Іноді можна почути, що воювати, навіть загинути за Україну було легше, аніж будувати її зараз. Говорять це ті, хто ніколи нічого путнього не робив і не бідував. Так, будувати, перебудовувати, відбудовувати завжди нелегко, але Боже нас борони, щоб повернулися пережиті нами лихоліття. Це кажу, як людина, яка пройшла і війну, і неволю, щось трохи бачила у своєму житті. Паніку й зневіру сіють люди слабкодухі або й скриті вороги молодої України, догоджаючи своїм імперським господарям. Боляче нам, людям, які все своє життя змагали за Україну, слухати зусебіч іншомовні пісні, витримувати засилля чужого в усіх сферах, спостерігати за антиукраїнськими діями проімперських сил. Міркую так, якщо волею Божою нам відведена роль борців, мусимо боротися до згину за своє, рідне, за Україну. Мусимо працювати, не покладаючи рук, залучати до праці молодь, юнь…

Найбільше задоволення приносить конкретна праця, виконана власноруч. Ніколи не ганявся за званнями-нагородами, похвалами-грамотами… Не задля цього нас виховувала ОУН, не для цього гартувала УПА. Поважаю людей безкорисливих, бо й сам із тієї когорти. Найбільша нагорода для нас — Незалежна Україна, а ще — шана людська, добре слово…