Цандер стурбовано похитав головою. Надто вже швидко знижується. За стіною, мабуть, великий холод.

— То треба швидше відчинити двері і провітрити наш “Ковчег”, — сказав єпископ, погладжуючи лисину.

— Так, звичайно, — замислено відповів Цандер. — Гансе, Вінклер, ходімо.

— Дозвольте й мені з вами. Може і я чимось допоможу, — завертівся, підлабузнюючись, Пінч.

— Я покличу вас, коли ваша допомога буде потрібна, — відповів Цандер таким тоном, який примусив Пінча залишитися на місці. З часу своєї невдалої спроби керувати ракетою Пінч побоювався Цандера.

Вінклер, Ганс і Цандер пройшли коридорами у відсік — камеру, де були зовнішні двері. Цандер старанно зачинив і замкнув на ключ двері в коридор, потім сказав своїм помічникам:

— Справа серйозна. Судячи з внутрішньої температури, поверхня оболонки оплавилась. При цьому дверні пази, мабуть, спаялись. Якщо нам не вдасться відчинити двері, ми загинемо від задухи. У нас лишилося зовсім мало кисню…

— Відчинимо, — спокійно і впевнено відповів Вінклер. — Якщо не вдасться відчинити двері або Ілюмінатор, пустимо в хід свердла, автоген, зробимо отвір у стіні…

— Завдамо цим смертельної рани нашій ракеті, — додав Цандер. — У нас навряд чи вистачить матеріалів і інструментів залатати пробоїну так, щоб можна було наважитись на зворотний політ.

— Краще опинитися в полоні у Венери, ніж загинути в ракеті від задухи, — сказав Ганс.

— Треба усунути найближчу небезпеку.

— Правильно, Вінклер, правильно, Гансе. Я згоден з вами. Але, усуваючи найближчу небезпеку, чи не йдемо ми назустріч іншій? Що чекає нас за цією стіною? — Цандер ляснув рукою по вгнутій стіні ракети. — Може, мають рацію ті вчені, які твердять, що на Венері нема кисню.

— Тут — неминуча загибель, а за стіною — проблематична. Якщо є хоч один шанс проти ста…

— Про що тут говорити? — перебив Вінклера Ганс. — Ця камера закривається наглухо. Ми першими повинні випробувати на собі повітря Венери. І коли воно виявиться смертельним, дамо можливість нашим пасажирам пережити нас на кілька хвилин… Мені, правду кажучи, взагалі не до душі похоронні розмови. Про це все кожен з нас повинен був подумати ще на Землі, перш ніж переступити поріг ракети. Я пропоную негайно взятися до роботи, — Ганс рішуче відчинив двері і пішов у комору.

Там було темно. Ганс засвітив лампочку і… побачив перед собою Стормера, який зігнувся під вагою балона з киснем.

Ганс зрозумів: Стормер намагався віднести балон у свою каюту.

— Киньте балон! — крикнув Ганс, заступаючи двері.

Вмить ніяковість на обличчі Стормера змінилася гнівом.

— Не ваше діло! — грубо відповів він.

— Я наказую вам, покладіть балон на місце!

— Щеня! — заревів Стормер. — Тут я хазяїн, а не ти. Геть з дороги!

Знявши балон з плеча, Стормер узяв його напереваги і з цим тараном рушив на Ганса. Той. стояв нерухомо, але в останню мить відскочив убік. Стормер, не натрапивши на опору, впав разом з балоном, захарчав, вилаявся і почав підводитися. Ганс налетів на нього і перекинув на спину, Стормер з несподіваною швидкістю перевернувся на груди, скочив на ноги і кинувся до юнака, розставивши товсті, тупі пальці, з явним наміром задушити його. Не підпускаючи Стормера до себе, Ганс знову відскочив убік і схопив з полиці важкий молот, який міг би розтрощити череп нападникові.

— Гадюченя! — прохрипів Стормер, ворушачи пальцями, але не рухаючись з місця.

— Ви тут, пане Фінгер? Як справи? Що ви тут робите? — Біля дверей стояв Пінч, поводячи своєю гостренькою мордочкою, мов собака, що нюхав повітря.

— Я прийшов по інструменти, а що тут робив містер Стормер, спитайте у нього, — відповів Ганс.

Стормер кинув на Ганса гнівний погляд і, важко ступаючи, залишив поле бою, грубо штовхнувши по дорозі непроханого свідка.

Ганс усміхнувся, зібрав інструменти і вийшов у коридор, замкнувши комору на ключ, Пінч потирав плече і здивовано дивився вслід Стормерові.

— Містере Пінч, ви, здається, хотіли допомогти нам відчинити двері?

— З задоволенням.

— Тільки попереджаю: ми замкнемося наглухо. Повітря Венери може бути смертоносним…

— Це дурниці. Мене от що турбує: зовнішнє повітря, мабуть, дуже холодне, а я пропотів і можу схопити нежить… — вихиляючись і кланяючись, Пінч задки відійшов од Ганса.

— Чому ти так довго не повертався? — спитав Вінклер.

Ганс коротко розповів про випадок у коморі і взявся торгати запори.

— Почекайте, — зупинив його Цандер. — Я пропоную надіти кисневі маски і привести сюди козеня. Хай козеня перше випробує на собі дію зовнішнього повітря.

— Зайва обережність, — заперечив Ганс. — Припустімо, козеня здохне, ковтнувши смертоносних газів. Це не змінить становища.

Він спробував повернути колесо гвинтового замка — одного, другого, третього. Не повертається. Вінклер стиснув кільце своїми руками-кліщами.

— Не йде. Очевидно, оплавилися… Спробуємо другі двері в іншому кінці ракети.

Ганс вийшов у коридор і знову зіткнувся з Пінчем. Той зіщулився, обличчя його посиніло.

— Я стукав вам, — заторохтів Пінч, — а ви не чули. Леді Хінтон хвилюється. Вона вже мерзне. Невже вц не відчуваєте, як знизилася температура? Всього вісім градусів. Це після пекельної спеки. Грип, нежить, запалення легенів… Усі сидять у шубах і шапках…

— А ви й не догадалися закрити холодильники і ввімкнути електричні печі!

— Так, але… — зам’явся Пінч. — Мені заборонено торкатися апаратів.

Холодильники було вимкнено, електричні печі ввімкнено. Температура поволі піднялася до дванадцяти градусів.

Другі двері не піддавалися, як і перші.

— Доведеться спробувати ілюмінатори.

Цандер, Ганс і Вінклер ходили з каюти в каюту, пробували гвинти, гайки, але вони зовсім не піддавалися. Пінч плентався слідом і давав усякі поради, поки Ганс не прогнав його. Але через хвилину Пінч з’явився знову в шубі, хутряній шапці, рукавицях і хутряних чоботях.

— Температура нижче нуля. Невже ви не відчуваєте? Ми всі задубіли від холоду. Мабуть, печі несправні. І повітря ніби стає менше. Що ж це таке, містере Цандер? Уже краще замерзнути, ніж задихнутися. Смерть від замерзання, кажуть, легша… Огляньте, будь ласка, печі, пане Цандер.

Прийшов і Блоттон у досі й шапці.

— Як справи? — спитав він. — Дивна річ! Венера ближче до Сонця, ніж Земля, і, однак, ми мерзнемо. Казали, що тіла на Венері мають трохи меншу вагу, ніж на Землі, а мені важко, І втома в усьому тілі…

— Це тому, що ваше тіло зніжилося в дорозі від невагомості. М’язи ослабли. Нічого, зміцніють! А втома, очевидно, від нестачі кисню. Гансе, підіть огляньте печі і додайте кисню… але будьте ощадні! — тихо сказав Цандер.

Пінч перебільшив; температура не знижувалася, але й не піднімалася, хоч печі були справні. Ганс трохи відкрив кран нового кисневого балона, потім надів шубу і шапку: “Від смертоносних газів, якщо пощастить відкрити ілюмінатор, не врятуєшся, але від холоду можна і треба”, — і повернувся до Цандера та Вінклера.

— Запасу кисню лишилося на п’ять шість годин, — сказав він. — За цей час нам треба будь-що вийти.

Робота була важка. Година минала за годиною, але жодна віконна рама не піддавалася.

Поволі пасажири почали розуміти всю серйозність становища. Цьому немало сприяв і Пінч. Він сіяв паніку, малюючи жахи майбутньої смерті від задухи і замерзання. Вінклер, що випадково проходив повз кают-компанію і почув ці панічні розмови, викликав Пінча в коридор, ні слова не кажучи, схопив за комір, відвів у каюту і замкнув. Але насіння було кинуто і пустило парості. Делькро й Еллен істерично плакали, чоловіки безладно галасували, звинувачуючи в усьому Цандера і більшовиків. Текер кидався від пацієнтки до пацієнтки із спиртом, валер’янкою, бромом.

— Ви мужчини! Ви повинні щось зробити, — шипіла леді Хінтон, втративши голос.

Почалися безладні суперечки. Нарешті, постановили. Барон, єпископ і Блоттон на чолі з Стормером рушили до каюти, де в цей час працювали Цандер, Вінклер і Ганс.