Литмир - Электронная Библиотека
Содержание  
A
A

За дачу цих показів мені було обіцяно закриття провадження в моїй справі, можливість протягом короткого часу виїзду з України.

Оскільки в мене не було, та і не могло бути ніякої інформації щодо яких би то зустрічей як з Є. Кушніром так і з П. Лазаренком, то я відмовився давати такі покази.

З цього можливий лише один висновок, свідчення проти мене є наслідком аналогічної роботи зі свідками, які дали покази проти мене, представниками Генеральної прокуратури.

Я офіційно заявляю:

— я не приймав та не міг приймати участі в підготовці та здійсненні вибухи на стадіоні «Шахтар»;

— покази свідків нічим об'єктивно не підтверджені;

— з метою дискредитації мого алібі порушена кримінальна справа проти мого сина Віталія Синенка;

— справа проти мене фальсифікована в угоду спочатку Генерального прокурора Васильєва, а пізніше за мою відмову свідчити проти інших осіб;

— ніяких стосунків з Кушніром я не мав;

— намагання витребувати від мене свідчення проти П. Лазаренка є додатковим підтвердженням фактів застосування недопустимих методів при розслідувані справ, про фальсифікацію доказів не тільки в моїй справі.

До заяви прошу долучити повний текст пояснень та приєднати до матеріалів справи. Копію прошу надати адвокату.

22.02.06

(підпис) В. Синенько

В этом аспекте еще более любопытным является пояснение к заявлении, подписанное вновь-таки самим Синенко. Приводим его здесь полностью.

Пояснення до заяви Синенка В. В. (карна справа 49-1733)

Карна справа 49-1733 повністю сфабрикована за наказом М. Обіхода, згодом скоректована Г. Васильєвим через свого підлеглого в Генеральній прокуратурі Серебрякова Н. А., дончанина, з яким пропрацював в Донецькій прокуратурі не один день. Зверніть увагу на головні етапи фальсифікування.

1. 14 квітня 1994 року під час розстрілу родини Фролова мені вдалося затримати кіллера Рахманова з автоматом. Через 10 діб за командою Васильєва був відпущений на волю, пущене за ним спостереження довело його до «Люксу», а я був об'явлений ворогом за затримку Рахманова.

2. 15.10.1995 року на стадіоні «Шахтар» загинув Ахать Брагін, Грек, якого я дуже добре знав раніше.

3. На початку березня, в кінці лютого 1977 року, на 21:00 мене викликав начальник карного розшуку Донецької області Волощук Анатолій Миколайович і запропонував «реабілітувати» себе за затримку Рахманова перед Ахметовим. Я повинен був прийняти участь у фізичному знищенні Є. Кушніра. Я відмовився. Під час цієї бесіди я вперше дізнався від Волощука, що Кушнір один з ініціаторів і організаторів вибуху на стадіоні «Шахтар».

4. 5.05.1998 p., як небезпечного свідка за командою Волощука, Васильєва, Ахметова, мені було винесено смертельний вирок як людині, яка була присвячена в ліквідацію Кушніра та його угрупування.

Я був двічі поранений з вогнепальної зброї. Зверніть увагу, справа спочатку була порушена згідно ст. 206 КК України, після втручання ЗМІ була перекваліфікована на ст. 93 КК.

5. За допомогою І. Александрова через ЗМІ я розповів про затримання Рахманова та його вихід на волю. Це ввело в шалену лють Васильєва, який пообіцяв знищить мене фізично, що я закінчу своє життя в тюрмі.

6. Після погроз я зник з лікарні, через неділю в домі моїх батьків УБОЗ Донецький області та Калінінський РО провели обшук, з записом на відеоплівку. Відмітьте, це скоїлось за два роки і 6 місяців до порушення проти мене карної справи.

Копія обшуку мається.

7. М. Обіход виступив по телебаченню, показав моє фото, об'явив злочинцем, порушивши ст. 62 Конституції України, презумпцію про мою невинність.

8. Легально, за своїми документами я з сім'єю в 1999 році перебрався до Греції, сім'я отримала громадянство, я на нього чекав, так як я не грек. Я був зареєстрований в поліції Греції.

9.12.01.2004 p., після приходу в ГП Васильєва, до Греції направлено клопотання, де говориться, що я нелегально проживаю в Греції, мене потрібно затримати. До затримання я не отримав жодного запрошення до міліції чи прокуратури, мою адресу, телефон в Греції знали родичі, сусіди, син Віталій. Формально заведена пошукова справа чиста.

10.15.10.1995 р. в вихідний день, в неділю, я з дітьми знаходився в кіноконцертному залі «Донецьк» на концерті Любові Успенської, маю десяток свідків, які залякані о/уповноваженим Соболь В. М., почали відмовлятись від правди або мовчать. З цього приводу мій адвокат сповістив генерального прокурора.

11. Справа з приводу замаху на моє життя не розслідується, хоча відомий водій, з авто якого проводилась наводка кіллерів на мене.

12. Мар'інков та Година являються підставними свідками. Я в цьому повністю переконався після моєї «обробки» Вакуленком та Оришиним, які в злагоді зі слідчим ГП Серебряковим вимагаючи від мене, за припинення справи, дати брехливі покази відносно П. Лазаренка.

Від чесних працівників прокуратури Донецької області мені відомо, що мені відводилася роль ліквідатора угрупування Кушніра, проте це повинно було статися за іншим результатом президентських перегонів.

Я уважно вивчив справу 49-800, вона своїм вістрям направлена проти П. Лазаренка та Ю. Тимошенко і повністю сфальсифікована.

Намагання витребувати від мене свідчення проти П. Лазаренка являється підтвердженням застосування недопустимих методів при розслідуванні справ, про тотальну фальсифікацію.

Пояснення прошу долучити до заяви та приєднати до матеріалів справи.

Копію прошу надати адвокату.

22.02.06

(підпис) В. Синенько.

«Конгломерат криміналу і правоохоронців активно розчищав собі шлях. Одним з важливих завдань для них стало знищення незалежної преси, щоб та не сіяла зерна сумніву серед мешканців регіону. У липні 2001 року стається резонансне вбивство тележурналіста, який викривав спільну діяльність мафії та міліції.

Ігор Александров — директор телекомпанії ТОР. Вранці 3 липня 2001 року біля 8-ї години він зайшов до телекомпанії. Біля входу у під'їзді будівлі його чекають невідомі з бейсбольними битами. Злочинці зі звірячою жорстокістю б'ють журналіста. За 4 дні Ігор Александров помирає у лікарні.

Валерій Прудськой, директор телекомпанії «САТ»:

— Его убийство совпало с циклом передач, которые он вел с Сербиным и Солодуном, опальными ОБОПовцами. Игорь начал делать с ними программы в прямом эфире. И он пообещал озвучить фамилии тех людей, на которых готовиться покушение и которые мешают той власти. Когда начался этот цикл, тогда и произошло это убийство.

Тетяна, головний редактор ТК «ТОР»:

— Программа «Без ретуши» — это была инициатива его. Я о первой программе узнала буквально за час до эфира. Мне было дано распоряжение готовить павильон. А готовил тему Игорь сам. И до последнего момента я не знала, ни кто гости студии, ни темы.

Гостями студії були працівники Краматорського управління по боротьбі з організованою злочинністю Сербія та Солодун. На момент виходу програм в ефір — вже колишні працівники. їх звільнили з органів за те, що вони зачепили впливових осіб з місцевого клану. Ігор Александров дав їм можливість розповісти про їхні розслідування в програмі «Без ретуші». Сьогодні один з гостей Александрова, Михайло Сербін, очолює Північний УБОЗ у Краматорську Донецької області.

Михайло Сербін, начальник Північного УБОЗ м. Краматорськ:

— В 1997 году я пришел работать в Краматорский ОБОП. И в 1998 году в сентябре в Краматорске было совершено убийство лидера ОПГ, резонансное преступление. Из автомата стреляли. Его убили и еще троих ранили. Сразу выяснили, кто заказчик, узнали мотивы преступления. И так получилось, что мой бывший начальник оказался ближайшим другом исполнителя убийства. И он помогал и скрывал это преступление. Я говорю: «Совершил убийство Яворовский Константин, это ваш друг, надо отрабатывать эту версию». Он говорит:

12
{"b":"201685","o":1}