14 От і прийшли Беняминїї, і передано їм жінок, скілько їх зісталось живими з жіноцтва в Явисї в Галаадї. Однакже сих не стало на всїх.

15 І жалкував люд Ізраїльський вельми, що загине одно поколїннє в Ізраїлї.

16 І казали громадські мужі: Як нам обмислити жінками тих, що позостались? Бо й жіноцтво в Беняминї викоренено.

17 І говорено: Наслїдня держава нехай остане уцїлївшим синам Бенямина, щоб не перевелось одно поколїннє в Ізраїлї;

18 Але ж і нам не можна дочок наших за них оддавати; бо сини Ізрайлеві поклялись ось як: Проклят, хто оддасть за Беняминїя дочку!

19 Тодї промовили: Що року буває сьвято Господнє в Силомі - а він стоїть на півночі від Бетеля, на востоцї від шляху, що йде з Бетеля в Сихему, а на полуднї від Лебони -

20 Та й навчили Беняминїїв, кажучи: Йдїть та засядьтесь у виноградниках,

21 І як побачите, що дївчата виходять із Силому на танець і хороводи, то ви повискакуйте з виноградників та й хапайте кожен Силомську дївчину собі за жінку, та й ідїть додому в землю Беняминову.

22 Якже прийдуть їх батьки чи брати перед нами жалуватись, ми відкажемо їм: Вибачайте, бо ми не взяли про кожного з них жінки на війнї, а ви б їм не дали: ваша й вина.

23 Беняминїї так і зробили, та й здобули собі скільки було треба жінок між таньцюючими, що їх похапали. Тодї вернулись у свою державу, будували міста та й осїдались там.

24 Ізрайлитяне ж розійшлись тодї кожен у своє покce="лїннє та й вернувсь кожен у свою державу.

25 Того часу не було царя в Ізраїлї; кожен чинив, що йому здавалось добрим.

Рут 1

1 За тих часів, як правували суддї, раз якось був в краю голод. І один чоловік з Юдейського Вефлеєма пійшов зо своєю жінкою та з двома синами своїми жити в край Моабіїв.

2 Чоловік той на ймення Елимелех, жінка його на ймення Ноема, а два сини його на ймення Махлон та Хілеон; були вони з Ефрату, з Юдейського Вефлеєма. І прибули вони в край Моабіїв та й зістались там.

3 І помер Елимелех, чоловік Ноемин, і вона зісталась з двома своїми синами.

4 І одружились вони з Моабитянками: одна на ймя Орфа, а другу звали Рут; і жили там трохи не десять років.

5 Але згодом обидва сини її, Махлон і Хілеон, померли, і зісталась та жінка після обох своїх синів і після свого чоловіка.

6 І вибралась вона з своїми невістками, та й пійшла з Моабійського краю назад, бо перечула в краю Моабіїв, що Бог показав свою ласку для свого народа й дав йому хлїб.

7 От вийшла вона з того місця, де жила, а з нею обидві її невістки; і йшли вони шляхом, вертаючись в Юдейський край.

8 І каже Ноема двом своїм невісткам: Вернїться ви та йдїть кожна до хати до своєї матері. Нехай Господь покаже вам ласку, як ви вчинили з помершими й зо мною!

9 Дай, Господи, щоб ви знайшли пристановище кожна в господї свого чоловіка! І вона поцїлувала їх. Але вони загомонїли голосно та заплакали;

10 І промовили до неї: Нї, ми підемо з тобою до твого народа!

11 А Ноема сказала: Вертайтесь, мої донї; навіщо вам йти зо мною? Хіба ж в моєму лонї ще є сини, щоб стали вам за чоловіків?

12 Вертайтесь, донї мої, ідїть з Богом; бо я вже стара задля того, щоб вийти заміж. Та коли б я й сказала: Я маю надїю, і коли б я навіть цїєї ж ночі була з чоловіком і навіть породила синів,

13 То чи ж можна вам ждати, доки б вони виросли? Чи можна ж вам для того не виходити заміж? Нї, мої донечки! Менї бо далеко гірше жити як вам; бо Господня рука проти мене.

14 Вони підняли лемент і знов почали плакати. І Орфа поцїлувала на прощаннї свою свекруху, а Рут зісталась з нею.

15 І сказала вона: Бачиш, твоя швагрова, жінка брата твого, вернулась до свого народа і до своїх богів; вертайсь і ти слїдом за нею.

16 Але Рут сказала: не силуй мене покинути тебе і вернутись од тебе; куди підеш ти, туди й я піду, і де жити меш ти, там і я жити му; твій народ буде моїм народом, і твій Бог моїм Богом;

17 І де ти помреш, там і я помру, і бажаю, щоб і мене там поховали. Чи так, чи сяк вчинить зо мною Господь, одна смерть розлучить мене з тобою!

18 Як же вона побачила, що тая твердо постановила собі йти з нею, то й перестала вмовляти її.

19 От і йшли вони обидві вкупі, доки не прийшли до Вефлеєма. Як прийшли вони у Вефлеєм, усе місто заворушилось через їх, і говорили: Чи не Ноема се?

20 Вона сказала їм: не звіть мене Ноемою*, а звіть Марою**, бо Всемогущий послав на мене велике горе.

21 Я вийшла звідсїль заможна, а Господь вернув мене сюди з порожнїми руками. Навіщо ви звете мене Ноемою, коли Господь напустив на мене допуст, і Всемогущий послав на мене смуток?

22 І вернулась Ноема, і з нею її невістка Рут, Моабитянка, що прийшла з Моабських полів, і прибули вони до Вефлеєма саме перед ячмінними жнивами.

Рут 2

1 В НЇиоеми був родич з чоловікового роду, на ймення Бооз, чоловік дуже заможний, з Елимелехового роду.

2 І сказала Рут, Моабитянка, до Ноеми: Пусти мене на поле збирати колоски слїдком за тим, в кого запобіжу ласки. Вона сказала їй: То й іди, моя доню.

3 Вона пішла, і прийшовши збирала на полі колоски позад женцїв. І трапилось так, що та частка поля належала до Бооза, що був з Елимелехового роду.

4 Коли це Бооз приходить з Вефлеєма і промовив до женцїв: Господь при вас! Вони одказали йому: Благослови й тебе Господь!

5 І сказав Бооз до наймита, що доглядав женцїв: чия це молодиця?

6 Наймит, що доглядав коло женцїв, відповів кажучи: Ся молодиця Моабитянка, що прийшла з Ноемою з Моабського краю;

7 І сказала вона: Будь ласкав, дозволь менї визбирувати колоссє позаду женцїв! Прийшла вона, та й остає тут од самого ранку й досі; в дома і не була.

8 І промовив Бооз до Рути: Слухай, небого! Не ходи збирати на инче поле і не переходь звідсїль; будь тутечки з моїми дївчатами.

9 Дивись, де вони жнуть на постатї, та й ходи за ними. Я дав приказ хлопцям моїм не чіпати тебе. Як тобі схочеться пити, то йди до посуду та й пий, те, що черпають мої хлопцї.

10 Вона впала ниць і поклонилась до землї, і промовила до його: Чим я запобігла ласку в очах твоїх, що ти приймаєш мене, хоч я й чужоземка?

11 Бооз одповів сказавши їй: Менї розказано про все, що ти зробила задля своєї свекрухи після смертї твого чоловіка, покинувши батька твого і матїр твою, і отчину твою та прийшла до народа, котрого ти не знала нї позавчора нї вчора.

12 Бог прийми це твоє дїло! І нехай тобі буде повна нагорода від Господа, Бога Ізрайлевого, до котрого ти прийшла, щоб під його крилами захистити себе!

13 Вона сказала: Дозволь менї запобігати ласки в твоїх очах, мій добродїю! Ти бо мене звеселив і промовив по серци твоєї рабинї, коли я невартна нї однієї зпоміж твоїх служениць.

14 І сказав їй Бооз, як був час обідати: Ходи сюди і їж хлїб, і вмочай свій шматок в оцет. І сїла вона коло женцїв, і він подав їй праженого хлїба; і вона їла, і наїлась до сита, ще й зісталось.

15 І встала вона, щоб збирати, а Бооз дав приказ своїм наймитам, сказавши: нехай вона збирає колосся і поміж снопами, і не з'обижайте її.

16 Та й самі колосся із снопів покидайте, нехай вона збирає на харч, і не сваріть на неї.

17 Так збирала вона на полі до вечора, і змолотила зібране, і вийшла трохи не ефа ячменю.

18 Забравши це, вона пішла до міста, і свекруха її побачила, що вона назбирала. Надтож вийняла вона і дала їй ще й те, що в неї зісталось, як вона до сита наїлась.

19 І сказала їй свекруха: Де ти збирала сьогодня, і де була на роботї? Будь благословен той, хто прийняв тебе! Рут сказала своїй свекрусї, в кого вона працювала, кажучи: Той чоловік, у котрого я сьогодня працювала, на ймення Бооз.

20 І сказала Ноема своїй невістцї: Будь він благословен Господом за те, що не позбавив своєї ласки нї живих, нї померших! І сказала їй Ноема: Цей чоловік не чужий для нас; він з нашої ріднї.

21 Рут Моабитянка сказала: Він навіть сказав менї: Зіставайся з моїми слугами, доки в їх не скіньчяться жнива.