Навесні сорок сьомого всі стрільці і командири Березівської сотні прибули на місце збірки. Перезимували на диво вдало. Не впала жодна криївка, ніхто не захворів, жодного вбитого чи пораненого. На полонину Цапул прибували виснажені тілом, але бадьорі духом, готові до подальшої боротьби повстанці. Раділи зустрічі з друзями, відігрівалися на весняному сонечку, від’їдалися після зимового голодування.

Весна видалася ранньою, щедрою на тепло. До Великодніх свят буйно зацвіли сади. Аж раптом повалив густий сніг. Вкутав білою пеленою гори й доли. Ми піднялися на Рокиту. А на горі снігу по пояс. Сніг вкрив і без того надійно замасковані покинуті криївки. Невдовзі я пішов на зв’язок з окружним провідником. Окрім Бориса, на зустріч прибув провідник Служби безпеки Коломийської округи Кіров — Роман Тучак. Високопоставлений есбіст хотів перевести Березівську сотню, або бодай чоту-другу, в Службу безпеки. Теренові боївки несли масові втрати. Поповнення їх відбувалося за рахунок відділів УПА. Для служби в СБ я не мав ні бажання, ані відповідних даних. Чудово усвідомлював, що СБ з її розвідкою, контррозвідкою, судами крайньо потрібна повстанській армії. Та нічого вдіяти з собою не міг. Можу битися до останньої краплини крові з удесятеро дужчим ворогом. Зате не можу воювати з тим, хто стоїть на колінах і ронить сльози.

Свого часу, пізньої осені 1946-го, я пройшов тритижневі курси з матеріалів СБ. Проводив їх прибулий з крайового проводу інструктор Залізний. Казали, що він колишній дуже високий чин НКВД з Києва. Внедрився туди і працював на ОУН. Народився на Донеччині чи Вінниччині. Службу безпеки в ОУН зорганізували свого часу на взірець західноєвропейських спецслужб. Відповідно вона й працювала. Але боротися супроти більшовиків чесними й благородними методами — не мало жодного ефекту. Чекісти покеровувалися наскільки підлими і підступними методами, що нормальному європейцеві і невтямки. Жоден з нас нізащо б не додумався до таких штукенцій. Тому повстанська Служба безпеки нерідко з цих причин терпіла поразку. Заради внедрення в УПА аґентові-енкаведистові дозволялося таке, про що наші люди не могли навіть і подумати. Знищувати своїх товаришів, командирів, партійних керівників… Звичайно, не найвищого штибу. Більшовицький молох перемелював все і всіх…

У неволі мені довелося спілкуватися з Володимиром Горбовим, визначним діячем ОУН. Ерудований правник чимало цікавого розповів про роботу СБ. Обізнаний був із законодавством чи не всіх європейських держав. Такі речі, які витворяли більшовицькі спецслужби, йому і в кошмарному сні не могли приснитися. Саме з тих причин провід стягнув з Києва добре законспірованого Залізного. Він закінчив академію внутрішніх справ. Обізнаний і з теорією, і з практикою. Працював же довший час в НКВД. Знав усі більшовицькі темні справи і методи. Залізний ходив з області в область, відвідував усі округи, надрайони. Інструктував працівників СБ, навчав командирів УПА. Розповідав неймовірні речі про аґентурну роботу більшовиків. Вона мала тридцять дві ділянки. Аґенти маршрутники, аґенти квартирники, аґенти внутрішники, аґенти одноразові, аґенти багаторазові, аґенти з перспективою на десятиліття…

Теренові провідники й командири сотень мусили знати всі методи більшовиків для ефективної боротьби з ними. Курси Залізного прислужилися, либонь, кожному з нас. Проходило навчання в лісі між Нижнім Березовом і Ключевом. Залізний — високий, стрункий, смаглявий. Акцент видавав негаличанина. З вигляду мав років сорок. Справу свою знав бездоганно. Викладав дуже дохідливо. Мав чіпкий розум і твердий характер. Згадується епізод. Залізний поцікавився в Недобитого, який працював тоді в СБ, як той себе почуває. Дотепний і гострий на язик колишній курінний УПА ляпнув по-простяцьки: «Як корова по теляті». «Що?! Я коровою не був, теляти не мав. Відповідайте, як належиться!»

Того ж, сорок шостого року, пізньої осені з Березівської сотні відбув політвиховник Чайка — Степан Пасічанський із Середнього Березова. Степан закінчив у рідному селі школу. За німецької окупації навчався у Львові в технікумі. Знаю, що проживав у гуртожитку на вулиці Кшанівській. Зі Львова потрапив до старшинського вишколу на Маґурі. З осені 1944-го Чайка командував чотою в сотні Гамалії. Після розпаду сотні став політвиховником у сотні Мороза. Окружний провідник Борис наказав мені виділити двох грамотних і вишколених хлопців для подальшої служби на Буковині. Одним з них і був молодший за мене на один рік політвиховник. У червні 1948 року в Заставні загинув референт СБ Буковини Мирослав Сулятицький — Кривоніс, Петро. Чайка замінив його на відповідальному посту. Загинув Чайка за неустійнених обставин у 1949 році.

Визначним керівником Служби безпеки ОУН був виходець з Нижнього Березова Микола Арсенич, який народився 27 вересня 1910 року в селянській родині. Миколині брати Іван, Антін, Михайло та Степан були активними членами ОУН, неодноразово сиділи в польських в’язницях, воювали проти німецьких та більшовицьких поневолювачів. Усі брати, окрім Степана, загинули в боях з більшовиками в різні роки.

Микола закінчив 1931 року Львівську Українську державну гімназію, вступив на правничий факультет Львівського університету. Впродовж 1930—1939 років польська поліція заарештовувала Миколу за революційну діяльність близько десятка разів.

На початку 40-х Микола Арсенич очолив Службу безпеки ОУН, про його розвідницькі акції ходили легенди. Глибокі знання, ерудиція, кмітливість, жертовність дозволяли керівникові СБ багато років ефективно керувати оунівськими розвідкою і контррозвідкою. Діяв під псевдонімами Дем’ян, Максим, Григор, Михайло.

Загинув Микола Арсенич разом з дружиною 23 січня 1947 року в Жукові на Бережанщині. Мужній український революціонер, член Головної Ради ОУН Михайло нагороджений Золотим Хрестом Заслуги.

Весняна відправа 1947 року відбувалася на полонині Цапул. В негустому лісі я застав керівників Коломийської округи Бориса, Кірова, референта пропаганди, псевдо якого забулося. Пам’ятаю тільки, що замінив Рибака — Романа Качорівського з Городенки. Той загинув в бою з енкаведистами Великоднього четверга сорок сьомого року. Сотенні Білий, Вихор, Спартан, Юрко зголошували свій прихід окружному провіднику. Ми підходили до Бориса, витягувались «на струнко» і рапортували. Дисципліна панувала сувора. Окружний провідник ОУН користувався серед командирів УПА всіх рангів великою повагою. І не тільки через свою посаду…

Відправа відбувалася вдень. Озброєні стійкові зачаїлися довкола за деревами. Кожен сотенний прибув із стрільцем для охорони. Провідник Борис зробив розлогу доповідь про міжнародну обстановку. Дав сотенним детальні інструкції, як поводити себе надалі. Командири сотень повсідалися на грубе коріняччя старезних смерек і ловили кожне провідникове слово. Післявеликодньої пори було досить кіпло. Ліс тихенько промовляв до повстанців молодим зеленим листячком.

Хоча навколо й пильнували надійні стійкові, зброю командири тримали напоготові. Береженого Бог береже. Згадався випадок на горі Плити побіля Яблунова. У якійсь справі ми з командиром тактичного відтинку Хмарою прийшли до сотні Білого. Не пробули і двох годин, як зусібіч по табору відкрили барабанний вогонь. «Ура! Бандьора, сдавайсь!» Миттєво оцінюємо ситуацію й кидаємося в глибокий яр. Місцевість не вельми зручна, аби розвернутися для бою. Скочуємося на дно яру. Звідти навскосяка дряпаємося на порослий кущами протилежний схил. Я подолав уже півсхилу, як гіллячка цвьохнула по голові і зняла петлюрівку. Та тільки замелькала стрімким схилом вниз. «Як втратити шапку, краще хай вб’ють! — подумалося мені. — Щоб Кривоніс залишив ворогові головний убір!..» Скочуюся без роздумів долів. Кулі осами обсіли. Вхопив петлюрівку і вітром догори. Хлопці вже на самому вершечку показують мені обцаси. Дряпаюся щосили догори, а кулі зусібіч виспівують. Енкаведисти б’ють з усіх стволів. Як удалося тоді вціліти? Либонь костомаха жнивувала в іншому місці. Навіть не дряпнуло мене. Молодим оленем вихопився з яру. Наздогнав своїх, а серце виривається з грудей. Ледве відсапався. Проте петлюрівка ще довго служила мені.