Литмир - Электронная Библиотека
A
A

— Прекрасне дно, капітане, — пробурмотів Маккой і озирнувся.

— Так, справді прекрасне дно, я вам дуже вдячний, — почулася відповідь.

І три шлюпки рушили до білого коралового берега, де шумів прибій. А за ним, скраєчку кокосового гаю, виднілися півдюжини хатин з листя та гілок і з десяток чи більше аборигенів. Широко розкривши від захвату очі, дивилися вони на велику пожежу, що запливла до них у лагуну.

Шлюпки увіткнулися в дно, і члени команди вийшли на білий піщаний берег.

— А тепер, — сказав Маккой, — мені слід потурбуватися про повернення на Піткерн.

КОЛИ СВІТ БУВ МОЛОДИЙ

I

Він був чоловіком дуже спокійним і врівноваженим. Видершись на стіну, він на мить обачливо затримався на її вершечку, напружено вслухаючись у вологу темряву — чи не криється в ній якась небезпека. Але бездоганний детектор його слуху не виявив нічого, окрім глухого завивання вітру в невидимих деревах, шерхіту листя та скрипіння гілок. Вітер нагнав густого туману, і хоча він не бачив його, зате відчував мжичку, яку пориви вітру кидали йому в обличчя. Стіна, на якій він наразі сидів, теж була мокрою.

Чоловік зістрибнув на землю потойбіч стіни так само безшумно, як і видерся на неї з протилежного боку. Потім видобув з кишені ліхтарик, але не став його вмикати. Хоч навколо і було дуже темно, він міг обійтися і без світла. Чоловік рушив крізь темряву, тримаючи палець на кнопці ліхтаря. Земля довкола була бархатистою і пружкою; її вкривав килим сухої соснової хвої, опалого листя та моху, килим, ніким, мабуть, не потривожений роками. Листя та гілки зачіпали його обличчя, але було так темно, що уникнути їх було неможливо. Невдовзі йому вже довелося йти вперед з витягнутою рукою, якою він мацав у темряві. І не раз рука впиралася в товсті стовбури велетенських дерев. Він знав, що довкола нього — лише дерева, він відчував, як вони бовваніють і нависають над ним. У нього з'явилося химерне і неприємне відчуття, що він — мікроскопічна тріска посеред гігантських стовбурів, які погрозливо нависли над ним і ось-ось роздавлять. Але чоловік знав, що за деревами — будинок, і сподівався знайти чи то дорогу, чи то звивисту стежину, якою він зможе легко до нього потрапити.

Одного разу він навіть заблукав і потрапив у пастку. З кожного боку, хоч би де він мацав і хоч куди потикався, були то дерева, то густі чагарники. Здавалося, що виходу немає. Довелося йому увімкнути ліхтарик і обережно спрямувати його промінь собі під ноги. Обачливо й повільно поводив він ним довкола, і його яскраве світло вихопило з темряви чіткі обриси перешкод, що постали на його шляху. Нарешті між деревами з товстелезними стовбурами з'явився прохід. Чоловік рушив крізь нього, вимкнувши ліхтарик і ступаючи по сухій землі, захищеній від вологи туману щільним листям угорі. Він знав, що наближається до будинку, бо добре орієнтувався на місцевості і завдяки цьому обрав правильний напрям.

І тут трапилася несподіванка — немислима і неочікувана. Раптом нога, яку він був опустив на землю, натиснула на щось м'яке і живе. Воно захарчало під вагою його тіла й підвелося. Чоловік відскочив і зігнувся, приготувавшись тікати і напружено очікуючи можливого нападу. Якусь мить постоявши непорушно, він вирішив, що, мабуть, переполохав якусь тварину і вона, перелякавшись не менше, аніж він, теж очікувально заклякла в темряві. Напруженість стала нестерпною. Виставивши вперед ліхтарик, чоловік натиснув на кнопку, придивився — і заверещав від жаху. Він готовий був побачити все що завгодно — від переляканого теляти до оленя чи розлюченого лева, — але тільки не те, що постало перед його очима. Яскравий промінчик його ліхтарика на мить вихопив із темряви те, що і за тисячу років він не здатний буде забути. То був кремезний чоловік з рудуватим волоссям і рудуватою бородою. Окрім м'яких мокасинів на ногах та подоби шкіряної пов'язки на стегнах, іншої одежі на ньому не було. Руки, ноги, плечі та спина були голі. Шкіра — гладка й безволоса, але засмагла й обвітрена, а під нею, мов товсті змії, напиналися м'язи. Але не одне це — попри всю свою несподіваність — налякало його і змусило верещати. Страх був спричинений невимовною лютістю обличчя голого здорованя і несамовито-диким тваринним поглядом блакитних очей, у яких майже не відбивалося світло ліхтарика, сосновими голками, що стирчали з бороди й волосся, та погрозливою позою велетенського тіла, яке зігнулося для стрибка і ось-ось мало кинутися на нього. Буквально в ту ж мить, коли перед ним постала ця картина і коли в його вухах досі ще лунав власний переляканий зойк, страшна потвора кинулася на нього. Чоловік щосили жбурнув у монстра свій ліхтарик і метнувся йому під ноги. Відчувши, як здоровило перечепився об нього, боляче вдаривши по ребрах ступнями й колінами, він підскочив і чкурнув геть, чуючи позаду важкий звук падіння і хряскіт кущів.

Коли ж звук падіння стих, чоловік зупинився і, стоячи навколішки, прислухався. Почувши, як бурмило ходить сюди-туди, розшукуючи його, він завмер, боячись видати своє місцезнаходження спробою втечі. Він знав, що рано чи пізно все одно трісне гілкою чи сучком і потвора кинеться за ним навздогін. Він витягнув був револьвера, але передумав і сховав його. Він уже зміг узяти себе в руки і тому сподівався вибратися звідси без зайвого шуму. Кілька разів до нього долітав хрускіт гілок та кущів — то бурмило обстежував усе довкола, намагаючись його знайти. Час від часу здоровань зупинявся і завмирав — вочевидь, дослухався. І це підказало чоловікові вихід зі скрутного становища. Стоячи навколішки, однією рукою він спирався об шматок сухої деревини. Обережно помацавши навкруг себе і пересвідчившись, що зможе безшумно розмахнутися, він підняв цурпалок і жбурнув його. Цурпалок був невеликий і тому пролетів значну відстань і гепнувся з шумом у кущі. Почувши, як монстр шугонув у напрямку до цурпалка, чоловік тієї ж миті прудко і настирно поповз геть. Повільно, обережно, він повз навколішках доти, поки коліна його штанів геть не промокли на просякнутому вологою моху. Прислухавшись, він не почув нічого, крім шуму вітру та звуку крапель, що падали з вологих від густого туману гілок. Обачливо прислухаючись і озираючись, чоловік підійшов до кам'яної стіни, переліз через неї і зістрибнув на протилежний бік, уздовж якого тягнулася дорога.

Понишпоривши в кущах, чоловік витяг звідти велосипед і вже був зібрався на нього сісти. Але не встиг він перекинути ногу через сідло, як почув глухий удар — то чиєсь важке тіло спритно зістрибнуло зі стіни, при цьому явно встоявши на ногах. Не чекаючи, що станеться потім, чоловік чкурнув уперед, штовхаючи велосипед поперед себе. Набравши достатньої швидкості, він скочив у сідло, піймав ногами педалі і щосили рвонув по дорозі. «Гуп-гуп-гуп» — затупотів хтось по пилюці позаду нього, але він відірвався від переслідувача, і той розчинився в темряві. Та, на жаль, чоловік з переляку дременув не до міста, а в протилежному напрямку, по дорозі, що вела до пагорбів.

І він знав, що далі на цій дорозі не буде жодного перехрестя, тому звернути буде нікуди. Єдиний шлях назад лежав повз оте страхіття, а його лякала навіть одна думка знову зустрітися з ним віч-на-віч. Десь через півгодини, коли дорога круто пішла вгору, чоловік зліз з велосипеда. Заховавши його, про всяк випадок, біля дороги, він переліз через паркан і опинився, як йому здалося, на пасовищі, що тяглося схилом пагорба. Підстеливши газету, він сів на землю.

«Чорт забирай, оце так!» — сказав чоловік уголос, утираючи з обличчя краплини поту і туману.

«Чорт забирай!» — знову з радісним полегшенням повторив він, скручуючи цигарку і роздумуючи, як йому краще повернутися до міста.

Але повертатися він не став. Йому однозначно не хотілося їхати в темряві, і, схиливши голову на коліна, він задрімав, чекаючи, поки розвидніється.

Чоловік не знав, скільки минуло часу, коли його розбудило дзявкання койота. Озирнувшись і помітивши його на гребені пагорба позаду, він подумки завважив зміни, які відбулися в панорамі ночі. Туман зник, визирнули зорі й місяць, навіть вітер — і той ущух. Негода перетворилася на ніжну й духмяну каліфорнійську ніч. Чоловік спробував був знову задрімати, але дзявкання койота стривожило його. Напівсонний, він почув якесь химерне і зловісне гикання, схоже на речитатив. Озирнувшись, він побачив, як койот, кинувши дзявкотіти, щодуху втікає схилом пагорба, а за ним оскаженіло женеться, кинувши гикати, гола потворна істота, яку він надибав у парку біля будинку. Койот був іще молодий і явно програвав змагання в бігу, але чоловік не побачив, чим це змагання скінчилося, бо переслідуваний і переслідувач щезли з виду за краєм пагорба. Чоловіка пронизала дрож, і по його тілу побігли холодні мурашки. Притьмом скочивши на ноги, він перебрався через паркан і осідлав велосипед. У нього з'явився шанс, і він не збирався його марнувати. Між ним та Мілл-Веллі вже не стояло оте голе страхіття.

78
{"b":"201374","o":1}