– Але ж для широкого загалу всі коди є незламними!

– Так, – задумливо мовив Стретмор. – Поки що.

– Що ви хочете цим сказати?

Стретмор зітхнув.

– Ще двадцять років тому ніхто й подумати не міг, що ми зможемо зламувати дванадцятибітні шифри. Але техніка не стояла на місці. Вона розвивалася. І завжди розвиватиметься. Виробники програмного забезпечення припускають, що в якийсь момент у майбутньому з’являться комп’ютери на кшталт «Транскоду». Технології прогресують експонентно, і сьогоднішні відкриті алгоритми згодом втратять свою захищеність. І для того щоб триматися попереду комп’ютерів завтрашнього дня, знадобляться кращі, досконаліші алгоритми.

– І «Цифрова фортеця» є саме таким алгоритмом, еге ж?

– Так. Алгоритм, невразливий для методу брутального тиску, ніколи не застаріє, хоч яку потужність не мали б комп’ютери-дешифратори. Тому він буквально за день може стати світовим стандартом.

Сюзанна повільно втягнула в себе повітря.

– Боже поможи, – прошепотіла вона. – А може, і нам взяти участь у цьому аукціоні?

Стретмор похитав головою.

– Танкадо вже давав нам шанс. Чітко й недвозначно. Та це надто ризиковано: якщо нас спіймають за цією спробою, це фактично означатиме, що ми й справді боїмося цього алгоритму. І то буде не лише публічним визнанням, що ми й справді маємо «Транскод», а й визнанням того, що «Цифрова фортеця» є невразливою для дешифраторів.

– Скільки часу ми маємо?

Стретмор насупився.

– Танкадо запланував оголосити переможця аукціону завтра опівдні.

У Сюзанни по спині побігли мурашки.

– І що тоді?

– Згідно з угодою, він передасть переможцю пароль.

– Пароль?

– Це частина трюку. Кожен користувач уже має алгоритм, тому Танкадо продає на аукціоні ключ, який його відімкне.

Сюзанна аж застогнала з досади.

– Ну аякже. Чудово придумано. Просто й бездоганно. Танкадо зашифрував «Цифрову фортецю», а пароль для її відімкнення мав лише він. Важко уявити, що десь неподалік, написаний на шматочку паперу, у кишені Танкадо лежав пароль із шістдесяти чотирьох символів, який міг запросто покласти край розвідувальним операціям секретних служб Сполучених Штатів. Назавжди.

Коли Сюзанна уявила собі такий сценарій подій, їй стало зле. Танкадо передасть пароль переможцю торгів, та компанія відкриє файл із «Цифровою фортецею», а потім, можливо, вмонтує цей алгоритм у захищену від стороннього втручання мікросхему, і впродовж п’яти років кожен комп’ютер з’являтиметься з попередньо вмонтованою в нього мікросхемою, оснащеною «Цифровою фортецею». Жоден комерційний виробник навіть і не мріяв про створення шифрувальної мікросхеми, бо звичайні шифрувальні алгоритми незмінно застарівають. Але «Цифрова фортеця» не застаріє ніколи: за наявності функції циклічного зсуву відкритого тексту жоден брутальний тиск не виявить правильного пароля. З’явиться новий цифровий стандарт шифрування. Віднині й назавжди. Кожен код буде незламним. Банкіри, біржові ділки, терористи та шпигуни торжествуватимуть. Один світ – один алгоритм. Запанує анархія.

– Які ми маємо варіанти дій? – обережно поцікавилася Сюзанна. Вона чудово знала, що відчайдушні ситуації вимагали відчайдушних рішень – навіть в Агентстві національної безпеки.

– Ми не можемо його ліквідувати – якщо ви це маєте на увазі.

Саме це Сюзанна й мала на увазі. За роки, проведені в АНБ, вона багато чула про непрямі зв’язки агентства з найдосвідченішими вбивцями у світі. То були найманці, до чиїх послуг вдавалися розвідувальні служби, щоб виконати брудну роботу.

Стретмор похитав головою.

– Танкадо надто розумний, щоб залишити нам такий варіант дій.

Сюзанна мимоволі відчула полегшення.

– Він під захистом?

– Не зовсім.

– Значить переховується?

Стретмор стенув плечима.

– Танкадо поїхав із Японії. І має намір телефонічно перевіряти ставки учасників аукціону. Але ми знаємо, де він.

– І ви не збираєтеся вживати заходів?

– Ні, не збираємося. Бо він перестрахувався. Танкадо передав копію пароля анонімній третій особі на випадок, коли з ним щось трапиться.

«Ще б пак, – із захватом подумала Сюзанна. – Ангел-хоронитель».

– Наскільки я розумію, коли з Танкадо щось трапиться, ця третя особа продасть пароль?

– Гірше. Хто-небудь нападає на Танкадо – і його партнер відразу ж оприлюднює пароль.

Сюзанна спантеличено поглянула на Стретмора.

– Його партнер оприлюднить пароль?

Начальник кивнув.

– Розмістить його в Інтернеті, опублікує в газетах і розклеїть на білбордах. Іншими словами, подарує його всьому світу.

Жінка не вірила в те, що чула.

– Тобто – безкоштовне завантаження?

– Саме так. Танкадо поміркував і вирішив, що коли помре, то гроші йому не знадобляться – чому б тоді не зробити всьому світу прощальний подарунок?

Запала довга тиша. Сюзанна глибоко й часто дихала, наче намагалася всотати моторошну правду: «Енсей Танкадо створив незламний алгоритм. І взяв нас у заручники».

Вона підхопилася зі стільця й рішуче мовила:

– Ми мусимо зв’язатися з Танкадо! Я впевнена, що ми знайдемо спосіб переконати його не оприлюднювати пароль! Запропонуємо йому суму, втричі більшу за найбільшу пропозицію на аукціоні! Реабілітуємо його чесне ім’я! Зробимо все, що треба!

– Надто пізно, – відповів Стретмор. І глибоко зітхнув: – Сьогодні вранці Енсея Танкадо знайшли мертвим у Севільї.

Двомоторний «Лірджет-60» торкнувся розпеченої сонцем злітно-посадкової смуги. Напівпустельний ландшафт іспанської Нижньої Естремадури замиготів розмитою плямою за вікном літака, а потім уповільнився й поповз, як слимак.

– Містере Бекер! – протріскотів гучномовець. – Ми прибули.

Бекер устав і потягнувся. Відсунувши клямку горішньої камери для поклажі, він пригадав, що багажу в нього не було. Перед відльотом він не мав часу збирати речі. Але то не мало значення: йому обіцяли, що подорож буде недовгою – туди й назад.

Двигуни поступово знижували оберти, і літак, повільно закотившись до порожнього ангара напроти головного термінала, сховався від сонця. За мить з’явився пілот і розчинив дверцята. Бекер залпом випив залишки журавлинового соку, поставив склянку в бар і схопив свій піджак.

Пілот видобув зі свого льотного костюму товстий коричневий конверт.

– Мені наказали передати вам оце. – І віддав Бекеру конверт, на якому синім було написано:

Девід помацав товстий стос червонуватих купюр.

– Що це, в біса…

– Мабуть, місцева валюта, – пояснив пілот байдужим голосом.

– Знаю, що валюта, – відказав Бекер і затнувся. – Але ж… Тут забагато… Мені треба лише на таксі. – Він швидко подумки конвертував отриману суму. – А тут грошей на тисячі доларів!

– Я просто виконую наказ, сер. – І пілот повернувся назад до кабіни. Дверцята ковзнули й зачинилися.

Бекер спантеличено витріщився спочатку на літак, а потім на гроші у своїй руці. Трохи постоявши в порожньому ангарі, він засунув конверт до нагрудної кишені сорочки, перекинув піджак через плече й попрямував через злітну смугу. «Дивний початок», – подумки відзначив він. І відразу ж викинув цю думку з голови. Якщо поталанить, то він швидко впорається і ще й врятує для себе частину подорожі із Сюзанною до «Кам’яної садиби».

«Туди й назад, – сказав він собі. – Туди й назад».

Та не так сталося, як гадалося.

Інженер системної безпеки Філ Картукян хотів заскочити до шифрувального відділу на хвильку, щоб забрати декотрі папери, які він забув там учора. Та не так сталося, як йому гадалося.

Перетнувши приміщення відділу й увійшовши до лабораторії системної безпеки, він відразу ж відчув: щось не так. За комп’ютерним терміналом, який безперервно показував на монітор внутрішні процеси в «Транскоді», нікого не було, а монітор був вимкнений.