11 Кругом страхи лякати муть його, й зневолять його кидатись то сюди то туди.

12 Вичерпаєсь із голоду сила в йому, й погибель готова під боком його.

13 З'їсть тїло його, з'їсть всї члени його перворідна (небувала) недуга смертї.

14 Прогнана буде з домівки в його надїя його, а се доведе його до царя страхів*.

15 Осядуть в наметї його (чужі), бо стане він уже не його; домівку його посиплють сїркою.

16 Знизу усхне коріннє його, а вгорі зовяне верховіттє його.

17 Щезне про його память із землї й імени його не згадувати муть на базарі.

18 Проженуть його з сьвітла в тьму, й зітруть його з кругогляду земного.

19 Нї сина нї внука не буде в народї його, не зістанеться нїхто в домівцї його.

20 День (погибелї) його злякає потомків, а сучасників обгорне жахом.

21 Такі пробутки беззаконного, оттаке місце того, хто не знає Бога!

Йов 19

1 І відказав Йов і рече:

2 Докіль мучити мете душу мою й торгати мене словами?

3 Вже ж ви й так десять раз соромили мене; чи ж вам не стидно, так тїснити мене?

4 Коли я й справдї провинився, то провина моя на менї зостанесь.

5 А коли вам так любо, величатись надо мною й докоряти менї осоромленнєм моїм,

6 То знайте, що се Бог поверг мене 'д землї й обвів кругом мене сїть свою.

7 Ось, я кричу: кривда! й нїхто не чує; я голошу, а нема суду (справедливого).

8 Він перегородив менї путь, і я не маю переходу, й розпростер темноту на стежки мої.

9 Зволїк із мене славу мою й зняв вінець із голови моєї.

10 Навкруги опустошив мене, й я відходжу; й, неначе деревину, вирвав надїю мою.

11 Він запалав проти мене гнївом своїм, і в одно повернув мене з ворогами своїми.

12 Полки його* притягли купою й справили дорогу собі на мене, та обсїли кругом намет мій.

13 Браттє моє оддалив від мене, а знакомі мої цураються мене.

14 Рід мій покинув мене, й знакомі мої забули про мене.

15 Домівники мої й служебки мої вважають усї за чужого мене; приходнем став я в очах їх.

16 Кличу раба мого, - він не озивається; мушу моїми його благати устами.

17 Жінка гидує диханнєм моїм, і менї треба вмоляти її згадкою на дїти від тїла мого.

18 Ба й малі дїти мене за покидьку вважають: я підведусь, а вони збиткуються надо мною.

19 Всї, що до грудї моєї тулились, гордують мною, а ті, кого я любив, проти мене встали.

20 Поприсихали кістки до кожі й до тїла мого, зосталась тільки кожа около зубів моїх:

21 О, змилосердьтесь, помилуйте мене хоч ви, мої друзї, бо рука Божа побила мене!

22 За що й ви ще мене женете, так як Бог, наче б не могли насититись тїлом моїм?

23 О, коли б то слова мої написано! в книзї коли б можна їх начертати рильцем залїзним на олові, -

24 Про вічні часи на каменї видовбати!

25 Я знаю** - Відкупитель мій живе, й він у послїдний день підійме з пороху отсю розпадаючуся кожу мою,

26 І я в тїлї мойму побачу Бога.

27 Я самий вбачу його; мої очі, не очі когось другого, побачать його. Аж ниє серце в грудї моїй!

28 Вам про мене сказати б: За що нам гнати його? Як коли б корінь злого знайдено в менї!

29 О, бійтесь меча (Божого), бо меч той мстить неправду, й знайте, що є суд Божий!

Йов 20

1 Озвався ж Зофар із Нааму та й каже:

2 Роздумування мої спонукують мене, відказати, й оце я поспішаю виявити їх:

3 Докір, осоромляючий мене, я вислухав, та дух розуму мого відповість за мене.

4 Чи ти не знаєш, що од віків, - з того часу, як постав чоловік на землї, -

5 Веселощі беззаконних коротко тревають, а радість потайного грішника хвилева?

6 Хоч би під небо зросла його велич, й голова його аж до хмар сягала, -

7 То він пропаде, як гній його, на віки; хто його бачив, питати ме: де він?

8 Зникне він, неначе сон, і не знайдуть його; нїби ночная мара, він щезне.

9 Око, що вбачало його, не побачить його нїколи, й не взрить його вже більше місце його.

10 Дїти його будуть у старцїв ласки шукати, й руки його повернуть усе, в кого він що пограбив.

11 Костї його ляжуть з ним у порох із усїма гріхами молодостї його.

12 Коли зло солодким буде йому в ротї його, й він держати ме його під язиком своїм,

13 Берегти ме, й не викине, а хоронити ме його в устах своїх, -

14 То їжа та в його животї візьметься гадючою жовчю в йому.

15 Добро, що пожер, мусить він виблювати: Бог вирве все з живота його.

16 Яд він гадючий всисає, так од гадюки й згине.

17 Не бачити йому річок, рік текучих молоком та медом!

18 Верне все трудом набуте, проглинути не зможе; по мірі набутків його буде й заплата його, й він не натїшиться.

19 Він бо тїснив, одправляв убогих; видирав домівки, що їх не будував;

20 Не знало наситку черево його, й не щадив він нїчого в захланностї своїй.

21 Нїчо не спаслося від прожорства його, зате ж і не вдержиться щастє його.

22 В повнотї достатків буде тїсно йому; всї руки покривдованих піднімуться на його.

23 Коли буде в його чим наситити живіт свій, пошле Бог жар гнїву свого й спустить дощем болї в тїло його.

24 Ухилиться він од зброї залїзної, - прошиє його лук мідяний.

25 Схоче вийняти стрілу, а вона вийде з тїла - вийде, блисне крізь жовч його; страх смертний прийде на його!

26 Вся темнота скрита в нутрі в його; його пожирати ме огонь, нїким не роздуваний; нещастє постигне й все те, що зістане в наметї його.

27 Небо відкриє провину його, й земля встане проти його.

28 Щезне добуток дому його, все розпливеться в день гнїву його (Божого).

29 Се частка від Бога чоловікові беззаконному, й пай, визначений йому Вседержителем!

Йов 21

1 І відказав Йов і промовив:

2 Вислухайте ж уважно й мою річ, а се буде моя потїха від вас.

3 Потерпіть менї, а я буду говорити; а тодї вже, як виговорюсь, насьмівайтесь.

4 Чи то ж до чоловіка вимірена бесїда моя? та й як менї не впанеѴати духом?

5 Гляньте на мене й вжахнїтесь, та затулїть пальцем уста ваші.

6 Я тілько спогадаю, а вже здрогаюсь, і страх обгортає тїло моє.

7 Чим воно дїєсь, що ледачі живуть, доживають старостї, та й силами здорові?

8 Дїти їх вкупі з ними перед лицем їх, та й внуки їх перед очима в їх.

9 Доми їх безпечні від страху, і нема бича Божого над ними.

10 Бик їх заплоднює й не знемогає, корова їх починає й не скидає.

11 Стадом випускають вони малечу свою, й дїти їх скачуть.

12 Висьпівують під бубон і цитру, та веселяться, граючи в сопілку;

13 Вони проводять днї свої в щастю, й в хвилцї (без муки) сходять у глибину (земну).

14 А між тим вони говорять Богу: йди геть від нас, не хочемо знати доріг (законів) твоїх!

15 Хто такий Вседержитель, щоб нам йому служити? Що з того за користь, до його молитись?

16 Бачиш, щастє їх не з їх рук. - Та рада безбожних нехай буде далека від мене!

17 Або може часто гасне у беззаконних сьвітич, і находить на них біда; чи часто дає він (Бог) на їх пай муки в гнїву свойму?

18 Вони ж повинні б бути, наче та солімка перед вітром, наче полова, гонена вихром!

19 (Скажеш:) Бог держить дїтям його нещастє його. - (Нї,) Нехай він відплатить йому самому, щоб він те знав.

20 Нехай би його таки очі побачили горе своє, й нехай би він самий пив із гнїву Вседержителя.

21 Бо й яка ж йому жура про дом свій після нього, як місяцїв його лїк закінчився?

22 Але чи ж то нам Бога вчити мудростї, коли він судить і тих, що горі (в небі)?

23 Один умірає в повнотї сил своїх, в повному спокої та мирі;

24 Нутро його повне товщі, а костї в його, неначе напоєні шпігом.

25 Другий же вмірає в гіркостї душі, не дознавши добра.

26 А таки вони вкупі лежати муть в землї, й черви покриють їх.

27 Знаю я, які в вас думки та хитрощі, що проти мене сплїтаєте.

28 Ви скажете: Де дом князя, а де шатро, що в йому жили проступники?

29 Хиба ж ви не питали в тих, що в дорозї бували, та й не знаєте їх постерігань?