Віталій Станіславович. А на того телепня уваги не звертайте. Заходьте, дорогенька, до кабінету, поговоримо.

Була настільки приголомшена почутим і побаченим, що навряд чи запам’ятала все, що їй говорив новий лікар. Пригадує лиш кавалки розмови.

— Ваш чоловік пережив важку аварію, він мало не загинув, і хай би що вам казав той телепень із червоним дипломом — уявіть собі, у нього червоний диплом! — так от, хай би що він вам казав — не вірте його словам. Кома — це не вирок, це захисна реакція організму в стресовій ситуації. Коли той стрес надто сильний, як у випадку з Сергієм, відбувається позамежне гальмування, і система, щоб зберегти свою життєдіяльність, вимикається. Тобто переходить на ощадливий режим. Зберігаючи тільки функціонування життєво важливих органів. Таким чином, організм сам себе рятує. Однак найчастіше він не може самостійно вийти з того стану, голубонько, і ми маємо йому в цьому допомагати. І не тільки лікарі, а й ви також. Навіть не так. Очевидно, насамперед ви. Можливо, тільки тому, що Сергій любить вас і дитину, він досі живий. Ситуацію з Сергієм, щоб вам було доступніше, можна описати так: страус заховав голову в пісок, а витягнути її з піску самостійно не може. І ми йому в цьому маємо допомогти. При мінімальних негараздах організм іще може себе самостійно «запустити», у нашому ж випадку мусить бути серйозне та ґрунтовне лікування. Надмірно сильний подразник завів мозок пацієнта в заглушку. Такий самий подразник може його з неї, тобто з коми, вивести. Приготуйтеся до довгого процесу, дівчино, то може статися завтра, може, через місяць, а можливо, через рік. Невизначеність — то найгірше, що може бути в такій ситуації.

Я розумію вас і тому попереджаю про всі ризики. Стан коми — це ніби вузенька прикордонна смуга поміж життям і смертю. Я попереджаю — може настати і смерть, і глибока інвалідизація, а може Сергій просто прокинутися, наче після сну. Таке вже бувало в моїй практиці. Пам’ятайте, здебільшого людина виходить із коми не одразу, а під впливом інтенсивної терапії і ще довго проходить лікування і реабілітацію. Те, що ви зробили вибір, я вже знаю. Мені медсестри розповіли, як вас переконували, що Сергій безнадійний, а ви продовжували вірити у життя. Що ж, дівчино люба, поборемося?

Вони стоять біля Сергієвого ліжка. Світла простора палата. Велике вікно дивиться на схід. Із висоти восьмого поверху видно пів-Львова. Біля Сергія купа різної апаратури, щось поруч рівномірно попискує.

— Сьогодні вже можна говорити однозначно, що первинним фактором, завдяки якому існує людський організм, є кровопостачання. Падає тиск, падає пульс — і ми можемо людину втратити. Наш досвід свідчить, що гемодинаміка фактично є першопричиною «запуску» будь-якого органу. Якщо органові цей кровотік потрібний, він його кличе на себе. Якщо є атрофія мозку, різко понижується кровообіг, мозок ні на що не реагує, тобто фактично нема кого рятувати. У Сергія все гаразд, Зорянко, — лікар обійняв по-батьківськи її за плечі. — Гемодинаміка в організмі стабільна, прилади це показують. До речі, це чи не єдиний об’єктивний показник реакції головного мозку Сергія. За вашим чоловіком ми наглядатимемо цілодобово. Медсестри, санітарочки робитимуть усі необхідні і медичні, і фізичні процедури. А ваше завдання, Зорянко, чи не найважливіше. Біоенергетичний зв’язок між вами та Сергієм — то доконаний факт! Щойно ми з вами зайшли в кімнату, як діяльність його мозку загострилася. Про це свідчать показники на приладах. Розмовляйте з ним. Розповідайте про події, що відбуваються на вулиці, у вашому житті, про успіхи сина, читайте. Повірте, то не менш важливе, ніж те, що роблю я.

— Знаєш, коханий, інколи в житті трапляються дивні історії.. Я не маю на увазі нашу з тобою. Бо вона найреальніша, то наче світло вдень за вікном… Є — і все! Я тільки на шостий день після сварки між Віталієм Станіславовичем і старим нашим лікарем про той випадок довідалася.

Зоряна вмовкла, наче підбирала слова… Сергій чекав.

— Усі наші вчинки, добрі чи злі, повертаються до нас. Удариш когось ненавистю — її ж отримаєш у відповідь. До чого я веду? Можливо, й помиляюся, та життя говорить, що ні, — зітхнула і продовжила: — А коли запустиш бумеранг байдужості, то що? Ех! Після розмови з Віталієм Станіславовичем той наш колишній лікар, Федір Іванович… Банальна дурна випадковість. Одним словом, він приймав душ удома… Послизнувся, впав і пошкодив голову. Тобто він також був у комі певний час, як і ти, але недовго.

— Тобто як недовго? — перепитав Сергій.

— Його дружина наполягала на госпіталізації в київську клініку, де все наче набагато краще, ніж у нас на місці, — і лікарі, й обладнання. Та це не допомогло. Він помер.

Зоряна говорила якимось безбарвним голосом. Розуміння чогось значного і разом із тим жахливо-холодного торкало серце. Невже справедливість буває такою?

— Як? — наче не вірив у щойно почуте, перепитував кохану. — То бумеранг повертається завжди?

Зоряна стенула плечима. Хтозна, але…

— Цей точно повернувся….

Віталій Станіславович тішився, як мала дитина, коли Сергій вийшов із коми. Він аж світився від щастя, слухаючи відповіді Сергія на, здається, зовсім дитячі запитання. Як його звати? Як звати бабуню? Місто, в якому він живе? Скільки йому років? Яку музику він любить? І ще купа різних питань…

За тиждень Сергій міг спокійно вставати, митися, виходити в коридор. За два він грав у шахи з Віталієм Станіславовичем і жодного разу не програв, лишень дві нічиїх, і то пан лікар якось підозріло дивився на свого пацієнта — чи не піддався той, бува. За місяць пацієнт пригадав карту зоряного неба, через два йому захотілося на роботу і кави.

— Віталію Станіславовичу, я хочу додому. Я здоровий. Ви ж бачите…

Лікар серйозно й уважно дивися на пацієнта:

— Бачу. І тому хвилююся, щоб тобі знову не стало гірше вдома. Надто мало часу минуло.

Сергій накрив своєю рукою руку лікаря:

— Не хвилюйтеся. Зі мною поруч Зоряна, і тому нічого поганого не трапиться…

— У середині дев’ятнадцятого століття були помічені відхилення в русі Місяця від розрахованого його положення. У двадцятому столітті відхилення спостерігались також у русі Меркурія та Венери. Це було пояснено нерівномірністю обертання Землі навколо вісі. Зараз ми маємо багато доказів такого руху Землі. Унаслідок нерівномірного обертання середня сонячна доба та зоряна доба — величини також несталі. Тому в астрономії використовують дві системи лічби часу: нерівномірний час та рівномірний, який має ще назву ефемеридний час. Так. Час.