Ні Пуччі, що розповів про це Гансові, ні сам Ганс не знали, що Цандер, роблячи такий висновок, був не зовсім об’єктивний. В ньому заговорив його традиційний пацифізм. Він, учений, звичайно, не хотів служити цілям винищення. Воєнізація зорельота звузила б ті суто наукові завдання, які ставив перед собою Цандер. Але його аргументи були обґрунтовані і здавались тим більш переконливими, що пасажири “Ковчега” зовсім не хотіли тепер піддавати себе воєнній небезпеці. Чи не для того вони надумали навіть залишити Землю, щоб втекти якнайдалі від усіх цих війн І пов’язаних з ними особистих небезпек?

Пуччі втішили тим, що його “промені” можуть бути застосовані іншими, спеціально збудованими військовими зорельотами, або, точніше, реактивними повітряними кораблями. А для “Ноєвого ковчега” знання і досвід Пуччі можуть бути використані в Іншій галузі: його запросили як головного інженера для організації над-дальнього радіозв’язку “Ковчега” з Землею.

В своїй галузі він був досить компетентний і міг бути справді дуже корисним.

Пасажири “Ковчега” повинні знати, що робиться на Землі, як ідуть світові події і чи можна буде взагалі повернутись на рідну планету. Пуччі з своєю радіостанцією мав узяти на себе, як образно висловився єпископ, роль голуба, що приносить у дзьобі оливкову гілочку — знак закінчення “потопу”.

Пуччі взявся організувати не тільки двосторонній радіотелефонний зв’язок Земля-“Ковчег”, але й встановити на “Ковчезі” супертелевізор, що дав би можливість пасажирам бачити все, що відбувається в будь-якому куточку Землі.

Передбачалось, що центральні телевізійні радіоустановки, які є в столицях і найбільших містах, шифром передаватимуть радіовідбитки на станцію Стормер-Сіті, а Пуччі транслюватиме їх “Ковчегу”.

— Просто? Зовсім не просто! — відповів Пуччі на власне запитання. — Пусти радіопромінь в небо, а він зламався і упав назад на Землю, — пояснював учений своєю неможливою мовою. — Чому зламався? Ага! Не знаєш?

Ганс дещо знав, але Пуччі не давав йому й слова сказати.

— Ракета підіймається з Землі; їй треба пробити подвійний панцир тяжіння і атмосфери. Радіопромінню перешкоджає вилетіти з Землі теж подвійний панцир. Довга хвиля. Пролетіла. Сто кілометрів відлетіла — бац! Шар Хевісайда. Зламалась. Знову на Землю. Відбилась угору. Знову Хевісайд. Знову зламалась. Га? Що робити? Не можна говорити Землі з небом? Можна! Пуччі може. Пуччі може говорити з Сіріусом. Треба просвердлити панцир. Голочкою короткохвильового променя. Я говоритиму з “Ковчегом”, а “Ковчег” — зі мною. Так, якщо Цандер дасть “Ковчегу” енергію. Він теж хороший. Пуччі плюс Цандер — великі справи!

Гансові доводилося перекладати ці безладні слова на загальнозрозумілу мову, щоб схопити зміст рубаних фраз.

Він знав, що дуже короткі хвилі — менше десяти сантиметрів — здатні “іонізувати” повітря, яке зустрічається на їхньому шляху, тобто розщеплювати його молекули на заряджені різноіменною електрикою іони і електрони, робити повітря провідником електрики. Ганс також знав і про відбивну здатність іонізованого повітря і шару Хевісайда. Частки тропосфери, яка сягає близько десяти кілометрів у висоту, вдень іонізуються сонячним промінням. Такий іонізований шар повітря частково поглинає, частково розсіює електрохвилі. На висоті п’ятдесяти-ста кілометрів лежить другий “панцир”, що оповиває земну кулю, — так званий шар Хевісайда, який складається, очевидно, з іонізованого азоту або розрідженого водню. І промінь “ламається”, як каже Пуччі, тобто зазнає цілковитого внутрішнього відбиття. Подальша доля променя така: відбитий увігнутою по відношенню до нього горішньою поверхнею — шаром Хевісайда, промінь на зворотному шляху до Землі натрапляє на опуклу поверхню іонізованих шарів тропосфери — нижнього, щільного шару повітря і відбивається од нього вгору; так обходить він ламаною лінією земну кулю в просторі між верхньою межею тропосфери і нижньою — шаром Хевісайда, поки не попадає у менш іонізований шар повітря і не досягне вже земної поверхні. Цим і пояснюються примхи різної чутності — так зване “явище Федінга”. Проте дуже коротким хвилям величезної потужності, пущеним прямовисно вгору, очевидно, вдалось пробити обидва “панцири” і вилетіти в зоряний простір — принаймні такі промені не повертались на Землю.

Завданням Пуччі було “просвердлити” ці два панцири могутнім короткохвильовим променем з допомогою “прожекторних антен” і встановити надійний зв’язок між Землею і “Ковчегом”.

І це вдалось Пуччі. Незважаючи на те, що в небі яскраво світило сонце і повітря, отже, було іонізоване, Пуччі при Гансові пустив радіопромінь, і він не повернувся.

— Поїхав! — сказав Пуччі і засміявся. — Земля-Нептун — чотири з половиною мільярди кілометрів. Промінь може бути там через чотири години. Га? Добре так літати? Пуччі плюс Цандер зроблять. Але ще багато, багато працювати! Прожекторний антена поганий, треба краще. Енергії треба колосаль багато. Дорогі депеші Земля-Венера. Працюватимеш — багато навчу. Тільки ти в мене дивись! — І Пуччі труснув Ганса з несподіваною силою.

Пуччі допомагали в роботі три молоді інженери. Вони були балакучі, веселі, кмітливі. Але Пуччі не дуже був задоволений ними.

— Нічого, що мало знаєш. Добре працюватимеш — мій помічник будеш. Я — тут, ти — на ракеті. “Алло, Гансе!” — “Алло, Пуччі”. — “Яка у вас погода на небі?” Хе-хе-хе!

Ганс пропрацював у лабораторії Пуччі цілий день, а ввечері той самий мовчазний пілот привіз його в Стормер-Сіті.

— Ну що, Пуччі тебе ще не побив? — спитав Вінклер, зустрівши Ганса на аеродромі.

— Майже, — відповів Ганс. — Усе допитується, чи не комуніст я. І, правду кажучи, в мене самого була велика охота прибити його.

— Ні, ти вже спочатку повчись у нього. Так, це овоч отруйний, не те що Цандер!

— Ех, — Ганс зробив рукою короткий рух.

Вінклер зрозумів його.

— Не все одразу, Гансе, — сказав Вінклер. — Пуччі — настане час, працюватиме на нас або ж…

— Він працюватиме проти нас!

— Тоді він більше ні на кого не працюватиме. А поки що досить про це. Ходімо подивимось маленький пробний політ.

Коли Ганс і Вінклер досягли вершини Сумної скелі, уже зовсім стемніло. Південно-західний вітер нагнав хмар, які клубочились біля самого Ганса і ховали від очей океан… На майданчику один тьмяний ліхтар освітлював щось подібне до фабричної труби в риштуваннях, наче на будові. В цій трубі містилася ракета.

В напівтемряві Ганс тільки по голосах розрізняв присутніх. Він пізнав голоси комерційного директора, Цандера і Вінклера. Блоттон стояв біля ліхтаря. Обличчя його зовні було спокійне.

— Чи не відкласти політ? — сказав Стормер. — У такій темряві буде важко знайти ракету. До того ж на океані, мабуть, шторм. Що за фантазія літати вночі?

Але Блоттон наполягав на тому, щоб летіти негайно. Цандер удень надто зайнятий, а дослід треба закінчити якнайшвидше.

У темряві забіліло чиєсь обличчя. Світло ліхтаря освітило Амелі, яка підійшла до Блоттона.

— Отже, ви поспішаєте встановити новий рекорд, сер?

— І довести, що чоловіки хоробріші за жінок, — зауважив сміючись Цандер. — Усе готове.

Генрі ліг у вузький ящик. Цандер щільно закрив кришку, з допомогою Вінклера і Ганса “вклав” Блоттона, мов шпульку в човник, з’єднав дихальну трубку з кисневим апаратом, спитав по телефону, чи може Блоттон керувати важелями, що містяться в ящику, сказав “до скорої зустрічі” і наглухо закрив вхід у ракету.

— Відійдіть!

Ледве встигли всі відійти, як пролунав вибух. Яскравий сніп полум’я освітив туман, гірський майданчик: наче одразу зійшло сонце і почало швидко гаснути. В ту ж мить загули сирени цілої флотилії моторних швидкохідних суден. Крізь туман засвітились на них сильні прожектори. Судна швидко рушили в путь.

— З такими прожекторами та не знайти! — сказав Цандер.

— А він не впаде морякам на голову? — спитав Стормер.

— Сподіваюсь, що ні — все розраховано? Ракета погасла вгорі. Тільки скелі ще довго гули багатоголосою луною, наче були роздратовані, що порушено їх вічний спокій.