Литмир - Электронная Библиотека
A
A

Тріша ТорнберГ здійснює сакральну мрію істерика – ганяє Центральними вулицями міста у криваво-червоній відкритій машині, шугаючи повз міліціонерів на повній швидкості, на повній гучності слухаючи Sabotage олд-скульних BEASTIE BOYS. Дивлячись широко розплющеними очима у весняне небо, вдихаючи його на повні груди. Живучи земне життя повною мірою.

Ейфорія. Посмішка і внутрішні стрибки чимраз вище і вище. Останньою краплею емоційного орґазму стає sms від її energetic treasure, котрий зазвичай її кіна не розумів і використовував його хіба що як засіб від хронічного свого безсоння:

«Я твоє ПОРНО жер все, аж давився:). Торнберґ, ти геній, ета піздєц, там саме той жир, від якого я злітаю аж до неба!:)»

Жорстокий місяць квітень… [43]

00:00:00:21 (а)

Sous Pretexte de Sexe.

Enfant Terrible vs Femme Fatale [44].

Ну от, він жер, аж давився, а я давлюся вибором між оцими двома назвами майбутнього кіна. І що його вибрати, щоб і красиво, і пойнятно?… Порадьте великомучениці.

Що ще мене розриває? Те, що я проводжу весь свій час із цим своїм Цунамі (то він Treasure, то Цунамі), заледве торкаючись його, він притлумлює мене, як касетна бомба загін моджагедів. Проте варто нам роз'їхатися, як мене накриває якась тваринна тривога, а то й галімо містичний страх смерті. Я відчуваю його запах у своєму помешканні, хоча він ніколи сюди не заходив. Я шукаю цей крихітний клаптик запаху у напівсні і не можу через це сковзнути в глибокий сон. Мене розривають пазурі різновекторних почуттів, мої рухи склеюють зациклені думки, мене збивають з пантелику лінки, знову ж таки, на його запах, вражає нестерпне бажання торкатися його волосся й обпікати язиком заглибину в лікті. Магнієві спалахи його чорнезних очей, шматки лірики Perfect Day впереміш із Perfect Drug, бо сам він є другою субстанцією, з якою я калатаюся в першій пробірці…

Так дивно-предивно. Стоґнєвіч каже:

– Настільки все серйозно?

Наскільки, наскільки. Звідки мені знати, наскільки?

Ми ганяємо на його спортивній тачці – радість дітям і гопнікам. Ми істерично регочемо, репетуємо: «It'shardtorimeawordlikeVagina» [45], пропихуючись крізь полуденні міські пробки на моєму кабріолеті – радість маленьким дівчаткам і ненависть гопни-цям. Роти нам ні на мить не затикаються, але я, здається, не в стані толком відтворити ЖОДНОГО нашого діалогу. Лише його запах, блиск очей та інтонації. Ну, а ще в нього красиві руки. І все він робить краще за мене:

– Я лажу по скелях зі снарягою, – каже він, – і одного разу я зірвався і пролетів метрів сто, але повис-таки на останній страховці.

– А чого зірвався?

– Бо то я сам ту страховку і ставив.

Я у відповідь розповідаю якесь жахіття зі свого дитинства. Типу того, як мене змушували лазити рідко прибитими дощечками на висоті десь метр двадцять, бо ж усі дітки можуть, а ти одна карова-позорисько-плакса боїшся. Гм. Я того дурного набору дірок і перекладин боюся й посьогодні, коли, бува, випадково забрідаю в той злощасний дитячий парк. Хоч бляха та давно поіржавіла, а дошки прогнили. Ну, що ж вдієш? Я і Юлю Марківну, вчительку алгебри-геометрії з фіолетовим волоссям, до гробової дошки пам'ятатиму. Ну то яка ж сука сказала, що у нас в душі до скону лишається добра мамина посмішка?!

00:00:00:22

Якщо дуже довго і сильно чогось хотіти, ви обов'язково це будете мати. Тут уже – коли все станеться – від вас вимагатиметься ввімкнути інший важливий талант. Ні, не здатність утримати те, чого так довго добивалися, а вміння НАСОЛОДЖУВАТИСЯ ним. Чогось нам набагато легше насолоджуватися гіпотетичною можливістю, взагалі просто гостро кайфувати від НЕ-можливості і так складно відловлюватися від кожного моменту здобутої реальності… Недолік виховання, чи що? Постійне «више-сільнєє-бистрєє?»

Найпотужнішим відчуттям завжди є момент зламу – хоча й тут зі мною не всі погодяться. Хтось пам'ятає відчуття першого – після довжелезної боротьби за нього – поцілунку. А хтось шматок арматури, помічений боковим зором за секунду до цього поцілунку.

Давид – так насправді зветься мій perfect drug [46]– ніколи не п'є алкоголю. Хіба що куштує декілька сортів британського пива в Лондоні. Хіба що дуже спеціальне біле вино в Сантьяґо-де-Чилі [47]. Хіба що за кермом на повній швидкості. Хіба що в компанії Тріші Торнберґ, підступної і розсудливої. Тоді вона ще не замислюється над тим, що біле вино в одній пляшці може не скласти і п'ятої долі сліз, наплаканої в іншу пляшку іншим хлопчиком. Тоді Тріша просто насолоджується своїм вибореним на дивних жовтих пагорбах над швидкісною трасою НАРЕШТІ:

«Можна пірнати тобі в кучеряве волосся і вдихати тебе короткими ривками… Як вокалісти вдихають, щоби правильно штовхати діафрагму і співати без напрягу. Ми цілуємося так довго, що ніч починає пожирати весь цей індастріал довкола. Вогнів більшає, часово-просторовий континуум іде на хуй. Півтори години поцілунку. Я знову підліток. Я вже не стерва, котру нічим не здивуєш. Я бачу лише ніжні дуги твоїх заплющених очей, така ідеальна графіка Бій і акварелі чуттєвих повік. Мій шарф на твоїй шиї – найгусті-ший тут колір. Колір повільної ночі. А кольори слюдяного дня ми щойно розбавили колекційним білим бордо. Буває таке, уявляєте? Корок у мене в кишені. Ти нереальний тим, що робиш зі мною.

He's like a movie
He's like a movie
He's like a movie
He doesn't move me
Moveme!

Воістину, життя моє тепер починає ще більше скидатися на пиз-дуватий екшн-фільм, ніж дотепер. Дотепер у нас була якась суцільна треш-комедія зі мною і Стоґнєвіч у головних ролях. Із рідкісними спешл-ґест-старз штибу недобитків наших друзів. Наприклад, уявіть собі наш «добрийранок».

Спатлана, з кисляками в карих оченятах Тріша вилізає зі шкіри невбитого ведмедя (це така штучна фіґня, під якою я сплю, коли засинаю під фільм), перелазить через Стоґнєвіч, що спала тут же буквою S на дивані і суне на кухню включати лаптоп. Сидить і тупо в нього втикає, гортаючи недописаний сценарій взад-вперед й жодного слова туди не додаючи. Відтак із берлоги вилазить королева грінок Стоґнєвіч і теж іде на кухню з одною метою: смажити хліб. Цим її НЛП уже за півгодини до того, як кінцево прокинутися, займалася Трішечка. Ще вві сні вона почала нудити: «Грінки, грі-і-ін-ки…» Серце Стоґнєвіч добре, як в дружини місіонера.

Стоґнєвіч запатлана ще більше за Торнберґ. Її ширінка роз-стібнута, в руках у неї два целофанових пакетики з сировиною Для грінок.

– Один хліб неправильний, а іншого мало! – гарчить вона.

– То посмаж із того, що його мало, якщо він не здох, а потім Швидко догонемося неправильним, – радить Тріша. – І взагалі, заткнися, коли я тут рабо-о-отаю…

Стоґнєвіч затикається, але не від благоговіння перед Тріщиною роботою, а від нахабності Тріші й власного ступору перед фатальним вибором сорту хліба.

– Н-да, – каже Тріша, – от подиви, як ми живемо. Стопудово, давай про це щось знімемо. Про двох тьолок, що живуть у величезній жирній хаті, де купа всіляких модних прибам-басів, але свято вірять у те, що живуть вони у трейлері на стоянці. І відповідно до цього розмовляють, виглядають і поводяться.

Вони перезирнулися. Погляди позастрягали в ковтунах у волоссі одна в одної. Потім глипнули на босі ноги й пожмакані футболки. Стоґнєвіч підходить до вікна і крапає довершуючу краплю олії на картину: відламує фільтр від якоїсь тонкої женської сиґаретки, забутої тут песзна-якою тьолкою.

вернуться

43

Цитата з «Мертвої Землі» Т. С Еліота…

вернуться

44

Під приводом сексу. Нестерпна Дитина проти Фатальної Жінки.

вернуться

45

Важко знайти риму до слова «вагіна» (англ.). З пісні «Three Point One Four» BLOODHOUND GANG, альбом «Hooray For Boobies».

вернуться

46

Перфектний наркотик (англ.).

вернуться

47

Місто настільки потворне, що Тріша з Руфусом охрестили його «Сан-тьяґо-де-Аско» – Сантьяґо-Страшко (ісп.). Київські кабаки славляться вмінням впарювати найвідстійніші чилійські вина за орбітальними цінами.

26
{"b":"13250","o":1}