– О! О! Імпічнемо його так, що він аж загуркоче! Мов порожня діжка! – вигукнув Юхимчук.

– Однозначно! – сказав Цюцюрський.

Але однозначно ганьбитися президент Вовочка не хотів. На диво опозиції, та й усьому класові, кинув він дивитися щодня телевізор, почав виконувати домашні завдання, і вчителі тільки встигали ставити йому «добре» і «відмінно».

– От бацила! Хапається за владу зубами, як той бультер'єр! – буркотів Юхимчук.

– Однозначно! – додавав Цюцюрський.

До речі, владою президент Вовочка користувався якось легко й весело. Він стежив за порядком, але нікому не робив серйозних зауважень. Тим, хто запізнювався на уроки, Вовочка говорив: «Ту-ту! Поїзд пішов! Двері зачиняються! Наступна станція – «Двійка за поведінку». Тим, хто, незважаючи на заборону директора, грав у «конячки» (тобто, сівши один одному на «копки-баранки», зіштовхувався у двобої), Вовочка співав «Розпрягайте, хлопці, коні!». А до тих, хто починав бійку, він підходив і, наслідуючи вчителя фізкультури Івана Степановича, казав: «Дихання рівне, спокійне! М'язи розслаблені! Вдих – видих! Вдих – видих!..» Якщо ж траплялося, що він сам помилявся, робив щось не так (з усіма ж буває), він весело казав: «Давайте відріжем Сусаніну ногу!» – «Не треба! Не треба! Згадав я дорогу!!!» – і одразу, не відкладаючи, виправляв свою помилку.

До того ж Вовочка Таратута виявив неабиякі організаторські здібності. На завершення першої чверті він організував (звичайно, з допомогою батьківського комітету і класної керівнички) дискотеку в кафе «Еней». Причому так витанцьовував на тій дискотеці, що викликав захоплення у диск-жокея, тата Лариски Литвак.

Лідер опозиції був у розпачі. «Партайгеноссе[3]» похмуро мовчали.

Борю терзали думки про страшну несправедливість зрадливої долі: «Ну хто, хто він такий, цей Вовочка?! Невіглас! Незнайко нещасний! Двієчник учорашній!»

Наче прочитавши думки брата, Аркаша якось сказав:

– До речі, Макіавеллі вважав, що для боротьби за владу виправдані… – Аркаша зробив паузу, – будь-які методи!

Ерудит Боря вже знав, чув від того ж таки Аркаші, що середньовічний італійський письменник, мислитель, історик, політичний і військовий діяч Ніколо Макіавеллі був голова. І брат Аркаша був голова. Посів друге місце на районній математичній олімпіаді. Отже, дві голови… А Боря що – дурень?! І Боря почав думати. Три дні він думав, думав, думав… А на четвертий день Боря Бородавко був черговим у класі. На великій перерві він, як уже було не раз, дістав із портфеля п'ятий том енциклопедії «Все про все» і зачитав приголомшливу інформацію про те, чому випадають молочні зуби, чого кучерявиться волосся, з якою швидкістю тече у жилах кров, для чого потрібні брови, як ми ковтаємо їжу і таке інше… Оточивши Борю, всі слухали і заздро зітхали. Ні в кого в класі не було такої енциклопедії. Ловка книженція! На першій палітурці намальовані дві кумедні мавпочки з акордеоном. На останній – кицька і пінгвіни… Вовочка теж зітхав. Що ж він – не жива людина, чи що?

А після уроків, коли вчителька вийшла з класу і всі, галасуючи, збирали портфелі, раптом Боря, перекрикуючи всіх, верескливо вигукнув:

– Ой! А де моя енциклопедія?!

Всі заціпеніли. У класі запанувала мертва тиша.

– От чорт! Хтось поцупив! – закричав Юхимчук.

– Спокуха! – кинувся до дверей Макарець. – Ніхто не вийде з класу, поки не перевіримо всі портфелі!

– Однозначно! – вигукнув Цюцюрський.

Ніхто не наважився заперечувати. Всі покірно почали витрушувати портфелі. Витрусив свого портфеля й Вовочка. Витрусив і… зблід. З-під щоденника визирали дві кумедні мавпочки з акордеоном!

– Ну-у!.. – роззявив рота Юхимчук.

– Президент – злодій! – вигукнув Макарець.

– Однозначно! – підхопив Цюцюрський.

І, не даючи класові опам'ятатися, всі три «партайгеноссе» затарабанили пеналами по партах і загукали дружно:

– Ім-піч-мент!.. Ім-піч-мент!.. Ім-піч-мент!.. Президент – злодій!.. Геть!.. Гань-ба!.. Гань-ба!.. Гань-ба!..

Клас розгублено мовчав.

Тоді Вовочка Таратута підійшов упритул до Борі й, дивлячись йому просто у вічі, тихо сказав:

– Це ж ти підклав, правда?

І лідер опозиції не витримав щирого погляду Вовочки, густо-густо почервонів і відвернувся. Не так легко у дванадцять років позичати в Сірка очей! Ніяка ерудиція тут не допоможе.

Клас глянув на Борю, глянув на Вовочку, все зрозумів і полегшено зітхнув. Навіть вірні «партайгеноссе» затнулися на півслові «Гань…» і замовкли.

Ех, Макіавеллі, Макіавеллі!..

Ех, Аркаша, Аркаша!..

Такі голови! Такі голови!.. А дурницю впороли. Не для шестикласників ваші методи!

Наступного дня була класна година. Вовочка Таратута підвівся і сказав:

– Не хочу я більше бути президентом! Виберіть когось іншого!.. Будь ласка!

І як його не вмовляли – і дівчатка, і хлопці, і класна керівничка Оксана Яківна, він був, мов скеля, непорушний. Не станеш же силою змушувати людину бути президентом.

І знову були вибори. І президентом класу вибрали Ніночку Тимченко. Тиху, скромну, неговірку Ніночку Тимченко, яка не знала, хто такий Макіавеллі та що в нього за методи.

А ерудит Боря Бородавко плакав у шкільному туалеті, раз у раз зливаючи воду, щоб ніхто не чув, як він плаче.

У шостому «Б» з'явився новачок.

Його батьки купили квартиру за три будинки від школи, зробили євроремонт, переїхали і, звичайно, перевели сина у їхню школу. Хоча й могли возити будь-куди в іншу школу, як возили Борю Бородавка. Але Борю возили недаремно. Бо їхня школа була не просто школа, а школа-ліцей із кількома іноземними мовами викладання, і всі «круті» батьки намагалися влаштувати туди своїх дітей. Бо коли маєш справу з іноземними партнерами, знання набуває вельми практичного значення. Новачок був височенький, широкоплечий, коротко стрижений, з міцною потилицею. Звали його Джон, тобто по-нашому Іван. Але «круті» хіба говорять по-нашому?… А втім, із першого ж дня до нього приліпилося прізвисько Супер-Джон, або коротко просто Супер. Це було його улюблене слівце. На все, що йому подобалося, він казав «супер».

– О! У тебе джинси – супер! – сказав він Борі Бородавку.

– А ти кльово граєш у кепси! Супер! – сказав він Вовочці Таратуті.

– Гарна в тебе ручечка! Супер! – сказав він Ларисці Литвак.

Та й сам він був справжній Супер. Бо в той жетаки перший день збив з ніг Деві Бараболю, здоровила-восьмикласника, який хотів одняти у Васі Цюцюрського складаний ножик. Деві Бараболя підхопився і намагався піти в контратаку, але Джон удруге збив його з ніг, ще й наступив йому кросівкою на плече. Присоромлений Бараболя змушений був одступити до своїх воріт, тобто до дверей восьмого класу і вже звідти вискливо вигукував різні нехороші слова.

– Ну, Джон! Ну, Супер! – захоплено скрикнув Стьопа Юхимчук.

– Супер-Джон! – підхопив Стасик Макарець.

– Однозначно! – тільки й зміг вимовити Вася Цюцюрський, ніяковіючи, що сам не спромігся постояти за себе.

Лариска Литвак та інші дівчатка з цікавістю позирали на Супер-Джона. Так у шостому «Б» з'явився новий лідер. Колишні «партайгеноссе» Борі Бородавка – Стьопа Юхимчук, Стасик Макарець і Вася Цюцюрський – одразу покинули свого ерудита Борю і переметнулися до Супер-Джона. Тим паче, що Боря вже не частував їх жуйкою і цукерками, бо родина Бородавків переживала фінансову кризу: їхня фірма прогоріла, «Мерседес» довелося продати за борги, і Боря їздив у школу на метро. Боря боляче переживав зраду, але спромігся лише на презирливу репліку:

– Атавісти нещасні!

– Що таке «атавісти»? – спитав Вовочка Таратута.

– Від слова «атавізм».

– А що таке «атавізм»?

– Це те, що лишилося в людини від мавпи – фізична сила.

– Гм! – гмикнув Вовочка. – Атавізм – не атавізм, але той, хто має фізичну силу, дає по пиці тому, хто її не має.