Для полонізації лемків потрібен був ще час, і то, як учив попередньо процес германізації поляків, досить довгий. Бо лемки, викинуті після війни з гір на повернені землі майже порізно серед поляків, виявились не менш стійкими, ніж поляки, хоча були лише етнічною групою. А цього часу не вистачило.

Міністр військових справ 1.Х.1936р.

До пана міністра внутрішніх справ на місці.

Маю честь доповісти пану міністру, що на засіданні підкомітету у лемківських справах, який відбувся 30.ІХ.1936 р. у Кросні, в числі інших була обговорена справа подальшого видання лемківського календаря на 1937 рік. Необхідність видання цього календаря на 1937 рік з пропагандистською метою сама собою зрозуміла, що з натиском підкреслили всі учасники конференції.

При обговоренні цієї справи голова комітету з лемківських справ підтвердив, що комітет не може приступити до видання календаря на 1937 рік через відсутність на це коштів, оскільки продаж цього календаря навіть за найнижчими цінами розчарував, і у видавництво треба доплатити близько 5000 злотих (п'ять тисяч).

Визнаючи важливість цього видання, я вирішив допомогти комітету і призначив на цю мету квоту 3000 злотих (три тисячі).

З огляду на це прошу пана міністра виділити мені із свого боку для цього ж комітету на видання календаря відсутню квоту 2000 злотих (дві тисячі).

Голову комітету зобов'язав, щоб зміст і структура календаря були узгоджені з Міністерством військових справ, міністром внутрішніх справ і міністром релігійних віросповідань і публічної просвіти.

Міністр військових справ /—/ Т. Каспшицький, генерал дивізії.

Краківський воевода.

№ сп. 4/таем./12/38.

Краків, дня 21 червня 1938 р. Таємно.

До Міністерства релігійних віросповідань і публічної просвіти.

Дотації на стипендії для шкільної молоді з Лемківщини.

Проведені до цього часу спостереження суспільно-політичного життя на Лемківщині показують, що там бракує інтелігенції, яка б мала, з одного боку, відчуття певної відмінності лемків від українців і старорусинів, а _;з другого, — могла б використовуватись для пропагандистської праці на цій території. Нині місцева інтелігенція складається або з українських діячів з вираженою антипольською націоналістичною спрямованістю, або з старорусинських діячів, які тільки з опортуністичних міркувань висловлюються за удавану співпрацю з державними чинниками. Однак польська стихія на Лемківщині є дуже нечисленна і фінансово переважно погано забезпечена.

За цих умов з позиції польських державних інтересів на Лемківщині необхідно виховати з місцевого населення частину інтелігенції, яка була б перейнята польською культурою і відділена від відцентрових русинських впливів, а потім впливала на оточення і могла б з користю використовуватись у цій важкій місцевості.

Згідно з постулатом, проголошеним у плані праці на Лемківщині, який був схвалений на засіданні воєводського комітету у справах Лемківщини, вважаю за необхідне забезпечення коштами державної скарбниці для незаможних дітей поляків з Лемківщини і дітей лемків у польських інтернатах (по 1–2 учні в одному інтернаті) повного утримання і навчання у гімназії і загальноосвітніх та професійних ліцеях, а можливо, і вищих наукових закладах з метою виховання їх лояльними і державотворчими громадянами, а потім забезпечення їм посад учителів, греко-католицьких священиків і т. д. Щоб акція якомога швидше дала заплановані результати, належить, на мою думку, розпочати її принаймні частково вже у майбутньому 1938/39 навчальному році.

Оскільки вирахував стипендію після погодження з шкільним керівництвом для одного учня (учениці) у розмірі 500 злотих на рік, при загальній кількості 60 стипендій, на цю мету потрібна була б щорічно квота 30 000 злотих.

Доповідаючи про вищенаведене, прошу Міністерство призначити мені на цю мету з бюджету поточного року принаймні частину квоти, як і врахувати всю мою пропозицію у бюджеті Міністерства на наступний рік.

З огляду на необхідність розпочати цю акцію на початку наступного року прошу якнайшвидше повідомити мені про прийняте рішення.

Воєвода: /— докт. Тимінський

До ознайомлення:

Пан воєвода у Львові

Пан командир округу корпусу № V у Кракові

Пан командир округу корпусу № X у Перемишлі

Пан куратор Краківського шкільного округу

Пан куратор Львівського шкільного округу

Секретаріат Міністерства внутрішніх справ

Січень 1936. Таємно

Директиви польської внутрішньої національної політики (Тези)

І. Загальні зауваження

1. Мета. — Метою нашої внутрішньої національної політики є внутрішнє зміцнення Речі Посполитої як умови сили держави через досягнення далекосяжного збігу (можливо, найменшої розбіжності) між державними інтересами і інтересами окремих національностей.

2. Завдання. — У принципі ця політика повинна ставити собі за завдання державну асиміляцію (виховання громадянина, який має права і знає свої громадянські обов'язки) національних меншин, відмовляючись від наміру національної асиміляції (денаціоналізації), а тим більше мовної, шляхом примусу.

3. Методика діяльності. - 1) Різниця у рівні свідомості окремих національностей, чисельності та характері їх розміщення, суспільно-професійній і економічній структурі, релігійній приналежності і в інтенсивності і характері зв'язків тих національностей з материнськими народами, які становлять етнічну основу сусідніх держав, так само як і погляди на значення вказаних територій для оборони держави, — вимагають, щоб наша національна політика була різною з точки зору методів діяльності щодо різноманітних національних меншостей і навіть відносно тих самих національностей на різноманітних теренах їх поселення. Постулатом практичної державної політики повинно бути дуже точне виділення вищеназваних національностей і територій, на яких метод діяльності повинен бути скоординованим і одностайним. (…)

II. Окремі національні питання

4. Українське питання.

1) Національна політика стосовно українців у Польщі повинна намагатись створити такі умови співжиття з польським народом, у яких українці могли б і хотіли б зайняти позицію політичної співпраці у рамках польської державності і бути фактором пробудження національного українського руху на території совєтської України в дусі західноєвропейської культури і цивілізації.

2) Національна політика стосовно українців практично повинна бути спрямована на створення сильного, ідейного українського полонофільського руху. Основою тієї політики повинна бути така: на змішаних польсько-українських територіях Волині і трьох південно-східних воєводств — без восьми західних повітів Львівського воєводства, як польських, і без п'яти повітів над Сяном (Любачів, Ярослав, Перемишль, Добромиль і Санок) і без дев'яти повітів (Мостиська, Самбір, Яворів, Рава-Руська, Жовква, Огродек Ягеллонський, Рудки, Львів і Сокаль), які становлять міст до Львова, як призначених до полонізації, — обов'язкове повне правове і фактичне рівноправ'я українців, особливо у галузі самоврядування, економічній, мовній і культурній. На території вищеназваних повітів, призначених до полонізації на терені надбузьких повітів Люблінського воєводства, і на Лемківщині полонізаторська політика не повинна мати негативного характеру, особливо боротьба з мовою населення, навпаки, особливо інтенсивно повинна підтримати культурно-шкільні й економічно-цивілізаційні польські зусилля (державне і національне).