— Не переймайтеся. Збудовану для мене планету приймаю без рекламацій. Така, як є, служитиме теж чудово. А щодо вад і дефектів, які ви вмонтували в мою планету, я їх приймаю теж, та й не без удячності. Я за них теж плататиму.

— Як це? — скинувся я.  — Як це ви заплатите за брак?

— Не звертаючи на нього уваги, — сказав він.  — І на цьому прощаюся з вами, бо вертаюсь до свого діла і до діянь мого народу.

І старий джентльмен подався геть, не промовивши більше ні слова. Ось так. Це змусило мене замислитися. Я був готовий до запеклих полемік, а старий пішов так, ніби останнє слово залишилося за ним. Я знав, що цим він хотів сказати: контракт мій скінчився, і квит. І він пішов, не сказавши, власне, мені ні слова. На його думку, це була своєрідна кара. Але тільки на його. Що мені з отих слів? Звичайно, почути їх хотілося, це цілком природне бажання, і я досить довго шукав з ним зустрічі. Та він уникав мене. Отже, мене вже ніщо не обходило… На цій планеті я непогано заробив, і навіть якщо й відхилився від умов контракту, то діло таки завершив. Так у світі влаштовано — кожен сам відповідає за свої гаразди. І не слід забивати голову тим, що могло б статися.

З усього цього я хотів зробити висновок, і ви, хлопці, слухайте мене уважно. Наука має безліч законів, бо так я поклав. Чому, власне, так? Тому, що фізичні закони — велика підмога кмітливому механікові, так само, як плутанина юридичних — адвокатові. Правила, доктрини, аксіоми, закони і наукові принципи служать для того, щоб допомогти вам, а не стояти на заваді. Вони мають бути підпорами ваших дій. Майже всі вони більш-менш відповідають істині, і це допомагає. Але завжди пам’ятайте: закони допомагають домовитися з замовником після зробленого, а не перед цим. Маєте проект — виконуйте, як вам вигідніше, а вже потім при потребі допасовуйте факти до результатів роботи, а не навпаки. Не забувайте — закони науки створені як словесний бар’єр від людей, що задають питання. Та для вас вони не бар’єр. Якщо ви хоч чомусь від мене навчилися, то знаєте, що пояснити нашу роботу не можна ніяк. Ми її просто робимо — деколи добре, а деколи й погано. І ніколи не намагайтеся з’ясувати, чому дещо вдається, а дещо ні. Не запитуйте і не вигадуйте собі, що існує пояснення. Затямили?

Обидва помічники енергійно кивнули. У них були просвітлені, мов у неофітів, обличчя. Кармоді ладен був закластися, що ці поважні молодики закарбували в пам’ять кожне слово Будівничого і готові втілювати слова… в закон.

Закінчивши свою розповідь, Моделі надовго поринув у мовчанку. Сидів похмурий і відчужений, заглибившись у невеселі думки. Та згодом підвівся і промовив:

— Кармоді, людині у моєму становищі вічно надокучають різні благодійні товариства. Щороку я вношу щедрі пожертви у Кисневий Фонд для Злиденних Вуглецевих Підвидів. Також я роблю внески в Міжзоряний Фонд Перебудови, в Космічний Колонізаційний Дім і в Програму Порятунку Недорозвинених. Як на мене, то цього цілком досить, та й податків менше беруть.

— Гаразд, — раптом відчувши гордість, урвав Кармоді, — я не потребую вашої благочинності.

— Не перебивайте, будь ласка. Я казав, що цієї благочинності цілком досить для задоволення моїх гуманних інстинктів. Не люблю братися за персональні справи, бо там повно бруду й інтимності.

— Та я вже збагнув, — знову не втерпів Кармоді.  — Гадаю, мені краще піти, — додав він, хоч і не мав щонайменшої уяви, куди йти і як туди дістатися.

— Я просив не перебивати, — нагадав Моделі.  — Отже, як я вже сказав, не люблю братися за персональні справи. Але цього разу хочу зробити виняток і допомогти вам дістатися назад на вашу планету.

— З якого це дива? — запитав Кармоді.

— Примха. Щонайпростіша забаганка не без альтруїстичної підкладки. Отже…

— Невже?

— Якщо ви колись доберетеся додому, що, попри мою допомогу, вельми сумнівно, то передайте від мене послання.

— Залюбки передам. А кому?

— Кому ж, як не старому бороданеві, для якого я збудував планету? Сподіваюся, його ще не змістили?

— Не знаю, — відповів Кармоді.  — З цього приводу точиться багато дискусій. Дехто каже, що він є, як і був, предвічний. Інші стверджують, що помер (хоч мені здається, що це слово вживають метафорично); а ще інші дотримуються думки, ніби його взагалі не існувало.

— Він і досі там, — переконано сказав Моделі.  — Такого ломакою не вб’єш. А що він не показується, то це на нього схоже. Бо ж, знаєте, він гнівливий і сповнений високої моралі, за якою, на його думку, і люди мають жити. Буває лютий, а коли йому щось не сподобається, то просто на деякий час щезає з очей. А деколи показує свою делікатність. Знає, що люди не полюбляють, коли чогось забагато, будь то ростбіф, гарні жінки чи сам Господь. Отже, така вже в нього манера, образно кажучи, ховатися від кредиторів, поки він знову ввійде в моду.

— Ви, здається, добре його вивчили, — зауважив Кармоді.

— Ну, я мав доволі часу, щоб думати про нього.

— Вважаю за свій обов’язок зауважити, — зауважив Кармоді, що ваше уявлення про нього не збігається з тими теологічними поглядами, які мені доводилося чути. Думка, що Бог гнівливий, лютий…

— Але ж таким він і має бути, — не дослухав Моделі.  — Ба більше! Він повинен бути вкрай емоційною істотою! Зрештою, такий, як ви і, гадаю, всі інші земляни.

Кармоді кивнув.

— От бачите! Він ясно сказав, що збирається творити за своїм образом і подобою. Так він, мабуть, і зробив. Скоро лиш ви з’явилися, я зразу примітив родинну схожість. Ви самі, Кармоді, маленький Бог, та не беріть цього близько до серця.

— Я ніколи з ним не бачився, — сказав Кармоді.  — Не знаю, як передати ваше послання.

— Це ж так просто! — роздратовано вигукнув Моделі.  — Коли повернетеся додому, лише виголосіть послання чітким твердим голосом.

— Звідки ви взяли, що він почує?

— Не почути він не може! — запевни? Моделі.  — Розумієте, це його планета, і про її мешканців він виявляє щире піклування й турботу. Якби йому заманулося, щоб до нього звертались інакше, він неодмінно сказав би про це.

— Гаразд, виконаю ваше прохання. А що йому передати?

— Ну, не так уже й багато, — несподівано знітившись, сказав Моделі.  — Він усе-таки був добрий і гідний чолов’яга, і мені трохи соромно, що я збудував йому таку планету. Не те щоб там, коли дивитись по суті, я щось напартачив. Планета цілком придатна для вжитку і все таке інше. Але той старий мішок таки повів себе по-джентльменськи. Тобто в ньому відчувалася школа, що подибуєш не так часто. Тому мене деколи тягне підремонтувати його планету безкоштовно, розумієте, задурно, це йому не коштуватиме ні цента. Якщо він пристане на мою пропозицію, то я зроблю з планети виставочний експонат, справжній рай. Я й справді, дозвольте вас запевнити, з біса вправний інженер, і зовсім несправедливо судити про мене по тій халтурі, яку доводиться капарити заради цента.

— Передам, — запевнив Кармоді.  — Та, кажучи відверто, я не вірю, щоб він пристав на вашу пропозицію.

— Я й сам не вірю, — похмуро кивнув Моделі.  — Він упертий стариган і ласки ні від кого не потребує. Та все одно я хочу запропонувати, і то від щирого серця, — Моделі повагався, а далі додав:- Можете ще запитати, чи не захоче він завітати колись і перекинутися парою слів.

— А чому б вам не завітати до нього?

— Пробував кілька разів, але він не хотів мене бачити. Той ваш старий таки злопам’ятний! Та, може, колись пом’якшає.

— Може, — невпевнено сказав Кармоді.  — Хай там як, я передам. Але якщо вам так хочеться порозмовляти з Богом, містере Моделі, то чому б не зустрітися з Меліхроном?

Моделі відкинув голову і розреготався:

— З Меліхроном! Отим недорікою? То напринджений, самозакоханий, абсолютно безхарактерний осел. Та про метафізику я краще дискутуватиму з собакою! Божество — з інженерної точки зору — це влада і нагляд, розумієте. А не якась там містика чи панацея від усіх болячок. Двох однакових Богів не існує. Чули таке?