— Мені доводилося бачити його, — сказав секретар. — Він справді багато для тебе попрацював.

— З ним тренувалися всі відомі боксери-легковаговики, — відповів Робертс. — І він багато чого в них навчився. А декого навіть міг перемогти — повірте мені на слово. Але бокс — не його покликання. Мені здається, що він йому ніколи не подобався. Він для нього — як вимушена гра.

— Але, наскільки мені відомо, останнім часом він досить часто виступав у нічних клубах, — зазначив Келлі.

— Так. Не знаю, що на нього найшло. Може, йому несподівано сподобалося боксувати? Він як сказився. Побив усіх місцевих легковаговиків. Вочевидь, йому потрібні гроші, і він дійсно трохи заробив. Але по його затертому лахмітті цього не скажеш. Дивний він якийсь. Ніхто не знає, чим він займається. Ніхто не знає, де він буває свій час. Навіть приходячи позмагатися, Рівера просто боксує, а потім відразу ж зникає, як щойно роботу зроблено. І так — щоразу. Інколи він зникає на кілька тижнів підряд. Але до порад не дослухається. Якщо хтось захоче стати його менеджером, то зможе заробити купу грошей, та от тільки цього не хоче Рівера. Бачили б ви, як він торгується, коли йдеться про умови оплати!

Саме в цю хвилину під час розмови з'явився Денні Ворд. І не сам, а зі свитою. З ним були його тренер та менеджер. Він буквально влетів до кімнати, як порив вітру, несучи з собою щиросердість, доброзичливість і всеперемагаючу енергійність. Зазвучали привітання, тут жарт, там — дотепна репліка, а усмішок та добродушного сміху вистачило на всіх. Такі вже були його манери — до речі, не досить щирі. Денні Ворд був добрим актором, який колись збагнув, що добродушність є найціннішою рисою, яка дуже допомагає досягнути успіху в житті. Але в глибині душі це був холоднокровний боксер і розважливий та обачливий ділок. Решта ж було маскою. Ті, хто його добре знав або ж займався з ним не зовсім законними оборудками, казали, що тільки-но в повітрі відчувався запах грубих грошей, як Денні відразу ж був там як тут. Він не минав жодних бізнесових переговорів, і дехто наполегливо твердив, що менеджер служив йому лише як ширма, виконуючи в основному функції речника.

Рівера ж був зовсім інший. У його жилах текла іспанська й індіанська кров, і він сидів собі в кутку — мовчазний і непорушний, і тільки його всевидящі чорні очі перескакували від обличчя до обличчя.

— Так ось де цей хлопець, — мовив Денні, змірявши оцінюючим поглядом свого потенційного суперника. — Привіт, хлопче! Як ся маєш?

Очі Рівери спалахнули недобрим вогнем, але він не подав виду, що почув привітання. Він не любив усіх грінго, але цього грінго він зненавидів так швидко і сильно, що аж сам цьому здивувався.

— Господи милосердний! — благально-жартівливо звернувся Денні до антрепренера. — Ви що — хочете, щоб я бився з глухонімим? — Коли сміх нарешті влігся, він відпустив іще один жарт. — Що ж, мабуть, справді кепські справи в Лос-Анджелесі, якщо це — найкраще, чим ви мене можете налякати. У якому дитсадку ви його знайшли?

— Він — міцний горішок, Денні, повір мені, — заперечив Робертс. — З ним було не так легко впоратися, як тобі здається.

— До того ж половину квитків уже продали, — благально вставив Келлі. — Доведеться тобі з ним битися, Денні. — Кращого суперника ми не змогли знайти.

Денні ще раз зміряв Ріверу недбалим і недоброзичливим поглядом і зітхнув.

— Гадаю, доведеться мені поводитися з ним якомога делікатніше. Аби тільки він сам не наривався на неприємність.

Робертс чмихнув.

— Маєш бути обережнішим, — зауважив менеджер Денні. — Не треба ризикувати. Бо розслабишся і пропустиш випадковий нокаутуючий удар.

— О, звісно, я буду обережним, аякже! — посміхнувся Денні. — Я буду обережним від самого початку і пропанькаюся з ним стільки, скільки захоче поважна публіка. Як ти гадаєш, Келлі, п'ятнадцять раундів вистачить? А потім — каюк, га?

— Вистачить, — пролунала відповідь. — Можна і п'ятнадцять, якщо це виглядатиме правдоподібно.

— Тоді перейдімо до справи. — Денні замовк, роблячи підрахунки. — Звісно, шістдесят п'ять відсотків доходу від продажу квитків дістається учасникам, відповідно до домовленості про мій поєдинок з Карті. Але ця частка буде розділена інакше. Вісімдесят відсотків мене цілком влаштують. — І, звертаючись до свого менеджера, додав: — Я правильно кажу?

Менеджер мовчки кивнув. Але Рівера похитав головою.

— Але так заведено, і це — нормально, — став наполягати Келлі. — Грошовий приз становить шістдесят п'ять відсотків виручки від квитків. Ти — новачок, і тебе ніхто не знає. Приз ділиться між тобою і Денні. Двадцять відсотків призначаються тобі, вісімдесят — Денні. Це ж справедливо, еге ж, Робертсе?

— Цілком справедливо, — погодився Робертс. — Тому що в тебе іще немає репутації.

— А скільки це буде — шістдесят п'ять відсотків виручки? — поцікавився Рівера.

— Та десь тисяч п'ять, може — аж вісім, — втрутився у розмову Денні. — Десь так. Тому твоя частка становитиме від тисячі до тисячі шестисот доларів. Досить непогана платня за те, що тебе відлупцює боксер з моєю репутацією. Що скажеш?

І тут Рівера сказав таке, що у всіх присутніх аж подих перехопило.

— Переможцю дістається все, — заявив він з видом людини, яка висловила своє остаточне судження.

Запала мертва тиша.

— Та запросто! — заявив менеджер Денні. Але Денні заперечливо похитав головою.

— Я достатньо довго займався боксом, щоб робити такі поспішні висновки. Я не збираюся ставити під сумнів чесність суддівства чи компанії, що організовує цей поєдинок. І нічого не казатиму про букмекерів, що наживаються на договірних поєдинках. Я лише хочу сказати, що бокс — бізнес ризикований. Тут потрібно перестраховуватися. І це — нормально. А що, як я зламаю руку, га? Або хтось підсипле мені в їжу якусь хімію? — Денні серйозно похитав головою. — Незалежно від того, програю я чи виграю, моя частка — вісімдесят. Що на це скажеш, мексиканцю?

Рівера знову похитав головою.

Денні вибухнув гнівом. Бо йшлося про найголовніше — про гроші.

— Ах ти ж гидотний шмаркачу! Зараз я відіб'ю тобі твою дурну голову!

Робертс неквапливо підняв своє тіло і став між ворогуючими сторонами.

— Переможець забирає все, — похмуро повторив Рівера.

— Ну чого ти вперся, га? — спитав у нього Денні.

— Тому що я поб'ю тебе, — напрямки відповів йому мексиканець.

Денні почав був знімати пальто. Звісно, його менеджер знав, що то лише рисовка. Пальто ніяк не знімалося, і Денні дозволив присутнім заспокоїти себе. Симпатії кожного були на його боці. Рівера залишився сам-один.

— Послухай мене, дурнику, — підключився до суперечки Келлі. — Ти — ніхто. І звуть тебе ніяк. Нам, звичайно ж, відомо, чим ти займався останні кілька місяців: вибивав дух з місцевих боксерів легкої ваги. Але ж Денні — висококласний боксер. Безпосередньо після цього поєдинку він змагатиметься за звання чемпіона. А ти — ніхто. І за межами Лос-Анджелеса про тебе ніхто не чув.

— Незабаром почують, — відказав Рівера, знизавши плечима. — Після цього поєдинку.

— Невже ти хоч на мить припускаєш, що зможеш мене побити?! — випалив Денні.

Рівера ствердно кивнув.

— Слухай, облиш, будь розважливим, — благально звернувся до нього Келлі. — Цей бій стане для тебе доброю рекламою.

— Мені потрібні гроші, — відповів мексиканець.

— Хоч тисячу років бийся зі мною — все одно програєш, — запевнив його Денні.

— То за чим тоді затримка? — парирував Рівера. — Якщо це для тебе — легкі гроші, то візьми і виграй їх!

— Гаразд, і ти мені в цьому допоможеш! — вигукнув Денні з рішучістю в голосі. — За те, що ти з мене тут дурня робиш, я заб'ю тебе на ринзі до смерті, так і знай, хлопчику! Келлі, можеш писати оголошення в газети! І обов'язково зазнач, що переможець забирає увесь приз. Обіграй цю тему в спортивній колонці. Скажи, що основний мотив поєдинку — помста. Я покажу цьому шмаркатому новачку, що це таке.

Секретар Келлі вже почав був писати, як Денні перервав його.