Після обговорення різних випадків, пов'язаних з «гулом смерті», товариство перейшло до інших розмов. Солтис вийшов з вітальні і в напівтемному коридорі перетнувся з тим добродієм, що робив собі горілчаний коктейль.

«Я чую цей гул, — прошепотів добродій на вухо Солтисові, — вже третю добу чую!»

«Шановний, — відповів Солтис, пильнуючи дистанцію між великою гарячою головою добродія та своєю скронею, — це може бути просто шум. У вас, часом, не було запалення вуха?»

«Це гул», — небадьоро промимрив добродій.

«Тоді пишіть заповіт», — порадив Солтис і остаточно уникнув зіткнення з габаритною головою.

Голова промурмотіла у темряву щось невизначене і схлипнула.

«Є вологий бік Сили, брате, — сказав Солтис теж у темряву. — Ця волога складова Сили причетна до різних недосліджених явищ, а також до існування тих засмучених духів, що від часів свого виникнення пов'язані із місячним сяйвом та безлюдними кораблями. Іноді людські вуха чують голоси з вологого боку Сили. Це не смертельно, брате».

Солтис казав це у темряву. Адже темрява в неосвітленому коридорі є тою самою темрявою. Не меншою й не слабшою за нічну темряву, що живе над океаном, не дрібнішою за темряву над гірськими безоднями. І вона потребує поваги.

За 2718 років до народження Христа, в першу декаду прохололого місяця Хепі, побожний народ Верхнього і Нижнього Єгиптів святкував перемогу над розбійними кочовими племенами скотарів Аму, які турбували каравани на шляхах до царства Мелкицедека та втнули прикрий неспокій на східному кордоні держави фараонів. Тепер дурні скотарі пили гірку воду поразки, їли попіл своїх згаслих зруйнованих вівтарів. У війні з єгипетським військом вони втратили свої отари, дітей, жінок і були розсіяні у безводній сірій пустелі за колодязем Судуд.

Кращим воїнам з полонених Аму фараон наказав повідрубувати руки і виставив їх на глум. Єгипетські мухи і оводи сідали на рани полонених воїнів Аму, а ті не мали рук, щоби їх відігнати і карлючилися на пекучому сонці. Єгипетські діти обкидували їх ослячим гімном і кричали образи. Це видовище тішило серця синів і дочок чорної землі Кемі. А ще більше їх тішило, що народ Єгипту з нагоди такого свята отримав три додаткові дні священного і повного неробства, а також три тисячі триста тридцять великих барил з найкращим темним ячмінним пивом. За це народ дякував справедливим правителям Кемі і голосно кричав здравиці фараону, його полководцям, колісничим та непереможним воякам.

Щасливі караванщики від свого поважного товариства також подарували мемфіським міщукам пива, фіру з часником і ще тридцять три фіри насичених підсолодженою олією ячмінних коржів. Святкові намети чиновників і багатіїв вкрили пагорби на межі західної пустелі, а їхні танцівниці, вшановуючи предків, виконували чинні підстрибування та обертання перед брамою Міста Мертвих. Там таки, у пустелі, поставили для потребуючих прочан барила з пивом і патики, до яких поприв'язували смердючі відрубані руки дурних Аму.

Жерці на обох берегах Нілу приносили тлусті святкові офіри, вели процесії і возносили гімни. Коли вони стомлювалися, їхні жінки та діти виходили на подвір'я храмів, співали войовничих пісень й били в жіночі тулумбасики. Вони робили це так старанно й завзято, що геть розлякали усіх крокодилів від столичного Мемфісу до священного міста Ону. Крокодили сховалися від того гармидеру в густих нільських очеретах і лупали звідти очиськами.

На третій вечір цих святих шаленств, коли присмеркова тінь зжерла останній відблиск Сонця на позолоченому вершечку піраміди з назвою «Небкара могутній радіє», фараон Верхнього і Нижнього Єгипту Ра Гор-ахте Мер-анх-Ра Снофру викликав до свого святкового намету верховного жерця храму бога Гора в Тінісі найсвятішого Какау. За півоберта годинника до того, як найсвятіший Какау прибув до його резиденції, володар Снофру відіслав від себе усіх жінок, служників з опахалами, служників з трисвічниками, служників із семисвічниками, гадальників, намащувачів, родичів, колісничих, жерців і радників. Він утримав біля себе тільки старшу дружину і верховну жрицю Шепсесті. А для охорони свого священого тіла залишив двох кошлатих німих лівійців, що стояли біля самого трону з оголеними золотими сокирами.

Какау вповз до намету на колінах, впав на черево перед троном володаря обох Єгиптів і лежав довго. Одна з п'яти священних кіток богині Баст підійшла до нього, вкусила і нявкнула, що було хорошим знаком. Тим часом лівійці востаннє перевірили усі завіси та кутки намету і переконалися, що на відстані двадцяти й ще чотирьох кроків від трону нікого немає. Тоді вони вдоволено загарчали, допомогли старому Какау підвестися і, за знаком володаря, поставили його перед обличчя живого бога у почесній позі.

«Вітаю тебе, божественний, переможний і вічно живий Небмаате», — сказав жрець пошепки, j називаючи фараона не «зовнішнім іменем», а таємним «іменем Гора», яке з усього Єгипту знали лише дванадцять обраних, і додав на повний голос: «Нехай щасливим, твердим та вічним буде твоє правління!».

«І я вітаю тебе, найсвятіший Биче биків, мудрий мій вчителю, здоров'я тобі!» — відповів Снофру і наблизив своє грізне обличчя до обличчя Какау: «Потребую твоєї поради. Тут і тепер.».

«Давати поради тобі — нехай вічним буде твоє правління! — є для мене насолодою, вищою за насолоду від жінок, їжі та питва, і рівною насолоді вівтарного спілкування з Єдиним Богом, твоїм правдивим небесним батьком!» — вклонився старий жрець.

Фараон Снофру побачив темні плями і бридкі гулясті нарости на схиленій голеній голові старого. Він подумав у цю мить, що невдовзі Єдиний забере в нього наймудрішого з радників, і верховним жерцем, згідно з Таблицями Переміщень, стане його восьмий молодший брат Сем-Амен Хінджер. Цього свого брата фараон не любив. Голос володаря потеплішав:

«Завтра я накажу майстрам Міста Мертвих та майстрам Дому Царських Шліфувальників розпочати будівництво моєї піраміди, адже піраміда мого вічно живого попередника Озіріса-Хуні вже впорядкована й обличкована належним чином, а для його поминального храму мною затверджено утримання державним коштом для сімох молодих жерців з родини Ноферка-ратуре, працелюбних, втаємничених і побожних», — повідомив жерцеві володар і продовжив: «Як відомо тобі, Какау, моя майбутня велика і досконала піраміда буде мати зовнішнє ім'я „Снофру переможний сяє“, але мені потрібно також дати моїй піраміді ім'я приховане і животворне. Адже з часів великого будівничого, тричі божественного Імхотепа, кожна з пірамід отримує таке таємне ім'я, котре знають лише „майстри обрані з дев'ятьох“ та „майстри обрані з п'ятнадцяти“. Без такого імені на її брилах не спочине вічність і доброчинна богиня Нефтіс не збереже її від блудливого зла з пустелі.».

Какау задумався, потім промовив:

«Мій незабутній святий батько, у свій час та при добрих знаках, дав напрочуд вдалі таємні назви трьом чудовим і правильним пірамідам трьох колишніх царів: Озіріса-Сетіса, Озіріса-Небкари та Озіріса-Ноферкари, за правління яких він був верховним жерцем в Тінісі. Сам я, порадившись з богами і Єдиним Богом, якого заборонено називати та малювати, дав таємне ім'я непорушній піраміді твого вічно живого тестя і попередника, божественного Озіріса-Хуні. За роки, що пройшли від тих називань, жодна з цих пірамід не була пограбована чи сплюндрована, хоча в непевні часи Озіріса-Ноферкари нас спіткали хвороби і бунти, а в попереднє правління злобливі нечисті люди з жовтою шкірою та гнилими зубами руйнувати канали в оазі Атеф-Хент, доходили до самих мурів Ону і розкопували могили. Правильно покладені імена відлякали бунтівників, грабіжників та гнилозубих від твердинь спочинку володарів. Тому, о живий боже двох світів, я смію сподіватися й на успіх теперішнього називання».

«Я знаю про святість твого спочилого батька і щодо висоти твоєї називальної вправності не маю жодних сумнівів», — кивнув Снофру.