«Закон — справа публічна, свобода — справа таємна», — казав у XVIII столітті Мауріціо Вентура, вчитель мессіра Каліостро. Переконуючи віденських відступників-феброніанців у вищості загальноцерковної ієрархії над орденською, він першим застосував безгучний пістолет з отруйними кулями. Не виключено, що саме безгучна діяльність Вентури підготувала ґрунт для гучної булли Папи Климента XIV Dominus ас Redemptor, що нею у 1773 році Європу було звільнено від єзуїтської опіки. Можна лише пошкодувати, що Фанні Каплан не мала такого вчителя. Принаймні, він пояснив би тій дівчині, що паста кураре, якою змащують пропили в кулях, втрачає отруйність через одинадцять діб після виготовлення.

Таємна зброя завдала імперіям немалого болю. Іноді її аперкоти ставали вирішальними. Посвячені у таємниці спецоперацій стверджують, що лише застосування англійським агентом на псевдо «Трікстер» електромагнітного імпульсатора (інша назва: «генератор Вайтля-Шиманського») врятувало Бориса Єльцина від арешту 19 серпня 1991 року. Коли група офіцерів КДБ, виконуючи наказ ґекачепіста Крючкова, виїхала на дачу першого російського президента, «Трікстер» прилаштувався до їхньої кавалькади і двома трисекундними включеннями імпульсатора спровокував серцеві напади у шоферів. Одна з машин перекинулася, екіпаж іншої вирішив перечекати. Поки відбувалися ці шляхові пригоди, Єльцин дістався до Білого дому, підбився на танк і розвалив СРСР.

Сусідство Свободи і шпигунської зброї завжди відчували митці. Постріл з пістолета-авторучки звільняє героя пєлєвінського «Чапаєва і Пустоти» від збоченої реальності; подібна ж авторучка «Стінґер» (була на озброєнні агентів Мі-6 у 40-ві роки) стала моделлю для скульптури Дейва Рассела «Актуальна відкритість». Що ж пов'язує містерію висвобідження з технікою бійців невидимого фронту? Можливо, саме невидимість…

Кінематограф відчув цей зв'язок, довів його до карикатури і власного заперечення у сиквелах «Рембо»: нормальних людей регулярно нудить від знаменитої сцени, де оператор таємної зброї нищить танки імперії зла на чолі басмацької кінноти.

Для приховування шпигунського начиння його вмонтовують у побутові пристрої. Пістолет Wable@Sckott калібру 6,35 мм американські кулібіни 50—60-х вмонтовували у люльки, в пряжки брючного ременя, у підбори та чернецькі посохи. При цьому всі названі речі не втрачали своїх первинних функцій. Але наскільки ж висвобіджувалося їхнє буття, як вільно ускладнювалася завдяки новому призначенню їхня доля! Деякі з цих предметів доживають вік у музеях.

Не виключено, що відпочинок всього сущого, використаного Свободою для самоствердження, набуває експонатної форми. Приклад: 356 пам'ятників Симонові Болівару на площах латиноамериканських міст.

Але це вже інша історія.

Змії десь поряд. З тих давніх часів, коли наймогутніші князі зміїного народу зазнали поразки від небесних армій, плазуни потайки супроводжують людські племена, сподіваючись врешті-решт відомстити ссавцям. Щодванадцять років змії опановують гороскопи, символізуючи мудрість і стриманість. Вони чекають нас на теплих лісових галявинах і ховаються в орнаментах людських прикрас. Вони супроводжують людського бога-цілителя Асклепія і нагадують про вічне мовчання, коли завиті у царські знаки та вирізьблені на стелах єгипетських некрополів. Вони вказують достойним на забуті скарби і випробовують пошуковців істини при втаємниченні у вищі ступені окультних орденів.

Змія могла би стати суттєвим елементом герба Галичини, адже одна з численних версій топоніму «Галичина» — гадюча місцина. Від «галиці» — змії-гадюки. До речі, коли кажеш про це місцевим політикам, вони зовсім не ображаються, але тєжко зітхають…

Якби свого часу демократичні «батьки» наших міст були свідомі власних традицій й менше прислухалися б до думок прибацаних селюків, то сьогодні герб, скажімо, Івано-Франківська підтримували б не жалюгідні куцохвості галки, яким корони пасують, як свиням літературні премії, але дві шляхетні елегантні гадючки з граційними геральдичними хвостиками і висолопленими язичками. Цей стиль міг би називатися «рептильним гламуром» і прославити Галичину серед часів і народів.

Слов'яни зберегли в своїх легендах і переказах імена визначних зміїв: Хали, Смока, Тугарина, Гасто, Хировіта та Чибача. Їх згадують в різних контекстах, й не завжди позитивно. «А-а-а-а, змію-ю-юко!» — кричить рогань, коли бачить у ліжку своєї дружини сусіда. Можливо, що це є не випадковим збігом образів, а підсвідомим, афективним згадуванням якоїсь доісторичної битви, під час якої зміїні царі зрадили своїх союзників-людей і перейшли на бік сил мороку. Хтозна, може й досі чоловіча частина людства не вибачила повзучому племені цього підлого вчинку. Можливо кров наших далеких предків, що загинули, вжалені в спини Прабатьками змій, ще волає до помсти з якої-небудь Валгали?

Важче пояснити, чому жінки бояться змій. Психологи висувають дві основні версії походження жіночої змієфобії (або серпентофобії).

Перша версія — змія навіює жінці образ відомого чоловічого органу, до того ж непрогнозовано рухливого і з довгими отруйними зубами. Не важко зрозуміти, яка жахлива підсвідома фантазія відвідує чарівні жіночі голівки при зустрічі зі змією. Друга версія — змії від первісних часів загрожували, в першу чергу, маленьким дітям. Відповідно, серпентофобія є складовою материнського інстинктивного комплексу, виробленого ще в ті часи, коли доньки та онуки Єви жили в печерах та наметах. Можливо, саме жінки зробили зміям «поганий піар». Можливо, саме подруга Лукреція Кара підказала йому слова «malum obscure serpens», а одній з юних наложниць божественого Вергілія належить первісне авторство виразу «serpunt contagia»?

Отже, колись стався зміїно-людській конфлікт. Хто його розпочав? Не виключно, що людей дратувала холодна й незрозуміла велич царственних гаспидів, їхнє бажання владарювати, їхня специфічна хтивість. Змії ж стомилися від яскравості та марнотності світу, населеного двоногими нахабами. Їхня меланхолійна вдача прагнула присмерків, споглядання і священної тиші підземних храмів. Змії не без бою, але залишили поверхню світу і усамітнилися в глибоких печерах, забравши з собою містичні скарби давнього світу. Пригоди, що супроводжували тисячолітні пошуки тих скарбів, залишилися в героїчних епосах різних народів про Сіґурда і Фафніра, Бхиму й Аспару, Ясона та Дракона Колхиди.

Стародавні міфи стверджують, що всі скарби, які люди силою відібрали у Великих Зміїв, несли прокляття й тільки згіршили людський світ, примноживши в ньому заздрість і ненависть. А змії, втративши свої родові скарби, здрібнішали настільки, що повідомлення про якусь там десятиметрову анаконду тепер сприймається як світова сенсація.

Автори фентезі переконують нас, що попри фатальні зміни, що відбулися в світі, десь у потаємних підземних криївках ще сплять повільним сном рептилій гігантські плазуни і ящери, підгрібаючи лускатими хвостами під черево тьмяне золото, що бачило світанок людства й присмерки богів. Ми, зрозуміло, майже віримо цим фентезійникам, адже світ без Великих Гадів це просто світ без Великих Гадів…

Кажуть також, що скоро астрологи додадуть до звичних 12 знаків зодіаку Змієносця. Чи сприятиме цей символічний акт примиренню змій і людей? І що буде віщувати доля тим, хто народиться в рік Змії під зорями Змієносця?

«1) Ніхто з членів Братства не повинен займатися іншою професією, окрім лікування хворих, і все це безкоштовно; 2) ніхто не повинен носити якогось особливого одягу, що вказує на Братство, але має пристосовуватися до звичаїв країни перебування; 3) кожен з братів має за обов'язок щорічно, Христового дня, прибути до Осередку Святого Духа, або ж повідомити причину відсутності; 4) кожен з братів повинен шукати того, хто після смерті брата заступить його місце; 5) слово R.C. повинно бути їхнім знаком, гаслом і вдачею; 6) Братство має перебувати у таємниці сто років», — таким є Статут Достославного Братства Рожевого Хреста, або ж Ордену Розенкройцерів (Ordens des Rosenkreutzes). Рівно 400 років тому, у червні 1604 року, вісім членів Ордену виконали заповіт засновника Братства Християна Розенкройца і відкрили його гробницю. Вони знайшли там таємничу «Книгу М» і окультну машину Rotae Mundi (Світові Кола). З цього моменту вчення про лікування хворого світу почало розповсюджуватися Європою.