Ріверу ніхто не помічав. Для публіки він просто перестав існувати. Над ним схилилося обрюзгле обличчя Спайдера Хагерті.

— Не бійся, — попередив він. — І не забувай вказівок. Треба вистояти якомога довше. Не дай себе збити. Якщо ти впадеш, ми маємо вказівку відлупцювати тебе в роздягальні. Второпав? Просто бийся — і все.

Зал почав аплодувати. То Денні йшов до мексиканця через ринг. Потім він нахилився, взяв обома руками праву руку Рівери і з імпульсивною сердечністю потиснув її. Його розтягнуте в посмішці обличчя опинилося на відстані кількох дюймів від обличчя суперника. Публіка несамовито верещала, схвалюючи такий прояв шляхетного спортивного духу з боку Денні, бо той тепло, наче брата, вітав свого супротивника. Вуста Денні зворухнулися, і глядачі, тлумачачи нечутні слова як доброзичливе висловлення поваги, знову заверещали від захвату. Один лише Рівера почув гидоту, яку сказав йому Денні.

— Ах ти ж мексиканське пацюченя! — прошипів народний улюбленець крізь розтягнуті у посмішці губи. — Зараз я покажу тобі, де раки зимують!

Та Рівера навіть не поворухнувся. І не підвівся. Свою ненависть він висловив поглядом.

— Устань, собако! — заволав ззаду якийсь чоловік, що сидів неподалік канатів.

Натовп зашипів і заулюлюкав через таку явно неспортивну поведінку, але мексиканець і далі сидів непорушно. Коли Денні пішов назад у свій куток рингу, зал вибухнув новою хвилею аплодисментів.

Денні роздягнувся — і почулися захоплені «охи» та «ахи». Тіло його було бездоганне. Воно було втіленням фізичного здоров'я, стрімкості та сили. Шкіра була білою, як у жінки, і так само гладенькою. У ньому поєднувалися граціозна краса, гнучкість і міць. Денні довів це в десятках виграних боїв. Його фотографіями рябіли всі журнали з фізичної культури.

Коли ж Спайдер Хагерті стягнув через голову Рівери светр, по залу прокотився стогін співчуття. Мабуть, через засмаглу шкіру його тіло виглядало аж надто худорлявим.

Так, він мав мускулатуру, але вона не була такою рельєфною, як у суперника. Чого публіка не помітила, так це його широких грудей. Вона не могла також оцінити міцність волокон його плоті, вибухову реакцію клітин його м'язів та розгалуженість нервів, які зв'язували кожну частинку його тіла в цілісну і бездоганну бойову машину. Глядачі тільки й бачили, що брунатношкірого юнака вісімнадцяти років, з тілом, схожим на хлопчаче. А Денні виглядав інакше. Він був чоловіком двадцяти чотирьох років і тіло мав, як у дорослого чоловіка. Контраст став іще більшим, коли вони стали разом у центрі рингу, отримуючи останні настанови рефері.

Рівера помітив Робертса, який сидів відразу ж за газетярами. Він був іще більше під мухою, аніж зазвичай, і тому говорив іще повільніше, ніж завжди.

— Ріверо, розслабся і не хвилюйся, — сказав Робертс, розтягуючи слова. — Не бійся, Денні тебе не вб'є. Він кинеться на тебе з першим же ударом гонга, але ти не дай йому ошелешити тебе. Просто відбивайся і входь у клінч. Він не зможе пробити твій захист, ясно? Лишень уяви собі, що це Денні лупцює тебе в тренувальному залі.

Рівера і виду не подав, що почув.

— От злобне чортеня! — пробурмотів Робертс сусіду праворуч. — Завжди таке відлюдькувате.

Але Рівера забув кинути на нього свій звичний погляд, сповнений ненависті. Видіння безкінечної кількості гвинтівок застувало йому очі. Кожне обличчя глядача — від канатів і до гальорки з однодоларовими місцями — перетворилося на гвинтівку. Він побачив також довжелезний, випалений сонцем мексиканський кордон, а вздовж нього — вдягнені у лахміття відчайдухи, чиє вторгнення затримується тільки через брак гвинтівок.

Трохи перечекавши у своєму кутку, Рівера підвівся. Його секунданти пролізли крізь канати і забрали парусиновий ослінчик. По діагоналі через квадратний ринг напроти нього стояв Денні. Ударив гонг — і поєдинок почався. Публіка завила від захвату. Ще ніколи не доводилося їй бачити такого переконливого початку. Правильно писали в газетах, що основний мотив поєдинку — це помста. Кинувшись уперед, Денні швидко покрив три чверті дистанції до свого суперника, усім своїм виглядом демонструючи несамовите бажання розтрощити його. Він обрушив на мексиканця не один удар, не два і навіть не десяток. Денні перетворився на гіроскоп ударів, на ураган смерті і руйнування. Рівера зник з очей публіки. Ошелешений і приголомшений, він був поглинутий лавиною ударів, що завдавалися під будь-яким кутом і з будь-якої позиції справжнім майстром своєї справи. Швидко забивши Рівері памороки, Денні притиснув його до канатів; рефері розвів їх, але за мить мексиканець знову опинився біля канатів.

Це був не поєдинок. Це було безжалісне побиття. Це було просто вбивство. Будь-яка публіка, окрім тієї, що ходить на поєдинки боксерів-професіоналів, швидко б вичерпала свої емоції в перші ж хвилини цього бою. Денні дійсно демонстрував усе, на що був здатен. І це була вражаюча й дуже переконлива демонстрація. Настільки сильними були впевненість глядачів, їхнє збудження та упередженість проти Рівери, що повз їхню увагу якось пройшов той факт, що мексиканець і досі стояв на ногах. Вони просто забули про Ріверу. Потік людожерських атак, який обрушував на нього Денні, поглинув мексиканця, і його майже не було видно. Минула хвилина, друга. Нарешті, коли рефері розвів суперників, публіці стало добре видно мексиканця. Його губа була розсічена, а з носа йшла кров. Коли поєдинок продовжили і Рівера, похитуючись, увійшов у клінч, на його подертій канатами спині стало видно довгасті смуги крові, яка повільно стікала вниз. Але публіка не помітила того, що він дихав рівно, а очі, як і завжди, палали незгасимою холодною ненавистю. Бо надто вже багато претендентів на чемпіонське звання застосовували проти нього такі нищівні вбивчі атаки в жорстокій круговерті тренувальних поєдинків. І Рівера навчився витримувати це шаленство за платню від півдолара за один бій до п'ятнадцяти доларів за тиждень тренувань. То була важка школа, і він добре засвоїв її уроки.

А потім сталося щось дивне і незбагненне. Несамовитий вихор ударів ураз ущух. На ринзі стояв один лише Рівера. А Денні, непереможний Денні лежав на спині. Його тіло пронизав дрож — то до нього намагалася повернутися свідомість. Він не захитався, не осів на підлогу, не впав, задкуючи, назад. Він просто рухнув, як сніп. Правий хук Рівери кинув його в повітря з різкою безжальністю смерті.

Рефері відштовхнув Ріверу вбік і став над гладіатором, що лежав, відраховуючи секунди. Так заведено, що під час професійних боїв кожен нокдаун публіка зустрічає радісними вигуками. Але ця публіка не раділа. Усе сталося аж надто несподівано. Серед запалої тиші глядачі стежили за невмолимим підрахунком секунд, як раптом цю тишу пронизав голос Робертса:

— А я ж казав вам, що він добре б'є з обох рук!

На п'ятій секунді Денні перекотився на живіт, при рахунку «сім» став на одне коліно, готовий підвестися між дев'ятою та десятою секундами. Якщо його коліно при рахунку «десять» і досі торкатиметься підлоги, то вважатиметься, що він іще лежить, а значить — програв поєдинок. З тієї ж миті, коли коліно відірветься від долівки, вважатиметься, що він уже на ногах, і тому Рівера матиме повне право знову «покласти» його. Рівера не збирався ризикувати. Як тільки коліно Денні відірветься від підлоги, він завдасть удару — останнього. Він очікувально ходив навколо супротивника, але рефері навмисне крутився між ними. Рівера знав, що той лічить секунди надто повільно. Усі грінго були проти нього. Навіть рефері.

При рахунку «дев'ять» він різко відштовхнув Ріверу назад. Це було нечесно, але дозволило Денні підвестися. На вустах у нього знову з'явилася посмішка. Низько пригнувшись і затуливши голову рукавичками, він уміло увійшов у клінч. За всіма правилами рефері мав зупинити поєдинок, але він цього не зробив, а тим часом Денні мить за миттю швидко відновлював сили, прилипнувши до мексиканця як банний лист. Якщо він протримається до кінця раунду, то матиме цілу хвилину, щоб прийти до тями у себе в кутку. І йому таки вдалося це зробити, з посмішкою на вустах, хоча ситуація здавалася безнадійно скрутною.