Литмир - Электронная Библиотека
A
A

РОЗДІЛ 23

Поступившись наполяганням Бельветтера, Кармоді переспав ніч у розкішному номері для молодят готелю «Король Георг V». Уранці він прокинувся бадьорий і вдячний. Його голові так бракувало перепочинку!

Сніданок Бельветтер подав на терасі, а поки Кармоді їв, грав для нього жвавий квартет Гайдна. Свіже повітря бадьорило, і, якби Бельветтер не сказав, Кармоді й не здогадався б, що воно кондиціоноване. Температура й вологість були напрочуд оптимальні. З тераси відкривався чудовий вид на західний квартал Бельветтера — приємна мішанина китайських пагод, венеціанських місточків, японських каналів, зеленого пагорба, храма з корінфськими колонами, автомобільної стоянки, норманської вежі та купи інших споруд.

— Ти прекрасно виглядаєш, — сказав він містові.

— Радий, що вам сподобалося, — відповів Бельветтер.  — Стиль викликав суперечки і обговорення з різних позицій, ще як тільки мене заснували. Одні відстоювали єдність стилю: гармонійна група форм виливається в гармонійне ціле. Одначе, таке вже було раніше. Немало зразкових міст збудовано саме так. Одноманітність породжувала нудьгу, впадала в око штучність, створена однією людиною або одним комітетом, міста були наче несправжні.

— До деякої міри ти теж штучне місто, ге? — запитав Кармоді.

— Атож! А я й не претендую на щось інше. Я не підробка під «місто майбутнього» і не флорентійський байстрюк. Я — сукупна єдність. Від мене чекали, що я не тільки стану цікавим і надихатиму, а ще й буду функціональне й практичне.

— Бельветтере, як на мене, то ти нівроку, — сказав Кармоді.  — А інші зразкові міста теж розмовляють?

— Не всі. Більшість міст, зразкові чи ні, ще донині не сказали свого слова, їхнім мешканцям це не до вподоби. Їм не подобається місто, що безсловесно виконує свої обов’язки. Таке місто справляє враження надто великого, надто владного і бездушного. Саме тому мені й надали штучний інтелект.

— Розумію…

— Гадаю, не до кінця. Штучний інтелект робить мене особистістю, що вкрай важливо в добу загального нівелювання. Він дозволяє мені виявляти справжню турботу й творчий підхід у задоволенні потреб моїх мешканців. Ми, мої мешканці і я, маємо можливість домовлятися. Безперервно й повноцінно спілкуючись, ми допомагаємо одне одному створювати справді придатне для життя урбаністичне середовище. Ми взаємно вдосконалюємося, не втрачаючи своєї індивідуальності.

— Звучить привабливо, — сказав Кармоді.  — От тільки бракує партнерів для спілкування.

— Це єдина конструктивна вада, — визнав Бельветтер, — проте наразі я маю вас.

— Так, ти маєш мене, — повторив Кармоді й здивувався, що ці слова неприємно вразили його слух.

— І, природно, ви маєте мене, — сказав Бельветтер. І ці взаємини не порівняєш ні з якими іншими. А тепер, мій дорогий Кармоді, дозвольте я поведу вас на свої оглядини. А потім ми вас поселимо й унормуємо.

— І що?

— Це зовсім не так, як воно сприймається на слух. Просто невдалий науковий термін. Але збагніть, я певен, що будь-які взаємини вимагають відповідних зобов’язань з боку двох причетних сторін. Інакше й бути не може, хіба не так?

— Так, якщо це не взаємне потурання чи то пак невтручання.

— Ми намагаємося такого уникати. Бачите, невтручання створює підстави для хвилювань і неодмінно призводить до розладу особистості. Будь ласка, тепер сюди…

Кармоді йшов, куди йому казали, й оглядав визначні місця Бельветтера. Відвідав енергоцентраль, очисну систему водогону, промисловий район, кілька фабрик. Оглянув дитячий парк і масонське братство. Обійшов музей і картинну галерею, концертний зал і драмтеатр, корти для гри в кеглі, більярдний салон, картинговий трек, кінотеатр. Кармоді стомився, натрудив ноги, і його тягло перепочити. Але Бельветтер наполягав на самодемонстрації, і Кармоді мав ще оглянути п’ятиповерхову будівлю «Амерікен Експрес», португальську синагогу, пам’ятник Букмінстерові Фуллеру, автобусну станцію «Сірий гончак» і ще кілька визначних місць.

Нарешті оглядини закінчилися. Кармоді дійшов висновку, що дивогляди зразкового міста нічим не кращі й не гірші за дива Галактики. Насправді ж краса розкривається через очі глядача, хоч деяку роль тут відіграють і ноги.

— Трошки перекусимо? — запитав Бельветтер.

— З задоволенням! — погодився Кармоді.

Його провели в фешенебельне кафе «Рошамбо», де він почав з юшки з гороху, а далі їв усього потроху.

— На закінчення смачненького швейцарського сиру? — запропонував Бельветтер.

— Дякую, не хочу, — відмовився Кармоді.  — Наївся. Кажучи правду, аж трошки занадто.

— Але ж сир не важкий на шлунок. Камамберчику?

— Не подужаю, мабуть.

— Може, кілька добірних фруктів. Дуже відсвіжує піднебіння.

— Відсвіжити мені слід якраз не піднебіння, — сказав Кармоді.

— Принаймні яблучко, грушку, кілька виноградин?

— Дякую, ні.

— Зо дві вишеньки?

— Ні, ні, ні!

— Без фруктів на десерт обід наче не повний.

— Мій повний.

— Тільки з свіжими фруктами ми отримуємо дуже важливі вітаміни.

— Доведеться мені перебиватися без них.

— Може, півпомаранчі? Я почищу. Цитрусові взагалі не ситні.

— Мабуть, не подужаю.

— Навіть четвертинку помаранчі? Навіть якщо я виберу зернятка?

— Таки ні.

— Ви зняли б камінь з мого сумління, — сказав Бельветтер, — Бачите, в мене манія все завершувати, а без фруктів на десерт обід незавершений.

— Ні! Ні! Ні!

— Гаразд. Не треба так хвилюватися, — сказав Бельветтер, — Якщо вам не подобається те, що я подаю, то це ваша справа.

— Та мені ж подобається!

— Якщо так дуже подобається, то чому б не з’їсти трошки фруктів?

— Здаюся, — важко зітхнув Кармоді.  — Дай мені винограду.

— Мені б не хотілося вас силувати.

— Ти не силуєш. Дай, будь ласка.

— Ви певні?

— Давай! — закричав Кармоді.

— То беріть, — сказав Бельветтер і явив розкішне гроно мускатного винограду. Кармоді з’їв усе. Виноград був дуже смачний.

— Даруйте, — сказав Бельветтер.  — Що ви робите?

Кармоді випроставсь і розплющив очі.

— Задрімав трошки. Щось не так?

— Що може бути не так у такому природному бажанні?

— Дякую, — сказав Кармоді і знову заплющив очі.

— Але чому в кріслі? — запитав Бельветтер.

— Бо сиджу в кріслі і майже сплю.

— Потім поперек болітиме, — застеріг Бельветтер.

— Не турбуйся, — пробурмотів Кармоді з заплющеними очима.

— Чому б не подрімати як слід? Он там, на канапі?

— Мені зручно й тут.

— Вам тут не дуже зручно, — заперечив Бельветтер.  — Будова людського тіла не дозволяє спати сидячи.

— А мені дозволяє.

— Що ви! Чому б не перебратися на канапу?

— Зручно і в кріслі.

— А на канапі зручніше. Ну спробуйте, будь ласка, Кармоді. Кармоді?

— Га? Що сталося?

— Канапа. Я переконаний, що вам слід відпочити на канапі.

— Гаразд! — сказав Кармоді, з зусиллям зводячись на ноги.  — Де ця канапа?

Його вивели з ресторану, провели по вулиці і за рогом завели в будинок з вивіскою «Дрімота». Там стояло з десяток канап. Кармоді попростував до найближчої.

— Не на цю, — спинив його Бельветтер.  — У ній пошкоджена пружина.

— Біс із нею. Ляжу боком.

— Що ви! Зіпсуєте поставу.

— Господи! — простогнав Кармоді, стаючи на ноги.  — На яку ти пропонуєш?

— Ось на цю, ззаду. Великогабаритна, найкраща в закладі. Прогин матраца підібраний за науковими рекомендаціями. Подушки…

— Правильно, чудесно, добре, — лягаючи на вказану канапу, бурмотів Кармоді.

— Бажаєте якусь спокійну мелодію?

— Не турбуйся.

— Як хочете. Тоді я вимкну світло.

— Прекрасно.

— Може, ковдру? Температуру я, звичайно, регулюю, але тому, хто спить, деколи здається, що холодно.

— Мені все одно! Дай мені спокій!

— Добре! — сказав Бельветтер.  — Знаєте, не для себе ж стараюся. Я особисто ніколи не сплю.

— О-кей, даруй, — вибачився Кармоді.

25
{"b":"120261","o":1}