— Ні в якому разі, — поквапився відповісти Крис. — Я був лише сліпою зброєю в руках негідника Веселуна У, він мене примушував…
Усі з шостого “Б”, хто брав участь в операції “Космічні пірати” — так назвав її Фіма Корольов, — зібралися в Колі Наумова.
Микола Миколайович дав йому ліки й велів до вечора полежати на канапі, не стрибати й не метушитися. Коля напівлежав на подушках, вигляд у нього був гордий і винуватий.
Микола Миколайович стояв посеред кімнати.
— Я хотів би сказати кілька слів, — почав він. — Ми не будемо шукати, хто правий, а хто винуватий у тому, що сталося. Винен передусім я, бо не стежив за своїм здоров’ям і несподівано захворів, залишивши свою апаратуру без догляду. Винен і Коля, якого ніхто не прохав тицяти носа, куди його не просять. Винна й Аліса, котра чудово знає, що не можна без дозволу наближатися до машини часу. В результаті двоє небезпечних злочинців проникли в наш час. І добре ще, що вони не встигли накоїти лиха…
— Ми б їм не дали, — сказав Фіма Корольов, який був глибоко переконаний, що це він усіх урятував і переміг піратів.
— Гаразд, будемо вважати, що багато які помилки виправив шостий клас “Б”. За що йому спасибі від імені двадцять першого століття.
— Будь ласка, не варто дякувати, — відповів за всіх Коля Садовський. — Надалі можете на нас сподіватися.
— А як ви нас знайшли? — запитала Мила Руткевич.
— Автоматичні прилади в Інституті часу зареєстрували кілька переходів у часі, причому всі без дозволу. Тоді викликали мене. Мій пункт не відповідає. Послали співробітника інституту. Він бачить — мене нема. На жаль, молодий співробітник, який примчав мене розшукувати, розгубився й не здогадався звернутись до сусідів. І поки він мене знайшов, дорогоцінний час було згаяно. Тим часом обчислювальна машина полічила з точністю до міліграма вагу і габарити порушників часу, і почався детектив. Часовики шукали свідків, опитали десять тисяч чоловік і нарешті дізналися, хто ж користувався машиною. Мене терміново вилікували, змінили мені серце, і я поквапився у ваш шостий “Б”. Прибігаю, а класу нема — він подався ловити космічних піратів. Через те я запізнився.
— І добре, що запізнилися, — сказав Фіма Корольов, — а то б нам не вдалося самим покінчити з космічним піратством у Москві.
— Не будемо сперечатися, — усміхнувся Микола Миколайович. — Алісо, через п’ять хвилин твоя черга. Отож прощайся, їдемо…
Микола Миколайович вийшов, усі обернулися до Аліси.
— Шкода, — мовила Юлька, — що ти від’їжджаєш. Мені завжди хотілося сестри, а ти цілком для цього підходиш.
— Мені самій не хочеться їхати, — озвалась Аліса. — Але треба. Адже я вже живу в майбутньому. Не можна жити одразу в двох часах.
Усі замовкли.
— Ти не сердишся, Алісо? — спитав Коля Наумов.
— Ні, — відповіла Аліса. — Я рада, що з вами познайомилася.
— Слухай, Аліско, — мовив Фіма Корольов, — ми так і не встигли тебе спитати: ти що-небудь чула про нас там, у майбутньому?
— Цього не можна розповідати, — втрутилась Мила Руткевич. — Це порушення законів.
— Знаєш що, Аліско, — пожвавішала Юлька Грибкова, — ти тоді придумай що-небудь, а ми вдамо, що тобі віримо.
— Гаразд, — згодилась Аліса. — Тільки ви мені не вірте. Добре?
— Нізащо не повіримо, — запевнила Лариса. — Обіцяємо. Але ти нам повинна неодмінно лестити.
— Тоді слухайте. Боря Мессерер стане славетним художником. Він працюватиме у Великому театрі й робитиме декорації. Тільки він не виросте й залишиться невеликого зросту.
— Я до цього готовий, — сказав Боря. — Нехай. Я драбину підставлятиму.
— А от Коля Садовський стане відомим письменником, казкарем. Він писатиме дивовижні фантастичні казки.
— І їх не друкуватимуть, — докинув Фіма Корольов.
— Фіма Корольов стане інженером. Він став би великим інженером, якби менше задавався… Лариса буде знаменитою кіноактрисою. Її портрети висітимуть у всіх кінотеатрах.
— Я ж казала, що не повірю, — мовила Лариса, почервонівши від радості, й краєм ока покосилася на дзеркало.
— Коля Наумов стане зводити будинки.
— Дякую, — сказав Коля. — Я навіть знаю які.
— Юлька буде дитячим лікарем. До неї приїдуть лікуватися з усіх кінців світу. Катя Михайлова виграє Уїмблдонський турнір в Англії. Мила Руткевич стане вчителькою, директором школи. І дуже суворим…
— Дивно, — перебив Алісу Коля Сулима. — Всі, по-твоєму, повинні стати славетними й великими. А кому ж бути звичайними?
— Та це ж казка, Колю, як ти не розумієш! — вигукнула Лариса. — Я можу стати й не дуже великою актрисою.
— Ні, не ваша правда, — заперечила Аліса, — мені краще знати. Я з майбутнього. В майбутньому не стане звичайних людей. На Землі житиме п’ять мільярдів виняткових, славетних, обдарованих людей. І серед них, — тут Аліса підступно всміхнулася, — буде тільки одна звичайна людина — Коля Сулима. До нього спеціально приїздитимуть на екскурсії з інших країн. Він буде звичайнісіньким в історії людства чемпіоном світу з шахів і винахідником машини часу. Тепер ти задоволений?
— Авжеж, — відповів Коля Сулима.
Зайшов Микола Миколайович.
— Алісо, попрощалась? Пора в дорогу.
— Ой! — ойкнула Юлька Грибкова, і очі її забігли слізьми. — Що ж я мамі та бабусі скажу?
— Не турбуйся, — заспокоїв Микола Миколайович. — Я сам сьогодні зайду до вас як Алісин батько. Вони мені повірять…
Юлька поцілувалася з Алісою. Й Аліса встигла шепнути їй на вухо:
— Ми з тобою скоро побачимось.
— До речі, діти, — сказав Микола Миколайович, — я розумію, що просити вас про це не можна, ви й самі все розумієте, але все-таки нагадаю: як тільки ви вийдете з цієї кімнати, ви мене забудете. Ви мене ніколи не бачили. Ніяких космічних піратів не бачили, а Аліса приїздила з іншого міста й поїхала. Від того, наскільки добре ви будете зберігати нашу таємницю, багато що залежить. Це не іграшка. Це Час.
— Домовилися, — сказала Катя Михайлова.
Аліса востаннє глянула на всіх, сказала тихо: “Прощайте, друзі”, — і вийшла з кімнати.
Назавжди.
І що дивно: в шостому класі “Б” навчаються різні люди. Декому, як наприклад Фімі Корольову чи Ларисі, взагалі ніяких секретів довіряти не можна — завтра ж усім розплетуть. Але жоден із них нікому ні разу не розповідав про пригоди й неймовірні події, що трапилися в ті квітневі дні
Кінець
