9 Але, як тільки почує воду, воно пустить паростки й поросте галуззєм, наче б новопосаджене; -

10 А чоловік, як умре, розпадає ся; відойшов, і де він подївся?

11 Води зникають із озера, й ріка посякає й висихає:

12 Так і людина ляже й не встане; покіль конець небесам, не пробудиться й не підоймесь із сну свого.

13 О, коли б ти да сховав мене в преисподнїй і там держав мене, аж покіль гнїв твій перейде, й положив реченець, і спогадав знов про мене!

14 Засне людина, та чи знов оживе ж коли небудь? Через усї днї визначеного менї часу дожидав би я, покіль прийшла б менї зміна.

15 Ти кликнув би, а я дав би відповідь тобі, й ти подав би ласку твору рук твоїх;

16 Бо тодї ти лїчив би кроки мої, та не підстерігав би гріха мого;

17 Ти б запечатав тодї переступ мій, й провину мою закрив би.

18 Та як гора, падаючи, розсипається, й скала сходить з місця свого;

19 Як вода стирає каміннє, а розлив її змиває пил земний, так і надїю людську ти в нїщо обертаєш.

20 Ти тїсниш його до кінця; змінюєш вид його й відсилаєш.

21 Честь його дїтям, чи нї, він того не знає, понижені вони - йому те байдуже;

22 Та (покіль жив,) тїло його на йому болестї чує, а душа його в йому в страданнях сумує.

Йов 15

1 І відказав Елифаз із Теману й промовив:

2 Хиба ж стане мудрий відповідати своїм пустим знаннєм і сповняти нутро своє вітром палючим,

3 Виправдувати себе словами марними й бесїдою, що не має нїякої сили?

4 Ти ж і ввесь страх відкинув і за малу маєш собі річ, говорити до Бога!

5 Се ж безбожність твоя настроїла так уста твої й ти вибрав язик лукавих!

6 Тебе усуджують власні уста твої, а не я, і твій язик говорить проти тебе.

7 Хиба ти первим родивсь чоловіком і перше, нїж гори, сотворений?

8 Хиба в Бога ти в радї бував і (його) премудрість собі присвоїв?

9 Що знаєш ти, чого б і ми не знали? Що розумієш ти, чого б і ми не розуміли?

10 Є й проміж нами сїдоголові й старцї, що перейшли віком і батька твого.

11 Хиба ж се мала річ, щоб Бог тебе потїшив? чи й сього ти не знаєш?

12 Куди пориває тебе серце твоє, й куди так гордо спозираєш?

13 Чому ти справив проти Бога дух твій і устами твоїми такі слова верзеш?

14 Що таке чоловік, щоб йому бути чистим, і хиба праведен той, хто вродився від жінки?

15 Глянь, він і сьвятим своїм не доймає віри, й самі небеса перед ним ще нечисті:

16 Тимпаче ж нечиста й гидка людина, що, наче воду, пє беззаконність.

17 Я буду говорити тобі, тільки слухай мене; я роскажу тобі те, що видав,

18 Що чували мудрі й не затаїли чуваного від батьків своїх;

19 В їх одних у руках була ще вся земля, і нї один чужинець ще не вештавсь між ними:

20 Поки ледачий живе, поти він і мучить себе, та й число лїт (його муки) закрите перед гнобительом;

21 Шум страху в його в ушах, і під час спокою йде на його вбийник.

22 Не сподївається він із темряви спастися, а всюди меч перед собою бачить.

23 Блукаєсь усюди за куском хлїба; знає, що вже йому наготовлений, вже й під рукою в його день чорний.

24 Страшить його нужда, й тїснота подолїває його, наче царя перед боєм, -

25 За те, що простягав проти Бога він руку, й що вставав навпроти Вседержителя,

26 Виступав проти його з гордою шиєю, поза грубими щитами своїми;

27 За те, що вкрив лице собі салом своїм, а боки свої обложив жиром.

28 І оселиться він у містах розвалених, в господах, де вже нїхто не живе, що призначені на розвалини.

29 Не забагатїє він, і не вцїлїє майно його, й не розшириться по землї добуток його.

30 Мороку він не втече; галуззє його полумє спалить, а його самого подихом уст своїх захопить.

31 Оманений нехай не довіряє марнотї, бо марна буде й заплата йому.

32 Перед часом прийде конець йому, й віттє його не буде зеленїти.

33 Мов виноградина та, поскидає він недоспілу ягоду свою, й, як маслина, поронить цьвіт свій.

34 Оттак опустїє дом безбожника, й огонь пожере шатри підкупства,

35 (в думцї) Почав він зло, а зродив льжу, та й нутро (серце) його наготовує зраду.

Йов 16

1 І відповів Йов і сказав:

2 Чув я доволї такого; гіркі з вас усїх потїшителї!

3 Чи ти скінчиш вітряну твою мову? і що спонукало тебе таке говорити?

4 Вмів би й я так, як ви, говорити, як би душа ваша була на місцї душі моєї; й я узброївся б на вас словами й кивав би над вами головою моєю;

5 Додавав би вам відваги язиком моїм, і рушаннєм губ потїшав би вас.

6 Та чи я говорю, - не втихає мій смуток; чи перестаю, - він не покидає мене.

7 Бо він отсе вичерпав мене. Ти (Боже) спустошив всю семю мою.

8 Ти покрив мене морщинами в сьвідоцтво проти мене; знеможілість моя встає проти мене, винуватить мене прилюдно.

9 Гнїв його розриває мене й лютує проти мене, скрегоче на мене зубами своїми; ворогом зиркає на мене очима своїми.

10 Роззявили на мене пащі свої; ругаючись, бють мене по щоках; всї змовились на мене.

11 Бог віддав мене беззаконникові, й в руки безбожникам кинув мене.

12 Жив я спокоєн собі, а він потряс мене; взяв мене за шию та побив мене й поставив за цїль собі.

13 Стріли його оточили кругом мене; він сїче нутро моє без пощади, й пролив на землю жовч мою;

14 Пробиває в менї пролом за проломом, пре на мене, як велетень-воїн.

15 Веретище сшив я на тїло моє, й в порох занурив голову мою.

16 Вид мій почервонїв від плачу, а на віях моїх тїнь смертна, -

17 Хоч нема кривди на руках моїх, та й молитва моя чиста.

18 Земле, не закривай крови моєї, й нехай не буде (в тобі) місця жалісному кликові мойму!

19 Та оце сьвідок мій на небесах, і на висотах заступник мій.

20 Многомовні други мої! До Бога проливає сльози око моє.

21 О, коби то міг чоловік правуватись з Богом, як син людський з ближним своїм!

22 Та вже доходить мій вік до кінця, й я відходжу в дорогу, якою не вертають.

Йов 17

1 Дух жизняний мій ослаб, днї мої згасають; гріб передо мною.

2 Та коби вони не кепкували, то й серед їх спорів було б око моє спокійне.

3 О, поручись, заступись за мене сам (Господи) перед собою! бо хто ж би инший ручавсь за мене?

4 Їх бо ти серце закрив, розуміти не зможуть; тим і не дозволиш їм гору взяти.

5 Хто призначує другів своїх у добичу собі, у того дїтей очі замеркнуть.

6 Він учинив мене приповідкою між людьми й сьміховищем у їх.

7 Темно від горя в очах моїх, і всї члени мої стали, мов тїнь.

8 Здивуються над сим праведні, а невинним стане досадно на лицеміра.

9 І буде праведник кріпко держатись путя свого, а чистий руками ще більше набірати ме духу.

10 Виступайте ж, усї, приступіть! я не найду мудрого між вами.

11 Днї мої вже уплили, думи мої - думи дорогі серцю - вони розбиті.

12 Вони ж (муки мої) роблять із ночі день, а з сьвітла темноту.

13 Та хоч би я й дожидав в надїї, то все ж таки глибокий гріб - домівка моя; в темряві постелю я постїль собі;

14 Гроб своїм батьком назву, а червам скажу: ви мати моя й сестра моя.

15 Де ж тут надїя моя? а чого я дожидаю, хто се побачить?

16 У глибінь земну зійде вона, ляже спокійно зо мною в порох.

Йов 18

1 Відказав Билдад Савхеаський й промовив:

2 Докіль словами ще вам перекидатися марно? Нумо лиш, братись за ум, і тодї поговоримо.

3 Чому вважатись нам за скот і бути пониженими в власних очах наших?

4 О, ти, що в досадї своїй душу свою роздираєш! Чи то ж задля тебе опустїє земля та пересунуться скелї з місць своїх?

5 Та ж у безбожного мусить потахнути сьвітло, а з огня його не остане й искри.

6 Стемнїє сьвітло в домівцї його, й сьвічка його загасне над ним.

7 Змалїють кроки могучостї його, й повалить його власний намір його;

8 Бо він попаде в сїть ногами своїми й в плетїнках буде плутатись.

9 Спіймають пута ноги його, й грабіжник уловить його.

10 Невидимо розложені по землї силця на його, й западнї по дорозї.