22 І сказала Ноема своїй невістцї Рутї: Це лїпше, моя доню, що ти ходити меш з його наймичками; нїхто не скаже тобі нїчого прикрого на другому полі.

23 Так вона була все з Боозовими наймичками, щоб збирати колосся, доки й не минули жнива ячмінні і жнива пшеничні, і пішла до своєї свекрухи.

Рут 3

1 І сказала їй Ноема, її свекруха: Доню моя! Чи не пошукати б тобі пристановища, щоб тобі жити в гараздї?

2 Бооз, що з наймичками його ти була, це ж наш родич. Оце ж він сієї ночі віє на току ячмінь.

3 Скупайся, намастись, та уберись в своє убрання, і йди на тік, але щоб він тебе не вглядів, доки не скіньчать їсти й пити.

4 Як же він ляже спати, запамятай собі те місце, де він лїг, потім прийди і постели собі у ногах його та й ляж; він тодї скаже тобі, що тобі дїяти.

5 Рут сказала їй: Вчиню усе, що ти менї сказала.

6 І вона пішла на тік і вчинила усе так, як їй звелїла свекруха її.

7 А Бооз їв і пив, а розвеселивши своє серце, пійшов та й лїг спати скраю копицї. І вона прийшла тихенько, постелила в ногах його і лягла.

8 Опівночі чоловік зжахнувся і підвівся, аж це в його в ногах лежить молодиця.

9 І він промовив: Ти хто? Вона сказала: Я Рут, твоя служниця: простягни твоє крило над твоєю служницею, бо ти родич.

10 Бооз сказав: Будь ти, небого, благословенна од Господа Бога! - Цей останній твій добрий вчинок ти вчинила ще краще за попереднїй, бо не пішла ти шукати собі парубків, нї вбогих, нї богатих.

11 Тепер, небого, не бійся, я вчиню задля тебе усе, що ти сказала, бо у всїх воротях народа мого знають, що ти добра жінка.

12 Се й правда, що я родич; але є ще ближший за мене родич.

13 Переночуй цю ніч; а вранцї, як він тебе прийме, то добре, нехай приймає; а коли він не схоче прийняти, то я прийму тебе, як дїйсно живий Господь! Спочивай до ранку.

14 І спала вона в його в ногах до ранку і встала переднїше, нїж вони могли пізнати одно другого; він бо сказав: Нехай нїхто не знає, що молодиця була на току!

15 І він сказав їй: Подай верхню одежину, що на тобі, подерж її: Вона держала, а він одмірив шість мірок ячменю, завдав їй на плечі, і пійшов до міста.

16 Вона ж прийшла до своєї свекрухи, а тая сказала: А що, моя доню? вона оповідала їй про все, що зробив для неї той чоловік;

17 І сказала: Цї шість мірок ячменю він менї дав і сказав: Ти не повинна йти до своєї свекрухи з порожними руками.

18 А вона сказала: Потривай, моя доню, поки не довідаєш ся, що з того вийде; бо той чоловік не заспокоїться, не допровадивши свого дїла до кінця.

Рут 4

1 Бооз вийшов до воріт і там седїв. Коли це переходить попри його родич, про котрого говорив він. І сказав йому: Зайди сюди і сядь тут. Той зайшов і сїв.

2 І взяв Бооз десять старших чоловіків в городї, і сказав: Сядьте тут. І вони сїли.

3 І сказав Бооз до родича: Ноема, вернувшись з моабитського краю, продає частку поля, що належала до нашого брата Елимелеха.

4 Я постановив довести до твого слуху і сказати: Хочеш бути наслїдником, то купи при сих, що тут сидять, і при старшинах нашого народа. Коли хочеш викупити, викупи; а як не хочеш одкупити, скажи менї; щоб я знав; бо окрім тебе нема наслїдника, а після тебе я. Той сказав: Я викуплю.

5 Бооз сказав: Дня того, як купиш поле в Ноеми, ти купив і в Рути Моабитянки, жінки помершого, і повинен взяти її собі за жінку, щоб імя помершого в наслїддю його збудити.

6 І сказав той родич: Не можу я взяти її за себе, щоб не поплутати й свого наслїддя. Прийми ти її, бо я не можу прийняти.

7 А був давнїйше такий звичай в Ізраїля, що як викупляли або міняли, то щоЕл ствердити дїло, один скидав свій чобіт і давав другому; і це було засьвідченнєм в Ізраїля.

8 І сказав той родич Боозові: Купуй для себе! І скинув свій чобіт.

9 Тодї сказав Бооз до старшин і до усього народа: Тепер ви сьвідки, що я купую в Ноеми усе, що було Елимелехове і Хілеонове і Махлонове,

10 А до того ще й беру собі за жінку Руту Моабитянку, Махлонову жінку, щоб зісталось ймення помершого за його наслїддєм, та щоб не зникло імя помершого зпоміж його братів і з воріт його оселї; ви сьогодня тому сьвідки!

11 І сказав увесь народ, що був коло воріт, і старшини: Ми тому сьвідки! Нехай Господь вчинить з жінкою, що вступає в твою господу, як з Рахилею і як з Лією, котрі обидві збудували дім Ізраїля. Надбай богацтва в Ефратї, і нехай славиться у Вефлеємі імя твоє!

12 А з насїння, що дасть тобі Господь від молодої жінки сієї, нехай стане дім твій, як дім Переза, котрого породила Тамара Юдї.

13 І взяв за себе Бооз Руту, і вона стала його жінкою. І вступив він до неї, і Господь дав, що вона завагонїла і породила сина.

14 І говорили жінка до Ноеми: Слава Господеві, що він не покинув тепер тебе без наслїдника, що його ймення не загине в Ізраїлї!

15 Він буде тобі втїхою і дбати ме про тебе на старостї лїт. Бо його породила твоя невістка, котра любить тебе, котра для тебе стане лїпша за сїмох синів.

16 І взяла Ноема дитятко, і носила його на руках своїх, і стала йому за пістунку.

17 Сусїди ж дали йому ймення, і сказали: Оце родилась дитина в Ноеми! І дали йому ймення: Обид*. Він батько Ессея, батька Давидового.

18 Оце ж рід Переза: Від Переза народився Есрон,

19 А від Езрона народився Рам; од Рама народився Аминадаб;

20 А від Аминадаба народився Нахзон; від Нахзона народився Салмон;

21 А від Салмона народився Бооз; а від Бооза народився Обид,

22 А від Обида народився Ессей; а від Ессея народився Давид.

1-а Самуїлова 1

1 Був один чоловік із Раматаїм-Зофиму, з гір Ефраїмових, на ймя Елкана, син Ерохама, сина Ілійного, сина Тохового Зуфієнка, Ефраїмій:

2 І було в його дві жінки: одну звали Анна, другу Феннана. У Феннани були дїти, в Анни ж не було дїтей.

3 І ходив сей чоловік що року з домівки своєї до Силому, молитись перед Господом Саваотом**, і приносити жертви. Там були Ілїй, і два сини його Офнїй і Пинеес сьвященниками Господнїми.

4 Що разу ж, як жертвував Елкана, давав жінцї своїй Феннанї і всїм її синам і дочкам по частинї жертівній;

5 Аннї же давав окрему частину, бо любив її більше, хоч Господь зачинив її матїрне лоно.

6 Перекірниця ж її допікала їй гіркими речами, щоб їй досадити, що Господь зачинив лоно її.

7 Так бувало воно що року, скільки нї ходили вони до Господнього дому, завдає було їй жалю, а та плаче й не їсть.

8 Поспитав же чоловік її Елкана: Анно, чого ти плачеш і не їси і чого така сумна? Хиба ж я тобі не дорожчий за десять синів?

9 Як же вони раз у Силомі попоїли та напились, піднялась Анна та й пійшла перед Господа; Ілїй же, сьвященник, седїв саме на ослонї коло дверей Господнього храму.

10 І молилась вона в своїй журбі Господеві і плакала гірко.

11 Та й обреклась таким обітом: Господи Саваот! коли змилосердишся над горем раби твоєї та й не гадаєш мене і не забудеш раби твоєї та даси рабі твоїй музького пагоньця, дак я передам його Господеві: по ввесь вік його бритва не доторкнеться голови його.

12 Тим часом як вона так довго перед Господом молилась, Ілїй придивлявсь її устам;

13 Анна ж промовляла тихцем, тільки губами ворушила, голосу ж її не чутно було, то ж Ілїй думав, що вона пяна.

14 От і рече до неї: Чи довго ще останеш пяною? Йди, витверезись.

15 І відказала Анна: Нї, панотченьку: я безщасна людина: вина й впоюючого напитку не пила я, тільки горе серця мого вилила перед Господом.

16 Не вважай рабу твою за ледащу, бо я тільки з великої туги і печалї досї промовляла.

17 І відказав Ілїй: Іди з упокоєм; Бог Ізрайлів спевнить, про що ти його благала.

18 І рече вона: Ой коли б же раба твоя та здобулась на твою ласку! От і пійшла собі молодиця, та й їла і не була вже більш сумна.

19 Назавтра вранцї рано поклонились вони перед Господом та й вернулись додому в Раму. Як же пригорнувсь тодї Елкана до жінки своєї, спогадав про неї Господь,