– Не все так просто, – хмикнув він. – Щоб вірити, треба розумом прийняти чудеса – непорочні зачаття і божественні втручання. Крім того, є ще норми поведінки. Біблія, Коран, священні книги буддистів… Усі релігії вимагають здебільшого того самого – і обіцяють однакову кару за недотримання вимог. Тобто якщо я не житиму за певними правилами, то потраплю до пекла. Не уявляю Бога, який би керував саме так.

– Сподіваюсь, ви не дозволяєте своїм студентам так само безсоромно ухилятися від запитань.

– Що? – сторопів Ленґдон.

– Містере Ленґдон, я не запитувала, чи вірите ви в те, що говорять про Бога люди. Я запитала, чи ви вірите в Бога. Це різні речі. Святе Письмо – це оповіді… легенди й історія намагань людини зрозуміти власну потребу в сенсі буття. Я не прошу вас коментувати писемні джерела. Я запитую, чи вірите ви в Бога. Коли лежите під зоряним небом, чи відчуваєте присутність вищої сили? Чи вірите усім єством, що у вас перед очима – творіння руки Господа? – Ленґдон задумався. – Я занадто цікава, – вибачилася Вітторія.

– Та ні, я просто…

– Ви ж, мабуть, обговорюєте зі своїми студентами проблеми віри.

– Безперервно.

– І, здається мені, завжди постаєте в ролі адвоката диявола? Весь час підливаєте оливи до вогню?

– Ви, мабуть, теж викладачка, – усміхнувся Ленґдон.

– Ні, але я вчилася в майстра. Мій батько міг обстоювати обидві сторони стрічки Мьобіуса.

Ленґдон розсміявся, уявивши хитромудру фігуру, яку називають стрічкою Мьобіуса, – перекручену смужку паперу зі склеєними докупи кінцями, яка насправді має лише одну сторону. Уперше Ленґдон бачив цю однобоку конструкцію на гравюрах Ешера.

– Можна вас про щось запитати, міс Ветро?

– Називайте мене Вітторією. Від міс Ветри я почуваюся старою.

Він подумки зітхнув, раптом відчувши власний вік.

– Вітторіє, мене звуть Роберт.

– Ви хотіли щось запитати.

– Так. Як науковець і донька католицького священика, що ви самі думаєте про релігію?

Вітторія замислилась, відкинула з очей пасмо волосся.

– Релігія – це як мова або одяг. Ми тяжіємо до тих традицій, у яких нас виховали. Хоч урешті-решт усі проголошуємо те саме. Що життя має сенс. Що ми вдячні тій силі, яка нас створила.

Таке трактування Ленґдона заінтригувало.

– То ви стверджуєте, що релігія залежить тільки від місця народження?

– Хіба це не очевидно? Подивіться на зони поширення різних релігій у світі.

– Отже, віра – це випадковість?

– Не думаю. Віра універсальна. Випадкові тільки способи її інтерпретації. Хтось із нас молиться Ісусові, хтось вирушає до Мекки, а хтось досліджує субатомні частинки. Так чи інакше, усі ми шукаємо істини – тієї, що більша від нас.

Ленґдон хотів би, щоб його студенти вміли висловлюватися так само чітко. Та що там студенти! Він і сам був би не проти висловлюватися так само чітко.

– А як же Бог? – запитав він. – Ви вірите в Бога?

Вітторія довго мовчала.

– Наука каже мені, що Бог мусить існувати. Мій розум каже, що я ніколи не зрозумію Бога. А серце каже, що я й не повинна розуміти.

Коротко і ясно, подумав Ленґдон.

– Отже, ви вірите, що Бог існує, але ми ніколи Його не зрозуміємо.

– Її, – усміхнувшись, уточнила вона. – Ваші корінні американці мали рацію.

– Матінка Земля, – хмикнув Ленґдон.

– Гея. Планета – це організм. Усі ми – клітини, що мають різне призначення. І, однак, усі ми пов’язані. Служимо одне одному. Служимо цілому.

Дивлячись на неї, Ленґдон відчув, як у нього в душі щось ворухнулось. Щось, чого він не відчував уже довгий час. У її очах була заворожлива ясність… а в голосі дивовижна чистота. Він був зачарований.

– Містере Ленґдон, дозвольте запитати вас іще щось.

– Роберт, – нагадав він. Від містера Ленґдона я почуваюся старим. Я й справді старий!

– Скажіть, Роберте, якщо не секрет, як так сталося, що ви зацікавились ілюмінатами?

Ленґдон на хвильку задумався.

– Насправді це сталося через гроші.

Вітторія була розчарована.

– Гроші? Тобто ви маєте на увазі консультації?

Ленґдон розсміявся, усвідомивши, як це пролунало.

– Ні, ні. Я мав на увазі гроші в сенсі банкноти. – Він поліз до кишені і витягнув кілька банкнот. Знайшов серед них один долар. – Ілюмінати мене заінтригували, коли я довідався, що американські банкноти рясніють їхніми символами.

Вітторія примружилась, очевидно, не знаючи, чи варто сприймати це серйозно.

Ленґдон простягнув їй однодоларову купюру.

– Подивіться на зворотний бік. Бачите ліворуч велику державну печатку?

Вітторія перевернула купюру іншим боком.

– Тобто піраміду?

– Піраміду. Знаєте, що спільного між пірамідами й історією США? – Вітторія знизала плечима. – Отож. Анічогісінько.

Вітторія наморщила чоло.

– То чому центральний символ на вашій державній печатці – піраміда?

– Темний епізод історії, – відповів Ленґдон. – Піраміда – це окультний символ, який означає сходження вгору, до найвищого джерела просвітлення. Бачите, що зображено над нею?

Вітторія уважно подивилася на банкноту.

– Око всередині трикутника.

– Це має назву тринакрія. Скажіть, ви бачили таке око в трикутнику ще десь?

Вітторія помовчала.

– Здається, бачила, але я не впевнена…

– Його можна побачити в масонських ложах у всьому світі.

– То це масонський символ?

– Насправді навіть не масонський. Це символ ілюмінатів. Вони називають його «сяючою дельтою». Це щось на кшталт заклику до просвітленої зміни. Око символізує здатність ілюмінатів усюди проникати і за всім спостерігати. Сяючий трикутник означає просвітлення. І, крім того, трикутник – грецька літера дельта, математичний символ, який означає…

– Зміну. Перехід.

Ленґдон усміхнувся:

– Я забув, що розмовляю з науковцем.

– Тобто ви хочете сказати, що велика державна печатка США – це заклик до просвітленої, всевидющої зміни?

– Дехто називає це новим світовим ладом.

Вітторія була вражена. Вона знову подивилася на банкноту.

– Під пірамідою написано Novus… Ordo…

– Novus Ordo Seclorum, – підказав їй Ленґдон. – Це означає новий світський лад.

– Світський, тобто нерелігійний?

– Нерелігійний. Ці слова не тільки чітко окреслюють мету ілюмінатів, а й різко суперечать фразі, що поряд. Ми віримо в Бога.

– Але як усі ці символи могли опинитися на наймогутнішій валюті світу? – занепокоїлась Вітторія.

– Більшість науковців уважають, що це сталося завдяки віце-президентові Генрі Воллесу. Він був масоном вищого рангу і, безумовно, мав зв’язки з ілюмінатами. Ніхто не знає, чи він зробив це свідомо як один з ілюмінатів, чи несвідомо, просто під їхнім впливом. Але такий зразок державної печатки запропонував президентові саме Воллес.

– Як? Як міг президент погодитися…

– Цим президентом був Франклін Рузвельт. Воллес просто сказав йому, що Novus Ordo Seclorum означає новий курс.

– І Рузвельт більше нікого не попросив подивитися на цей символ, перш ніж доручити скарбниці його друкувати? – Вітторія не дуже вірила.

– Не було такої потреби. Вони з Воллесом були як брати.

– Брати?

– Зазирніть до підручника історії, – усміхнувшись, порадив Ленґдон. – Франклін Рузвельт був відомим масоном.

Ленґдон затамував подих: Х-33 спіраллю заходив на посадку в римський аеропорт Леонардо да Вінчі. Вітторія заплющила очі, наче намагаючись зусиллям волі взяти ситуацію під контроль. Колеса торкнулися землі, і літак покотив до одного з приватних ангарів.

– Вибачте за довгий політ, – сказав пілот, вийшовши з кабіни. – Над населеними районами доводилося летіти повільніше, щоб не перевищувати встановлених норм шуму.

Ленґдон подивився на годинник. Вони летіли рівно тридцять сім хвилин.

Пілот швидко відчинив зовнішні двері.

– Ніхто не хоче пояснити, що відбувається?

Вітторія й Ленґдон промовчали.

– Що ж, добре, – сказав пілот, потягуючись. – Я буду в кабіні з кондиціонером і музикою. Тільки я й Гарт.