Литмир - Электронная Библиотека
Содержание  
A
A

Про сонце і дощ з маленьким чудом 

Того 1925 року, коли розбрунькувалось кохання мулатки Габрієли і араба Насіба, дощова нора року перевершила всі можливі норми настільки, що плантатори, наче сполоханий табун, бігали по вулицях і, зустрічаючись один з одним, питали тремтячими голосами:

— Коли закінчиться цей страшний суд?

Всі говорили про дощі — адже фазендейро[2] ніколи не доводилось бачити такої сили-силенної води, що день і ніч лилася з неба.

— Ще тиждень — і все загине.

— Увесь урожай...

— Боже ти мій праведний!

Вони розмовляли про урожай, який мав бути цього року дивовижним в порівнянні з минулими роками. А оскільки ціни на какао все зростали — він обіцяв багатство, розвиток, достаток, чималі гроші. Діти полковників[3] поїдуть учитися в найдорожчі коледжі великих міст, нові будинки виростуть на нових вулицях, розкішні меблі можна буде замовляти просто в Ріо; привезуть роялі для аристократичних залів, добре поставлені діла будуть розвиватися, комерція прогресуватиме, напої литимуться річками, жінки сходитимуть з кораблів. У барах і готелях вестиметься велика гра! Прогрес! Зрештою, це та ж сама цивілізація!

Хто б міг подумати, що ці самі дощі, які стали надокучливими і загрозливими, наче потоп, були ще донедавна такими бажаними і необхідними? Кілька місяців тому полковники молитовно підводили очі до неба в пошуках бодай однієї-однісінької хмарки, яка б обіцяла дощ. Розростались плантації какао, простягнувшись через увесь південь Баїйї, і, щоб плоди дозріли, треба було дощу. Хресний хід святого Жорже цього року обернувся в пристрасну колективну обітницю покровителю міста.

Його розкішний паланкін, оздоблений золотом, несли на своїх плечах найпочесніші громадяни міста, найзаможніші плантатори, зодягнені в червоні мантії братства. Це вже само по собі дещо значило, бо «полковники від какао» не відзначались релігійністю, не відвідували церкви і не були прихильниками мес та сповідей, покладаючись в цих справах на жінок із своїх родин.

— Церква — то жіноча справа!

Проте вони радо підтримували прохання єпископа і пасторів про гроші для роботи і розваг, залюбки давали кошти для спорудження монастирської школи на вершині гори Вікторії, Палацу єпархії, школи катехізму, на дні святкування пресвятої Марії, святого Антонія і святого Жоана.

Цього року, замість сидіти в барах і підносити пінисті келихи, всі вони брали участь у процесіях із свічками в руках; занепокоєні і злякані, обіцяли святому Жорже золоті гори за неоціненний дощ. Натовп, що йшов за паланкіном, підхоплював молитви пасторів. Одягнений в ритуальний одяг, з піднесеними в молитві руками і з скорботним виразом на обличчі йшов отець Базіліо, і його дзвінкий голос лунав над натовпом. Вибраний для цього почесного обов'язку за свої видатні заслуги, що всіма визнавалися і цінувались, а також тому, що сам був господарем чималих плантацій і не менше від інших цікавився втручанням господа в земні справи,— отець Базіліо молився з подвоєною енергією і запопадливістю.

Старих дів, що зібралися навколо ікони святої Марії Магдалини, взятої напередодні в церкві святого Себастьяна з нагоди урочистої молитви, охопив екстаз, коли вони побачили щиру стурбованість пастора Базіліо, такого урівноваженого й незрушного під час звичайної молитви і байдужого в час оповіді, чого аж ніяк не можна було сказати, приміром, про отця Сесіліо.

Лунав дужий, схвильований голос падре, супроводжуваний надломленими голосами старих дів; злагоджено гримів хор полковників, їхніх дружин, синів і дочок, комерсантів, експортерів, робітників, що прибули на свято, вантажників, моряків і рибалок, жінок легкої поведінки, професійних гравців і нероб, хлопчаків із духовних шкіл, дівчат з маріанської конгрегації. Молитва злітала в прозоре, безхмарне небо, де, немов розпечена куля, немилосердно палало сонце, загрожуючи не лише паросткам какао, а й взагалі всьому живому на землі.

Деякі дами із вищого світу, згідно обітниці, даній на останньому балу в клубі «Прогрес», супроводжували процесію босоніж. Вони нерозбірливо бубоніли різні обіцянки, підганяли святого. Чекати далі було просто нікуди, і від нього, цілком серйозно, вимагали чуда. Лише чудо могло виправити становище!

Святий Жорже не залишився байдужим до молитов, до раптової зворушливої набожності полковників, до грошей, які вони щедро обіцяли на собор, до ніжних босих ніг, що так невпевнено почували себе на розпеченій бруківці. Але, поза всяким сумнівом, його найбільше розчулило неповторне страждання в голосі отця Базіліо. Падре був так занепокоєний долею врожаю на власній плантації, що коли трохи затихали пристрасні молитви громадян і гору над усім брав хор, він ревно клявся протягом цілого місяця не піддаватись спокусам куми і господині Оталії. Оталія офіційно була його кумою: п'ятьох дітлахів, таких же міцних і багатообіцяючих, як і какаові дерева на плантаціях падре, хрестила вона в церкві. Не маючи можливості всиновити їх, падре Базіліо став для них всіх — трьох дівчаток і двох хлопців — хрещеним батьком і, як личить добропорядному християнину, дав їм можливість користуватися його достойним і шановним прізвищем: Серкейра.

Чи то ж міг святий Жорже залишитись байдужим до таких молитов і обіцянок? Адже з часів капітаній[4] вершив він чи то вдало, чи, може, й ні долю цієї області — тепер какаових плантацій. Жорже де Фігейредо Коррейя, якому король Португалії подарував на знак дружби ці десятки ліг лісів пау-бразіл[5], заселених тоді дикунами, не захотів полишити бучне життя ліссабонського двору в ім'я дикої сельви[6] і відрядив замість себе свого іспанського кума на смерть, яку той прийняв від рук індіанців. Проте він порадив кумові довірити заступництву святого — переможцеві дракона — цей феод, який король, його повелитель, вирішив йому подарувати. Він не поїхав в цей далекий і первозданний край, але нарік його своїм іменем на честь тезка — святого Жорже. І так з сідла свого здибленого коня святий від самого початку стежив за дивовижною долею Сан-Жорже-дос-Ільєуса ось уже протягом чотирьохсот років. Він бачив, як індіанці жорстоко розправлялись з першими колонізаторами і як, в свою чергу, були винищені і підкорені індіанці, він бачив, як підводились цукроварні, розширялись угіддя плантаторів — одні мізерні, інші величні. Він бачив, як змінювала обличчя земля, донедавна занедбана і безперспективна. Потім він був присутнім при засадженні перших ділянок какаових дерев, і саме він повелів макакам жупара сприяти розмноженню какао, розносячи всюди його насіння. Можливо, що робив він це без будь-якої мети, лише для того, аби змінити трохи цей одноманітний пейзаж, що досить таки набрид йому за чотири сотні років. Він навіть гадки не мав, що слідом за какао прийде багатство і нові часи для землі, відданої під його заступництво. Йому довелось тоді стати свідком жахливих подій: люди по-зрадницькому і жорстоко вбивали одне одного лише для того, щоб заволодіти долинами, горами, річками, лісами. Люди безжалісно палили цілі лісові масиви, корчуючи площі під какао. Він бачив, як раптово розрослась область, звелись нові міста і села. Він бачив, як в Ільєус прийшов прогрес, принісши на своїх могутніх крилах єпископа; бачив утворення нових муніципалітетів — Ітабуни, Ітапіра; бачив юрми людей, які сходили на берег з кораблів, і тому був твердо переконаний, що вже ніщо й ніколи не здивує його. І все одно його вразила ця глибока побожність полковників — людей черствих і грубих, байдужих до законів і молитов, а також дивовижна обітниця падре Базіліо Серкейри, людини неврівноваженої і гарячої до такої міри, що святий навіть взяв під сумнів можливість виконання ним обітниці до кінця.

Коли процесія вийшла на майдан святого Себастьяна і затрималась перед невеличкою біленькою церквою, коли усміхнена Глорія перехрестилась у своєму вікні, якому адресувалося чимало проклять, коли араб Насіб вийшов із свого осиротілого бару, щоб помилуватись видовищем, саме в ту мить і трапилось небачене диво. Ні, голубе небо не вкрили чорні хмари і дощ не полив, як з відра, очевидно, лише тому, щоб не розігнати процесію. Але на небі з'явився прозорий місяць, чітко і виразно виступаючи на голубому тлі, незважаючи на сліпучо-яскраве сонце. Негреня Туїска першим помітило місяць і показало його сестрам Дос Рейс — своїм господаркам, що благочестиво, як і личить старим дівам, плентались у натовпі жінок, одягнених в чорне. Збуджені старі діви зарепетували про чудо, і їхній крик, підхоплений натовпом, заглушив усе довкола. Невдовзі все місто знало про небувале диво і два дні тільки й жило розмовами про нього. Святий Жорже почув їхні молитви, і тепер дощі неодмінно будуть.

вернуться

2

Фазендейро — плантатор.

вернуться

3

Полковниками в народі називали заможних людей і поміщиків.

вернуться

4

Капітанія — перша одиниця адміністративного поділу Бразилії, що лягла в основу провінцій і сучасних штатів.

вернуться

5

Пау-бразіл — червоний сандал.

вернуться

6

Сельва — незаймані ліси, джунглі.

2
{"b":"193013","o":1}