Він питав у Жозуе, чому б йому не написати сонета, присвяченого цій троянді, цьому вушкові, цим зеленавим очам? Жозуе відповідав, що сонета тут замало, він напише оду або баладу.

Вони вставали, коли годинник видзвонював пів на першу, і йшли, залишаючи щедрі чайові, які Віко Фіно жадібно загрібав своїми брудними руками. Покваплені годинниковим дзвоном, відвідувачі нехотя покидали бар. Коли нікого не залишалося, Насіб починав снідати, Габрієла подавала йому, ходила навколо столика, відкорковувала пляшки і наливала пиво. Її смагляве обличчя сяяло, коли Насіб, гикнувши («Це корисно для здоров'я»,— стверджував він), хвалив її страви. Вона прибирала судки, а на той час повертався Шіко Молеза, тепер ішов снідати Біко Фіно. Потім Габрієла ставила шезлонг в затінку, за баром, на ділянці, що виходила на майдан, промовляла: «До побачення, Насібе» — і йшла додому. Араб запалював сигару «Сан Фелікс», брав баїйянські газети, що вийшли тиждень тому, і стежив за нею, поки вона не зникала за рогом біля церкви. Він милувався її танцюючою ходою, її рухливими стегнами. Але троянди у її косах вже не було. Насіб знаходив її на шезлонзі,— чи троянда падала випадково, коли дівчина нагиналася, чи то вона витягувала її з кіс і залишала навмисне? Червона троянда із ароматом гвоздики — запахом Габрієли. 

Еуфорікос, Капітан і Доктор прийшли в бар «Везувій» рано і привели з собою чоловіка років на тридцять з гаком. У нього було відкрите обличчя і спортивний вигляд. Ще до того, як його відрекомендували, Насіб здогадався, що він за один. Нарешті він з'явився, цей такий довгожданий інженер, об'єкт стількох розмов і суперечок...

— Ромуло Вієйра, інженер міністерства шляхів сполучення.

— Дуже приємно, сеньйоре. Радий вам служити...

— Мені також дуже приємно познайомитися з вами.

Ось він, із засмаглим обличчям, коротко підстриженим чубом, невеличким шрамом на лобі. Ромуло міцно потиснув руку Насібу. Доктор усміхнувся із щасливим виразом на обличчі, немовби рекомендував Насібові свого уславленого родича або жінку рідкісної вроди. Капітан пожартував:

— Цей араб — невід'ємна частка нашого міста. Він отруює нас розведеним вином, обдурює в покер і знає все про кожного з нас.

— Не кажіть так, Капітане. А то що подумає про мене добродій інженер?

— А втім, Насіб наш справжній друг,— доповнив свою характеристику Капітан,— і шанована людина.

Інженер, дещо вимушено, усміхнувся, з недовір'ям оглядаючи майдан і вулиці, бар, кіно, сусідні будівлі, з вікон яких визирали допитливі обличчя. Інженер і його нові знайомі розташувалися за одним зі столиків на вулиці. У своєму вікні з'явилася Глорія, вона була у ранковому негліже і розчісувала мокрі після ванни коси. Вона одразу виявила нового чоловіка, роздивилась його і побігла швидше навести святковий туалет.

— Гарна? — Капітан пояснив інженерові причини самотності Глорії.

Насібові забажалося самому прислужитися гостям, він приніс тарілочку з кубиками льоду — пиво було недостатньо холодне. Нарешті інженер у місті! Напередодні «Діаріо де Ільєус» повідомила жирним шрифтом на першій шпальті про те, що на пароплаві «Баїйяна» має прибути інженер. «Отже,— в'їдливо резюмувала газета,— ті обмежені і злі люди, які, мов дурносміхи, пророкували провал цього заходу і вперто заперечували не лише те, що інженер сюди приїде, але навіть те, що він взагалі існує в міністерстві, мають тепер вимушено посміхатись... Завтра їм доведеться прикусити язики, їхня пиха буде «покарана».

Інженер прибув через Баїйю і висадився в Ільєусі цього ранку. Стаття була написана в різкому тоні і містила багато образ на адресу супротивників. Щоправда, інженер з'явився з чималим запізненням: минуло понад три місяці відтоді, коли було оголошено про його прибуття. Це було того дня (Насібові він добре запам'ятався, бо саме тоді його залишила стара Філомена і він найняв Габрієлу), коли Мундіньйо Фалкан прибув на «Іті» і, демонструючи, наскільки впливові зв'язки має він у вищих колах, повсюди розповідав про вирішення проблеми гавані. Все залежало від приїзду інженера з міністерства. Ця звістка була для міста сенсацією, нічим не меншою, аніж злочин полковника Жезуїньйо Мендонси. Вона ознаменувала початок політичної кампанії по підготовці до виборів наступного року. Мундіньйо Фалкан погодився очолити опозицію і зумів повести за собою чимало людей. «Діаріо де Ільєус», в підзаголовку якої стояло «незалежна інформаційна газета», почала шпетити муніципальну адміністрацію, нападати на полковника Раміро Бастоса і єхидно висловлюватися на адресу влади штату. Доктор написав низку в'їдливих пасквілів, немов мечем, розмахуючи над головами Бастосів звісткою про прибуття інженера.

В своєму бюро — увесь перший поверх будинку займало приміщення, де пакувалося какао,— Мундіньйо Фалкан розмовляв з фазендейро, але вони не обговорювали справ торгівлі і не провадили переговорів про ціни на новий урожай чи про терміни платежів, вони розмовляли про політику; Мундіньйо пропонував зв'язки, повідомляв про свої плани і задуми, розповідав про вибори так, немов уже одержав на них перемогу. Полковники слухали, слова Мундіньйо справляли деяке враження. Бастоси правили Ільєусом понад двадцять років, їхню владу підтримував час від часу уряд штату, хоча він періодично і змінювався. Мундіньйо ж знайшов підтримку ще вище: йому протегували в Ріо, у федеральному уряді. Хіба він не домігся, всупереч бажанню уряду штату, приїзду інженера для обстеження бухти. І це в той час, коли проведення подібних робіт вважалося безперспективним і на ближчий час не планувалося?

Полковник Рібейріньйо, який раніше віддавав голоси виборців, що залежали від нього, за Раміро Бастоса, приєднався тепер до групи нового лідера і вперше взявся за політику. Він з натхненням їздив від провінції до провінції, провадив переговори зі своїми кумами і здійснював тиск на дрібних землевласників.

Подейкували, що дружба Рібейріньйо і Мундіньйо виникла і зміцніла в ліжку Анабели, танцівниці, привезеної експортером; вона вже залишила свого партнера ілюзіоніста, щоб танцювати винятково для полковника. «Вірогідніше, винятково для полковника і Тоніко!» — думав Насіб. Дотримуючись зразкового політичного нейтралітету, вона спала з Тоніко Бастосом в той час, коли полковник об'їжджав міста і селища. І їх обох вона зраджувала з Мундіньйо Фалканом, коли той присилав їй записку. На нього вона, зрештою, і розраховувала, якщо раптом в цьому жахливому краю з нею трапиться якесь лихо.

Чимало фазендейро, особливо молодших, обов'язки яких стосовно полковника Раміро Бастоса не сягали до часів боротьби за землю, позначених кров'ю, погоджувались з Мундіньйо Фалканом щодо аналізу і методів розв'язання ільєуських проблем: треба було прокладати шляхи, використовувати частину прибутків на потреби провінційних районів — Агуа-Прети, Піранжі, Ріо-до-Брасо, Кашоейра-до-Сул, а також поставити вимогу перед англійцями швидше завершувати будівництво залізничної колії Ільєус — Ітапіра, яке затягувалось на невизначений час.

— Вистачить майданів і парків... Нам потрібні дороги.

Їх особливо надихала перспектива безпосереднього експорту какао за кордон, якщо фарватер бухти буде поглиблено і вирівняно, що дасть змогу заходити в гавань великим кораблям. Прибуток муніципалітету зросте, Ільєус стане справжньою столицею. Ще кілька днів — і прибуде інженер... Але минав тиждень за тижнем, місяць за місяцем, а інженера все не було. Ентузіазм фазендейро почав пригасати; лише Рібейріньйо тримався твердо, він, як і раніше, сперечався в барах, щось обіцяв, комусь погрожував. «Жорнал до Сул», тижневик Бастоса, запитував, «де ж той інженер-привид, наслідок уяви честолюбних і зловмисних чужоземців, які мають авторитет серед завсідників бару?» Навіть Капітан, душа руху за прогрес Ільєуса, хоч як стримувався, але все-таки нервував. спалахував під час гри в кості, часто програвав.

Полковник Раміро Бастос поїхав у Баїйю, хоча друзі й сини радили йому відмовитись від цієї небезпечної для його віку подорожі. Він повернувся десь за тиждень з виглядом переможця і зібрав у себе своїх однодумців.