При вході до аристократичного кварталу Аль-Кенана його знову ретельно обшукали і навіть перевірили паролі медичних імплантатів. Потім Маккослібу повідомили, що барон Малко Вей прийме його у своїй резиденції на дві місцеві години пізніше, ніж було домовлено. Ані пояснень причин затримки, ані вибачень з цього приводу колишній адмірал не дочекався. Щоправда, йому показали кав'ярню, де запропонували згаяти дві означені години. Але на цьому застережливість місцевих адміністраторів вичерпалася. Єдиною розвагою в кафе виявився мультисенсорний симулятор. У перших рядках переліку його треків пропонувалися «Гарячі ночі на Нолі» та «Красуня Мейз — цілковитий контакт». Маккосліб обрав «Велику енциклопедію Арпікрана» і встановив таймер симулятора на півтори арпікранських години.

Апартаменти барона займали всі приміщення одного з верхніх рівнів населеного купола. У панорамних вікнах тьмяніла безмежна сіра рівнина з оранжевими й синіми вогниками транспортних ліній. Стіни прикрашали неоковирні мозаїчні зображення, присвячені арпікранським першопрохідцям, і пафосні портрети володарів старого Марсу.

Глава арпікранської гілки клану Веїв Великосіртських навіть не завдав собі клопоту підвестися назустріч гостеві. Він лише коротко кивнув на знак привітання і недбалим жестом вказав Лансу на глибоке крісло.

— Чим зобов'язаний, пане Маккослібе? — жовтувате обличчя Малко Вея не приховувало ані його поважного віку, ані бридливого стосунку до обставин життя. Це було обличчя людини, втома якої давно вже пройшла шлях від тимчасового відчуття до робочого стану.

— Я би хотів поговорити про вашу племінницю, бароне.

— Слухаю вас.

— Вам, напевно відомо, що Ґвен потрапила в біду.

— Так, відомо. Я мав з цього приводу неофіційну розмову з новим Верховним координатором тієї організації, де ви донедавна служили. І дослужилися, здається.

Колишній адмірал ніяк не відреагував на згадку про свою скандальну відставку. Він сказав:

— Я не думаю, бароне, що Верховний координатор Амрітіз обіцяв вам, що врятує Ґвен.

— Ні, не обіцяв. На жаль… — барон зробив паузу. Потім додав:

— Він, до речі, натякнув, що саме ви, Маккослібе, несете відповідальність за те, що моя небога потрапила до рук авантюристки Шайнар.

— Я не знімаю з себе відповідальності. І хочу виправити свою помилку. Я можу врятувати Ґвен.

— У який такий спосіб?

— Я готовий особисто очолити і частково фінансувати рятувальну експедицію на Фаренго.

— Наскільки мені відомо, новий імператор, спільно з піфійками, вже відправив туди військовий корабель.

— Його екіпаж отримав завдання. Дуже конкретне і чітке завдання, яке стосується бунтівників на чолі з Шайнар. Вони не отримали розпорядження рятувати Ґвен.

— Не факт. Окрім того, мене інформували, що Фаренго тепер в офіційному переліку заборонених планет. Нас туди просто не пустять.

— Це офіційна заява Амрітіза?

— Ні. Верховний координатор не робив жодних заяв, Маккослібе. Про статус планети мені відомо з моїх особистих джерел. Усі пріоритети щодо Фаренго тепер передані Святим Матерям Піфії. А вони наклали повну заборону на відвідування Темного Агрегату Оріона… До речі, а як розуміти оце ваше «частково фінансувати»?

— Ви — глава могутнього клану, бароне…

— Ага. Отже, ви вважаєте, що саме я і мій клан повинні оплачувати ваші, як ви кажете, «помилки».

— Я винайду спосіб компенсувати ваші втрати.

— Переліт до Фаренго обійдеться у сотні мільйонів…

— У вашого клану є кораблі відповідного класу. А паливо, пілоти та програмне забезпечення — мої проблеми.

— А можлива втрата корабля — моя проблема? Так? Плюс межове незадоволення піфійок і Теслена. Ні, це занадто навіть для Веїв. Нас зітруть на порох.

— Хіба Ґвен не варта того, щоб ризикнути заради неї?

— Вам не здається, Маккослібе, що ви переходите межі дозволеного? — барон піднявся, даючи зрозуміти, що авдієнція закінчена. — Вас проведуть.

Колишній адмірал також підвівся. На його обличчі означилася похмура впертість. Це був рішучий момент, від якого залежало все. Маккосліб промовив, вкладаючи до інтонації і твердість, і погрозу:

— Ви вже перейшли ці межі, бароне.

— Що ви маєте на увазі?

— Готуючись офіційно оформити стосунки з вашою племінницею, шановний Малко, я півроку тому не розпочав офіційного розслідування щодо інформації про ваші контрабандні афери з генетичними матеріалами. Потурбувався, так би мовити, про долю майбутнього родича. Але якщо ваш клан уже відрікся від Ґвен…

— Ви погрожуєте?

— Саме так. Я вам погрожую. Мені немає чого втрачати, бароне. Якщо ви мене вб'єте або відмовитеся допомогти Ґвен, інформація опиниться в Амрітіза негайно. Інформація досить різноманітна — і про Арпікран, і про Альфу також. Теслен буде радий. Не те слово — він буде щасливий, бароне. Йому зараз для демонстрації твердості й непідкупності нової влади дуже потрібні цапи-відбувайли. Не просто потрібні, а необхідні. Як повітря. А кілька викритих аристократів-контрабандистів зроблять Теслена героєм Імперії. І всі вісімдесят п'ять населених світів стоячи аплодуватимуть імператору Еарланові Третьому, Переможцеві мафіозних баронів. Жодні зв'язки клану Веїв в Імператорській Раді і в Сенаті вас не врятують, Малко. Ви і ваші брати станете взірцево-показовими цапами. Галактичними цапищами. І заплатите за всіма рахунками. І за себе, рідних, і за всю скорботу, в Імперії сущу. Я ж професіонал, Малко, я все передбачив. Не майте в тому ані найменшого сумніву.

Барон Вей знову опустився в крісло, Маккосліб узяв з нього приклад. Дивно, але йому здалося, що крісло під ним стало зручнішим і глибшим. Цієї миті на порозі кімнати з'явилися охоронці. Барон відіслав їх поглядом.

— Знаєте, Маккослібе, — глава клану Вей дивився на колишнього адмірала з неприхованою неприязню. — Я вам от що скажу: ні на що потім не сподівайтеся. Ні на що. Веї шантажу ніколи нікому не вибачали, не вибачають і не вибачатимуть у майбутньому. Навіть родичам.

— Найголовніше я вже почув, бароне. Дякую.

— Що ви ще почули?

— Ви щойно сказали «потім не сподівайтеся». Отже, ви все ж відправите корабель до системи Таліс. Звісно, відправите, куди ж ви в біса дінетеся. А що стосується «потім»… На «потім» мені начхати.

Плато Поланського,

планета Фаренго (9КВ97:2),

зоряна система Таліс.

28 октомбрія 416 року Ери Відновлення

— Чому ми ще живі, сестро? — поцікавився Вольск у Овіти. Йдучи тунелем, вони опинилися в ар'єрґарді колони. За ними йшов, замикаючи колону, «павук»-термінатор. Двадцять хвилин тому цей кіборґ знищив зонд, відправлений із «Капітана Паландо».

— На кораблі Знаючі, тому ми й живі. Преподобні сестри не дозволять атакувати Лабіринт ядерною зброєю.

— Отже, вони використають щось інше, — припустив техноархеолог.

Овіта промовчала. В комунікаторі Вольска виник голос Некіча:

— На будь-якому військовому кораблі, Алексе, є стандартний комплект засобів для враження об'єктів, захованих під планетарною мантією. Якщо їм так шкода Лабіринту, то, швидше за все, замінять ядерний заряд на проникаючому атакері термобаричним. Потім відправлять його сюди. І всім нам, як кажуть у вас на Арпікрані, цук насниться.

— Що таке «проникаючий атакер»?

— Гібрид ракети і землерийного кіборґа. Апарат, призначений для доправлення в захищені підземні укріплення супротивника вибухового пристрою, токсинів чи бойових мікророботів. Якщо, припустимо, вони використають термобаричний заряд, то він ґарантовано випалить тунелі на відстані двох кілометрів від місця підриву.

— Отже, цей заряд також завдасть шкоди Храмові?

— Тут сотні кілометрів тунелів. Заряд атакера просмажить лише невелику частину Лабіринту. Ту, де будемо ми.

— А засоби захисту від такої зброї існують?

— Якщо ми встигнемо підійти до головних печер, то Храм захистить нас, — несподівано втрутилася до розмови Шерма.