Іноді в простих малих побутових речах знаходимо образи і відлуння великих речей сього світу. Так класична овочева яєшня своєю архітектурою нагадує собор. П'ять жовтків — як п'ять куполів, світлоносно й блискучо підносяться над білим білковим дахом. Прямокутні шматки бекону потужними стовпами-пілонами підтримують жовті куполи яєшного «храму». Ніжні, ретельно висмажені, скибочки сала — це «вітрила центрального залу». А між ними — овочеві «приміщення». Нефи. Червоний томатний посередині і два бічні з жовтого солодкого перцю. Кожний «неф» щільно заповнено шпинатом й скріплено сирною пастою.

Я вважаю небуденним мистецтвом вміння правильно замислити та збудувати таку «їдлофорну» гарячу споруду. Чим досконалішою є її архітектура, тим смачнішою буде яєшня. Тому помиляються ті профани, які вважають яєшню «швидкою» плебейською стравою. За простими, на перший погляд, «технічними» параметрами яєшні ховаються безодні смакових і змістових можливостей, кулінарні відлуння найдавніших знаково-світоглядних систем.

Зокрема у кулінарній філософії побудова яєшні займає особливе місце. Адже для приготування цієї страви використовують яйця. А яйце — це відомий езотеричний символ «світового зародку». В багатьох метафізичних системах космічне яйце означає один з перших етапів існування буття. Це знак «нерозгорненого життя». Відповідно, акт руйнування курячого яйця і процес витоку його вмісту на пательню деякі містики розглядають як глибоко символічний ритуал, кухонну модель тої прадавньої і малозрозумілої для сучасних мислителів вселенської катастрофи «кліппот», яка породила зло і зруйнувала досконалий план Творця.

Відповідно, побудова яєшні, як не дивно це звучить для вуха звичайної людини, є віддзеркаленням таємних жрецьких «містерій Творіння».

Найкраще розглянути основні стадії побудови яєшні на прикладі старовинного іспанського рецепту «Фанданго». Для приготування цього кулінарного шедевру (якщо хтось із читачів — скорше читачок — раптом захоче випробувати запропоновану тут теорію практикою) потрібно 5—6 яєць, цибулина середнього розміру, 40 грамів масла, 60 — 70 мілілітрів світлого пива, ложка тертої скоринки чорного хліба, півтори ложки тертого сиру «чеддер» і трошки, зовсім трошки, меленого чорного перцю.

Кожну із стадій приготування «Фанданго» втаємничені розглядають як одну із символічних «хвиль життя», які так ретельно та образно описані у знаменитій доповіді Анні Безант «Драбина сущого», яку вона прочитала у листопаді 1904 року на засіданні Теософського товариства у Лондоні.

Перша стадія: цибуля підсмажується на маслі до світло-коричневого кольору, до неї додається перець. Ця стадія метафізично відповідає «першій хвилі життя» з доповіді Безант. Могутній хвилі спонукальної сили, що ускладнила матерію у древньому Всесвіті. Власне, саме ця стадія передує руйнуванню «космічного яйця».

Друга стадія приготування і є його символічним руйнуванням. Яйця (курячі) розбиваються на сковорідку. Жовтки мають бути один біля одного у центрі. Така архітектура яєшні підкреслює особливу структурність та центробіжність «другої хвилі життя». Ця хвиля, за переконаннями англійської теософки, «дарує матерії особливі риси та властивості, що дає їй можливість відгукуватися на зовнішні збудники, внутрішньо перебудовуватися у відповідь на виклики сущого».

«Третю хвилю» в кулінарній моделі символізує акт посипання тертими сиром та хлібною скоринкою яєць на пательні. Це відома і повторювана в містеріях багатьох народів і релігій символіка «часок божественності», остаточного набуття первісним життям координат і форми. Завершує приготувальний ритуал пиво, яким перед підігрівом у духовці заливають «Фанданго». Пиво тут символізує «правічні води», в яких життя починає свій процес ускладнення до вищих форм і над якими, за біблійною згадкою, «носився Дух Творіння».

Велику роль у побудові яєчні грає підбір овочів. Овочевих смажениць є багато. Це «Ліонська яєчня», «Трабаго», «Гусарська французька яєчня», грузинська яєчня «Длона», яєчня «Великий Брабант», «Ксарія», «Маргетор» тощо. Овочі, будівельні матеріали майбутньої страви, слід готувати на окремій пательні. «Чистова» головна сковорідка має бути лише «будівельним майданчиком». Тільки в цьому випадку корисні енергії яєшні збережуться в структурній рівновазі. І не варто захоплюватися соусами. Ритуали і захоплення є речами несумісними.

«Ай!», — зойкнула приятелька. Якась запізніла жовтнева комаха несподівано атакувала її чарівну ніжку. Через секунду підлу терористичну істоту було розтерто на жовто-зелену смугу. Але істота свого таки встигла. Чорне щербате жало вистромлювалося з ніжки, навколо набрякло червоним. Півгодини знадобилося, щоби витягти з рани отруйне знаряддя. Конструкція жала була вельми досконалою — кожний щербатий виступ міцно вчепився у структури епідерміса. Виймалося воно дрібними частинами. Текла кров. Приятелька верещала. Набряк загрозливо більшав. Тридцять грамів вірменського коньяку було використано на дезактивацію місця ураження. Ще півпляшки — внутрішньо, в якості принагідного антидоту. Тільки після такої переконливої коньячної терапії приятельці покращало. І ми з легким серцем перейшли до легких напоїв.

Саме після цього випадку я замислився над проблемою незліченних гострих штрикал, що сидять у життєвих засідках. І чекають зручної нагоди проникнути в тебе. Вперто чекають. Терпляче.

Цю проблему проникнення ми пізнаємо ще у дитинстві. Колючі рослини, агресивні комахи, лікарі у медпунктах, іржаві цвяхи та арматура на закинутих будовах — все навколишнє тільки те й робить, що намагається пробити тобі ногу, руку, задницю, вибрати око, висмоктати кров, влити під шкіру бридку рідину чи підсадити маленького Чужого в твій довірливий організм. Дехто не витримує цієї шаленої атаки гострих предметів, капітулює й тихо згасає на світанку свого життя.

Дехто рятується заштриками ширки, намагаючись зло проникнення перемогти подібним до нього злом. Й потім теж врізає дуба. Тільки найстійкіші «тверді горішки» доживають до поважного віку і падають під ударами тупіших предметів. Одного мого знайомого, до прикладу, якась алкоголічна приблуда закатрупила звичайною праскою. Зате як він в дитинстві лупив комарів! П'ятьох одним ударом! Хтось забобонний сказав би: це була доля…

Сексуальне спілкування, до речі, також обертається навколо проблеми проникнення. Тут проникнення перетворилося на цілу філософію. Себто, коли проникнення немає, то це — тільки еротика, а коли є — то вже порно. З відповідними наслідками для сповідника означеної філософії.

В тюрмах простий факт проникнення одного чоловіка в іншого відразу й назавжди відокремлює сойм порядних людей від зграї «опущених». Що наводить на ширші й глибші висновки. Серед них той, що всі люди фатально поділяються на проникних й непроникних. І кармічне згіршення починається вже від першого комариного проникнення в людину, а свого апогею воно іноді досягає за допомогою великої механізованої клізми, котру застосовують закордонні збоченці під час малознаних на теренах України коїтально-статевих практик.

Великими спеціалістами з проблеми проникнення були письменники куртуазного вісімнадцятого століття: французький маркіз Донас'єн-Альфонс Франсуа де Сад та англійський есквайр Джон Клеланд. Вони в своїх порнографічних творах дослідили всі можливі аспекти і формати тілесного проникнення однієї людини в іншу. Дехто з песимістів і консерваторів навіть вважає, що достойні порнографи доби рококо в певний спосіб «вичерпали тему». Але навіть побіжний огляд сучасних порносайтів переконує у протилежному.

Два письменники-дисиденти — болгарин Борис Марков та росіянин Олександр Солженіцин у часи «холодної війни» зазнали атаки отруйних штрикал, захованих агентами комуністичних спецслужб у парасольки. Марков помер, Солженіцина врятувало либонь те, що, лікуючись свого часу від раку, він набув імунітету до певного типу органічних отрут. Найчастіше такі «парасольки смерті» кілери застосовували у 70-ті роки минулого століття. Потім мода на цей вид таємної зброї минула. Причиною цього спеціалісти називають неможливість зробити заштрик парасолькою зовсім непомітним. Навіть у щільному вуличному натовпі кілер ризикує бути впійманим «на гарячому».