Поезія моря, чарівне підводне життя чудово передані в широковідомому творі О. Бєляєва «Людина-амфібія», велич Космосу, Всесвіт «зблизька» показані в романі «Стрибок у ніщо».

О. Бєляєв, як ніхто до нього, надзвичайно яскраво змалював переживання космонавтів під час космічного польоту, зокрема — почуття невагомості, реалістично зобразив побут космічних мандрівників. У цьому багато допомогли консультації самого К. Е. Ціолковського, який чудово уявляв умови перебування людини поза межами Землі. Письменник досить точно передає почуття людини, що вперше попала в небесний простір. Там немає ні верху, ні низу, речі нічого не важать. Незвичайне чекає мандрівників на кожному кроці. Коли читаєш описи дивовижних космічних пейзажів, уперше побачених людьми, ніби бачиш ці картини на власні очі,— так виразно, яскраво змальовані вони О. Бєляєвим.

Надзвичайно цікаві описи природи Венери — найбільш загадкової планети сонячної системи, закритої суцільною завісою хмар. Тепер встановлено, що Венера має атмосферу, в якій міститься багато вуглекислого газу. Раніше деякі вчені дотримувалися думки, ніби умови на Венері подібні до тих, які були мільйони років тому, в кам'яновугільний період, на Землі. Виходячи з цього припущення, О. Бєляєв по суті змалював яскравими фарбами далеке минуле нашої планети. Своєю виразністю і яскравістю цей твір О. Бєляєва не поступається перед відомим романом А. Конан Дойла «Втрачений світ», де описується найдавніше минуле Землі.

Слід, однак, зробити застереження, що, за сучасними уявленнями, природа Венери навряд чи може бути такою, якою зобразив її О. Бєляєв. В атмосфері планети досі не знайдено кисню, але там виявлено багато вуглекислого газу, азоту, а також водяної пари. Крім того, дослідження радіовипромінювання Венери показали, що температура її поверхні досягає понад +200 градусів, а тиск набагато більший, ніж біля поверхні Землі. Можливо, на Венері при такій величезній температурі вся вода википіла, і планета перетворилася в пустиню, або через високий тиск вода не випарувалася, а тільки нагрілася. В такому разі густі хмари Венери ховають від нас океан гарячої води.

Безперечно, таємниці Венери будуть розгадані наукою. Радянські вчені нещодавно здійснили радіолокацію «ранкової зорі». Проте і сьогодні наші знання про цю загадкову планету не дають можливості цілком достовірно судити про її природні умови. Тим паче О. Бєляєв, який писав свій роман на початку тридцятих років, мав право використати наукове припущення, що існувало в той час, і побудувати на ньому сюжет.

Письменник використовує прийом, що дає можливість особливо дохідливо розповісти читачам про всю незвичайність обстановки, в якій відбувається космічний політ. Пасажири «Ноєвого ковчега» — недосвідчені в астронавтиці і астрономії люди, і автор примушує їх на практиці перевірити те чи інше наукове положення. Так, вони знайомляться з невагомістю — в світі без ваги, з Космосом — за бортом корабля…

Автор вміє будувати захоплюючий сюжет. Це стосується не тільки пригод, що відбуваються на Венері, але й перипетій самого польоту — «стрибка в ніщо».

Письменник розкриває справжнє обличчя «втікачів од революції» — капіталістів, за машкарою благопристойності яких ховаються підлі інстинкти. І цілком обгрунтованим з логічної та художньої точок зору є фінал роману — повернення ракети на Землю без усіх цих «колишніх», яких змела невмолима хода історії.

Кожен з представників «власть імущих», що опинилися в «Ноєвому ковчезі», має свої індивідуальні, неповторні риси. Леді Хінтон і в мікроскопічному світі ракети намагається зберегти роль некоронованої королеви. Незвичайність умов, в яких вона опинилася, надає комічного забарвлення її становищу. Автор не шкодує барв, щоб змалювати, нікчемність цих жалюгідних уламків старого світу. Всі вони — промисловці, банкіри — чіпляються за багатство, хоч в Космосі воно зовсім втратило свою цінність, продовжують мислити старими категоріями.

Подекуди О. Бєляєв доводить виклад до гротеска, але його ніколи не зраджує почуття міри. Пригадаймо сцену розподілу кают і суперечку, яка виникла навколо цього: диктатура леді Хінтон, банкірський торг… Навмисне шаржований образ Пінча. Проте автор правильно схопив риси цього пройди, доморощеного сищика, який готовий виконати будь-яке доручення хазяїна. А Мадлен Делькро — втілення пошлості! Вона й далеко від Землі залишається такою ж міщанкою, якою була завжди.

Та ось мандрівники на Венері, яка гнітить людей своєю бурхливою первісною стихією. Тут уже не до світських умовностей! І елегантний лорд Блоттон перетворюється в дикуна, леді Хінтон — у брудну, буркотливу жінку. Не кращі за них і всі інші втікачі. Колоритне видовище являє собою капіталістична колонія на чужій планеті! Жалюгідні, занепалі морально, капіталісти швидко втрачають людську подобу. Правда, знахідка брильянтів повертає їм колишню рису, далеко не кращу з людських рис, — жадібність.

У першій-ліпшій ситуації, в яку попадають герої твору, О. Бєляєв знаходить деталі, що поглиблюють кожен образ, характеризують його з нового боку. Тому від епізоду до епізоду образи збагачуються, стають довершенішими.

Матеріал, пов'язаний з технічними проблемами, письменник у ряді місць виклав, точно дотримуючись висловлювання К. Е. Ціолковського. О. Бєляєв описав «ракету 2017 року», яку в 1920 році запропонував учений в своїй праці «Поза Землею». Письменник хотів донести ідеї К. Е. Ціолковського до читача в «первісному» вигляді. Але разом з тим автор доповнює їх іншими технічними і науковими ідеями. Так, О. Бєляєв висунув цікаву ідею штучного створення на Землі умов ракетного польоту для тренування майбутніх астронавтів. Він висловлює думку про можливість застосування атомної енергії для міжпланетних кораблів. Виходячи з вказівок К. Е. Ціолковського, письменник докладно описує гідро-амортизаційні апарати, які захищають пасажирів від шкідливого впливу перевантаження під час зльоту. Дуже цікавий опис оранжереї, яка повинна була забезпечувати космонавтів їжею і налагодити круговорот речовин, подібний до земного.

Постає питання: наскільки правдоподібна фантастика О. Бєляєва, чи відповідає вона хоч приблизно сучасним уявленням про техніку міжпланетних подорожей? В наш час існує багато проектів космічних кораблів, в тому числі й для польоту на Венеру. В цих проектах використані ті самі принципи, які в свій час висунув К. Е. Ціолковський і описав О. Бєляєв. Ракетний поїзд, оранжерея, скафандри для виходу в міжпланетний простір, пристрої для захисту від перевантаження, механізми, що полегшують життя в умовах невагомості, нарешті, наземне тренування космонавтів — усе це не втратило свого значення, і фантазія письменника має тут серйозну наукову основу.

Звичайно, цілком можливо, що конструкція велетенського пасажирського корабля буде іншою, що трохи інакше відбуватиметься його старт із Землі, але картини, описані О. Бєляєвим, не суперечать сучасним поглядам.

Крім міжпланетних подорожей, в романі як підготовчий етап до них показано політ на ракетному снаряді за межами атмосфери — космічний переліт у мініатюрі. І тут письменник надзвичайно правильно передав переживання пасажирів ракетоплана, що летить на величезній висоті над землею.

Наша дійсність уже наздоганяє фантазію. Наскільки ж велика заслуга письменника, який зумів сміливою думкою прозирнути в майбутнє, написати «реалістичну фантастику»!

Оцінка, яку дав роману «Стрибок у ніщо» К. Е. Ціолковський, найкраще свідчить про те, як О. Бєляєв володів «космічною темою». До цього можна було б додати, що за художніми якостями роман О. Бєляєва один з найкращих творів радянської науково-фантастичної літератури.

Б. Ляпунов.