1968- 1975
© ВСЕСВІТ. -1978. - №№ 1-3.
© БОРЩЕВСЬКИЙСергій, ЖОЛОБ Світлана, переклад з іспанської, 1978.
Дмитро ЗАТОНСЬКИЙ
ЩЕОДИН ГАБРІЕЛЬ ГАРСІА МАРКЕС
Цей твір - про владу і про міф. Про міф влади і провладу міфа. Отож обидві його основні теми не йдуть окремо, а щільно й складнопереплітаються.
Латинську Америку не без підстав називають “палаючимконтинентом”. Земля революцій, край тривалих, запеклих боїв за свободу.Політична дія, одначе, породжує протидію, особливо в атмосфері нестійкості,бродіння. Тому Латинська Америка - ще й традиційний континент путчів,заколотів, державних переворотів, поживне середовище для узурпаторів,диктаторів, тиранів, яким нерідко шлях до президентських палаців прокладаютьчужі багнети. І, ховаючись за ці багнети, фактично будучи їхніми бранцями,тирани множать беззаконня, муки, страх. їхня жорстокість і байдужість долюдського життя скидаються на якесь анахронічне варварство: на похмурийфанатизм жерців і касиків доколумбової епохи, на грубу зажерливість конкістадорів,що “навертали” жерців і касиків до християнства, до цивілізації.
А втім, відколи був підпалений рейхстаг, після “ночідовгих ножів” і “кришталевої ночі”, а надто після чорних димів над печамиМайданеку, Освенціму, Тремблінки, все це латиноамериканське варварство вже нездається таким анахронічним. Воно стало прикметою трагічних розламів XXстоліття: старий світ горами трупів намагається перекрити шлях світові новому,революційному, справедливому. Нині диктатор - постать, типова для антагоністичногосвіту; необмежена, неправедна, реакційна влада, що ґрунтується на безжалісномувизиску,- явище вельми поширене.
Тому й написав Гарсіа Маркес роман про диктатора тайого владу. Проте в “Осені патріарха” ми не знайдемо викладу історії одного зкарибських узурпаторів, історії, що спирається на розгорнуту картину життякраїни, містить аналіз економічних, політичних, ідеологічних, психологічнихпричин і наслідків. Перед нами зовсім інша художня тканина.
Казімеж Брандис якось сказав, що фашизм - явище, безперечно,не лише німецьке, але німецькі реакціонери “були його класиками”. Тож чи непереконливіше, результативніше було б, викриваючи це відворотне явище, писатисаме про німецький фашизм, про форми, систему, вироблені саме цими “класиками”- гітлерівським третім рейхом? Щоправда, колумбієць Габріель Гарсіа Маркеснавряд чи міг би переконливо висвітлити німецьку дійсність 30-40-х років, та йнавряд чи поставив би перед собою таке завдання. Німецький матеріалнайпереконливіший, найрезультативніший, коли йдеться саме про історично яснукартину, про аналіз економіки, політики, ідеології, психології. Що ж до спробосягти дух крайньої буржуазної диктатури, вловити суперечливість, навітьхимерність її взаємодії з підданими, то такі спроби, як правило, не мали успіхув німецькій літературі. Візьмімо, наприклад, роман Г. Фаллади “Кожен помираєсам”: атмосфера страху, насильства відтворена тут надзвичайно відчутно, зримо,але іншого аспекту проблеми - нацистського механізму вловлювання душ -письменник майже не торкнувся. Це, правда, зробили Ліон Фейхтвангер у романі “БратиЛаутензак”, Леонгард Франк у “Німецькій новелі”, певним чином і Томас Манн у “ДокторіФаустусі”. Але ніхто з них не обійшовся без демонології, не відірвався - упереносному, звичайно, значенні - від середньовічної легенди про щуролова, відїї символіки й магії.
У Фейхтвангера старший із братів Лаутензак - Оскар,придворний пророк і “чарівне дзеркало” Гітлера, паралельно з моральноюнерозбірливістю наділений багатьма талантами і навіть таємничим даромясновидіння. Це кидає відблиск якоїсь диявольської значущості не тільки нафюрера, а й на створений ним терористичний режим. Конкретний відрізок німецькоїісторії (змова промислової еліти з нацистами, прихід нацистів до влади, підпалрейхстагу) з певного погляду міфізовано - хоч і як арену дії зла.
Гарсіа Маркес, навпаки, використовує міф як засіб -його структури й форми, його уявлення про простір, час, реальність. А врезультаті - деміфізація, так би мовити, “розчаровування” дійсності. І ще -тиран, до дна просвічений у всій його порожнечі, і тягар його влади скинутий,як мана, як сон.
Але чому все-таки міф, чому саме він узятий за вихідниймомент?
Латинська Америка - домен міфічного. Те, що в Європіживе чи зберігається лише як пам’ять про наївне дитинство людства, тут усе щесповнює душу народу, становить його колективну свідомість. Міфотворчесприйняття світу живиться строкатою мішаниною стародавніх індіанських ритуалів,уламків напівзабутих тотемічних релігій, занесених із Чорної Африки, і до невпізнанняспотворених християнських вірувань. Воно надихається грізною величчю Анд,титанічною могутністю річок, буйною непрохідністю безмежної сельви. Вононакладається на грандіозність ацтекських пірамід і гідних подиву храмів майя.Людина живе тут поряд з матеріалізованими міфами, серед них, у нерозривній зними єдності. Міфи визначають її ставлення до навколишнього світу,регламентують норми її поведінки. Тому письменник у Латинській Америці(особливо якщо його цікавить світ духовний, світ свідомості) навряд чи моженехтувати міфом або просто переступати через нього. Проте міф можна, осмислившипо-філософському, “зняти”, усунути, художньо розколоти, вносячи в нього сумнів.
Справжній міф здатен створити ілюзію цілковитоївірогідності, якої не може похитнути неправдоподібність, навіть фантастичністьсюжету. Гарсіа Маркес користувався цим, на це він спирався ще в “Ста рокахсамотності” (1967) - романі, що приніс йому світову славу: в містечку Макондо,що загубилося на краю сельви, заїжджі цигани катають місцевих хлопчаків налітаючих циновках; священик падре Никанор демонструє силу християнської віри,здіймаючись на кілька сантиметрів над поверхнею землі а Ремедіос Прекрас- навзагалі злітає в небо; худоба одного з Буендіа, Ауреліано Другого, неймовірно плодитьсязавдяки присутності його любострасної подруги мулатки Петри Котес; околицямиМакондо блукає Агасфер; старий циган Мелькіадес помирає, воскресає, зновупомирає, але й після цього вряди-годи з’являється у відведеній для нього вбудинку Буендіа кімнатці, де заплутався час і тому “завжди стоїть березень ізавжди понеділок”; чоло численних синів полковника Ауреліано Буендіа позначененевитравним знаком і т. д.
Зрозуміло, Гарсіа Маркес не вірить у всі ці дива й неприпускає, що в них вірять читачі. І все-таки роль фантастики в нього і вєвропейських письменників багато в чому різна. Хоч би як Гарсіа Маркеснасміхався з власних вигадок, хоч би як дезавуював їх; вони в нього є чимосьприродним, таким, що само собою розуміється, невід’ємною частиною зображуваногоним світу. Наприклад, літаючі циновки - не метафора, не алегорія, а нібицілковито матеріальна, незаперечна і тим самим міфічна реалія. Ось, як,скажімо, письменник іронічно і водночас з якоюсь невблаганною логікою тлумачитьпов’язані з цією реалією невдачі діловитого грінго: “Містер Герберт буввласником кількох прив’язаних аеростатів, він об’їздив з ними півсвіту і скрізьмав чудові прибутки, але йому не вдалося підняти в повітря жодного з мешканцівМакондо, бо для них прив’язаний аеростат був кроком назад після того, як їмпощастило побачити й випробувати літаючу циновку циган”.
І на тлі цієї міфізованої реальності природновиглядають великомасштабні, гіперболічні герої, ці сини, онуки й правнуки тогопершого Хосе Аркадіо Буендіа, який з купкою сміливців продерся крізь непрохіднусельву і заснував Макондо.
Люди з роду Буендіа могутні, глибокі, трагічні,невгамовні, наївні й темні. Вони чимось схожі на добрих раблезіанськихвелетнів, тільки, на відміну від останніх, позначені печаттю самотності. Власне,Буендіа - персонажі не так міфічні, як епічні. Герой первісного архаїчного міфане є об’єктом для наслідування. Такий Кронос, що поїдає своїх дітей,сластолюбний Зевс, підступний убивця Одін. Це саме реалії, те, повз чого неможна пройти, з чим треба рахуватися, визначаючи власне місце в житті. Інша річ- герої епічні, які є ідеалом, хоча, як правило, недосяжним. Правда, чоловіки йжінки з роду Буендіа не ідеальні, в усякому разі так, як ідеальні Геракл,Ахіллес і, особливо, Роланд. Та все-таки вони - щось на зразок стовпів, якіпідтримують світобудову Гарсіа Маркеса, його систему добра і зла.
