– О Боже, синку, ти одружуєшся! – зраділа вона. – Наре-е-ешті!
Я скинув наплічник на килимок біля порога й почухав макітру. Блін, чому все так складно в цьому житті?
– Ну, не зовсім, мамо, – трохи розгублено промимрив я, а потім задер носа та гордовито додав: – Я лечу на острів Пасхи, мамо, – й усміхнувся, десь глибоко в душі сподіваючись, що мої батьки на радощах застрибають до стелі.
Мама принишкла і трохи насупилася, осмислюючи почуте. Кілька секунд вона намагалася зрозуміти, чи острів Пасхи – це справді той острів Пасхи, про який вона подумала… Проте я не дав мамі оговтатися.
– На півтора місяці! – продовжив ще більш натхненно, змахнувши руками та показуючи, який я молодець. – Ще, може, десь Південною Америкою поблукаю, але найважливіше – то, звісно, Рапа Нуї, мамо.
– Е-е-е…
– Мамо, це ж острів Пасхи! – захоплено торочив я. – Уявляєш? Туди Тур Хейєрдал плавав, а тепер і я полечу!
Мама зблідла, тато нервово кашлянув за її спиною та почухав підборіддя.
– А одруження поки що почекає, – підсумував я і засміявся: – Ги-ги-ги!
Але тато й мама чомусь не сміялись.
* * *
На цьому далекому острівці… людство колись здійснило одну зі своїх найдивовижніших химер.
Тур Хейєрдал, «Аку-Аку»
Скажу вам по секрету: я не мав наміру писати про острів Пасхи. Тоді, коли я задумував цю авантюру, я взагалі не уявляв, що буду писати. Крім того, про острів Пасхи й так немало написано, і я наївно гадав, що всі, хто хотів щось знати про цей крихітний шматок малородючої землі, що самотньо стримить посеред безмежних вод на півдні Тихого океану, вже давно про все дізналися та прочитали.
Проте як виявилося, не все так просто, як здається на перший погляд. Ще перед моїм відльотом до Південної Америки батько перестрів на вулиці свого давнього знайомого, відомого в Рівному журналіста. Слово за слово, й розмова якось перескочила на синів.
– Та моєму, схоже, геть усі мізки з голови видуло, – поскаржився тато, – лаштується на острів Пасхи летіти.
– Оце так! – захоплено вигукнув відомий у Рівному журналіст. – Це ж просто супер! Там же Наполеон у тюрязі сидів!
Так отож…
Стисла інформаційна довідка про острів Пасхи
Острів Пасхи (ісп. Isla de Pascua) – вулканічний острів у південній частині Тихого океану (площа – 163,6 км2, координати – 27°07́ пд.ш. 109°21́ зх.д.), який вважають найбільш віддаленим закутком планети. Ultimate destination – так зазвичай пишуть про нього в туристичних довідниках. Цей крихітний шматок землі розташований на відстані 3700 кілометрів від узбережжя Чилі та 4000 кілометрів від Папеете, столиці Французької Полінезії на острові Таїті. Протягом століть на ньому жила й розвивалася нечисленна, але дуже могутня цивілізація, лишаючись абсолютно невідомою для світу.
Острів Пасхи має декілька назв, більшість із яких із різних причин не має жодного стосунку до його справжньої назви. Найбільш уживаними серед них є:
Рапа Нуї – «великий Рапа» з полінезійської – так у XIX столітті назвали острів Пасхи китобої, щоб відрізняти його від невеликого острівця за назвою Рапа, що знаходиться в Полінезії;
Те Піто о Те Хенуа, що означає «Пуп Землі» рапануйською мовою, – це справжня назва острова Пасхи, якою його нарекли місцеві аборигени;
Мата Кітераге – «Очі, що дивляться в небо» – ще одна автохтонна назва острова Пасхи;
острів Сан-Карлос – назва, яку дали острову іспанці 1770 року під час спроби проголосити острів Пасхи власністю іспанської корони;
Теапі – так називав острів Джеймс Кук.
За островом закріпилася назва «острів Пасхи», оскільки його було відкрито голландцем Роґґевеном у день Пасхи.
Клімат на острові теплий, субтропічний.
Рапа Нуї прославився завдяки унікальним статуям, які мають назву моаї. Окремі з них сягають розмірів п’ятиповерхового будинку. Колись давно невідома цивілізація висікала їх із вулканічної породи та з невідомою метою встановлювала повсюди вздовж берега.
Відстань до острова Пасхи по прямій від міста Київ – 15735 кілометрів.
Офіційна історія не знає жодного випадку відвідання Наполеоном Бонапартом будь-якого з островів Океанії загалом і острова Пасхи зокрема…
* * *
The world has been shrinking of late, and to return to a simpler day is to restore much of its size and dignity.
Katherine Routledge, «The Mystery of Easter Island»[17] Зазвичай, беручи нову книгу до рук, я передусім розгортаю її на останній сторінці та переглядаю зміст. Кілька лаконічних рядочків з номерами сторінок напроти – суха, але дуже важлива інформація, що може захопити з першого погляду або ж примусити відкласти книгу та забути про неї. Якщо ви ознайомлюєтеся зі змістом книги таким чином, то вже, певно, готові допитуватися, якого дідька перед тим, як потрапити на острів Пасхи, мене занесло спочатку в Еквадор, а потім до Перу та Чилі. Насправді все дуже просто…
До середини ХХ століття острів Пасхи лишався найбільш віддаленим та абсолютно недоступним куточком планети. Навіть до Антарктиди потрапити було легше. На початку минулого століття для звичайних смертних подорож на Рапа Нуї могла бути не більше ніж мрією, причому із розряду однозначно нездійсненних.
1888-го острів анексувала Чилійська республіка. Єдиним регулярним сполученням із Рапа Нуї в той час став чилійський фрегат, що раз на рік привозив на острів запаси харчів, одягу та медикаментів. Зрідка до Те Піто о Те Хенуа навідувалося невеличке вітрильне судно однієї чилійської компанії. Ця компанія використовувала безлісі прерії на Рапа Нуї як ранчо чи ферми для розведення овець. Корабель вирушав із Сантьяго та зоставався на острові Пасхи не довше, ніж було необхідно для того, щоб напакувати трюми вовною. Інколи з різних причин цей рейс скасовували, тож якщо не брати до уваги суден, які випадково запливали на Пуп Землі, острів опинявся в повній ізоляції від решти світу на два, а то й три роки.
Англійка Кетрін Рутледж у своїй книзі «Таємниця острова Пасхи» розповідає про власну трирічну подорож до острова Пасхи у 1913–1916 роках на кораблі «Манá» у складі британської наукової експедиції. Книгу починає опис того, як після тривалих роздумувань і консультацій члени експедиції вирішують будувати власну яхту. І не тому, що їм так захотілося чи, може, грошей не було куди подіти, а тому що 1912 року це був єдиний спосіб гарантовано потрапити на острів Пасхи. З тієї ж причини значно пізніше, 1955-го, Тур Хейєрдал орендував на рік риболовецький траулер, який переобладнав відповідно до вимог своєї експедиції.
На сьогоднішній день ситуація, звісно, дещо краща. Проте, попри всі технологічні досягнення ХХІ століття, попри тотальну глобалізацію, інформатизацію, реактивні літаки, online- бронювання, електронні білети і т. д. і т. п., острів Пасхи все ще лишається зовсім неблизьким. Щоправда, звичайному смертному тепер ніхто не забороняє мріяти про подорож до цього таємничого шматка землі посеред Тихого океану та навіть утілити свої мрії у життя. Відтоді, як на острові Пасхи американці збудували аеропорт і чилійська авіакомпанія «LAN» започаткувала систематичні рейси, подорож до Рапа Нуї більше не була чимось унікальним і героїчним.
Одначе на тих, хто бажає потрапити на острів Пасхи, все ще очікує чимало проблем під час підготовки перельоту. По-перше, кількість авіарейсів (а також кількість пасажирів) суворо лімітована. І пов’язано це не з монополією головної чилійської авіакомпанії на всі авіаперевезення, а з обмеженими ресурсами самого острова. По-друге, для того, щоб полетіти на острів Пасхи, спочатку потрібно дістатися Сантьяго, що теж не зовсім близько та зовсім недешево (певна річ, якщо ви не живете десь у Південній Америці).
