Ну а найліпше з самого ранку разом з Фенею Морганою рушити на пляж, захопивши з собою запашних яблук.

Феня граціозно біжить по вологому окрайку берега, а Хлопчик наздоганяє її. Слід від дівочих ніг — маленький, акуратний, і це чомусь радує й хвилює його. Яка швидкоплинна ця радість, і хтозна, чому саме спогад про неї не раз відгукнеться в далекому майбутньому, викликаючи в душі дорослого Хлопчика відчуття щастя впереміш з гірким смутком…

Одного погожого ранку Хлопчик ішов безлюдною вулицею, роздумуючи, куди податися, коли раптом почув знайомий голос:

— Здоров був, Хлопчику! — весело привітався Садівник і витер долонею спітніле чоло. — Як справи?

Хлопчик знизав плечима:

— Так собі. А ви не бачили Прибульця?

— Бачив. Яблук хочеш? Здається мені, що вони без тих клятих хімікатів і добрив мають кращий смак. Бери їж. А Прибулець пішов у місто, кажуть, на нього якусь анонімку написали…

— Анонімку?.. — перепитав ошелешений Хлопчик.

Він ніяк не міг збагнути, що можна написати про кришталево чесного Прибульця, доброго Мисливця, про Феню… Знав він лише те, що й усі жителі Крутоярів — анонімки пише якийсь громадянин, підписуючись завжди однаково: Доброзичливець.

Складаючи свої підкидні листи, Доброзичливець був глибоко переконаний: його всевидюще око здатне проникнути не лише в таємні діяння людей, але й у їхні помисли. Всі, про кого він пише, мусять жити в страху, це піде їм на користь. Такою лобовою логікою він керувався.

Якось по Крутоярах блискавично пролетіла чутка, що анонімника виявлено: на одному невеликому підприємстві місцевого значення чоловік пенсійного віку розписався у відомості на зарплату: Доброзичливець. Але одні подейкували, що той чоловік просто пожартував. Інші стверджували: саме він і шкрябає анонімки. Однак чітких доказів не мали.

Тим часом анонімний автор “доброзичливих” листів залишався в таємниці, безпечно почувався і лише єхидно посміхався, коли чергова комісія за його доносом розбирала ту чи іншу “важливу справу”.

Давно він виношував мрію написати анонімного листа на дивну компанію Прибульця. Але, як підказувало йому професійне сумління, перш ніж писати, треба безпосередньо на місці ознайомитися з ситуацією. І Доброзичливець вирішив під виглядом страхагента провідати кожного з компанії інопланетянина.

Спершу завітав до Прибульця. Той сидів у дворі на складеному стільці, перегнувшись майже навпіл і поклавши підборіддя на гострі коліна. Його синюваті повіки були напівприкриті.

— Страхувати життя будемо? — голосно запитав Доброзичливець.

— Що?.. Життя страхувати? Але ж у мене його немає.

— Як це немає? — вкрай спантеличений Доброзичливець сів на лавку. Голова в нього пішла обертом. Хіба можна таке говорити! — Що значить — немає життя?

— Двома словами цього не поясниш. У вас, землян, не існує відповідних понять. Річ у тім, що на випадок так званої першої смерті моє функціонування зовсім не припиняється, а переходить на якісно інший рівень, де морфологічні структури, які забезпечують перманентність функцій, мають фізично інший субстрат. Не на рівні молекул, а на кварк-глюоннім рівні. Сказавши, що в мене немає життя, я маю на увазі: моє функціонування відрізняється од вашого життя. Я не маю життя у вашому, земному розумінні. Ясно?

— Так, так, ясно, — Доброзичливець подумав, що Прибулець просто глумиться над ним. — Релігію проповідуєте? Опіум для народу?! Яке може бути життя після смерті? Ніякого. Отже, потойбічний світ пропагуєте? А прикриваєтесь мудрими слівцями!

— Здається, ви прийшли, щоб страхувати? — Прибулець примружив очі й позіхнув.

Доброзичливець відкрив рота, хотів був щось сказати, але тільки махнув рукою і вискочив за хвіртку.

Йти до Садівника й Мисливця бажання вже не було, і без того поганий настрій геть зіпсувався.

Увечері Доброзичливець поклав перед собою паку білого паперу, вставив у ручку новий стержень і замислився, втупивши погляд на неоковирний малюнок на шпалерах. Одне зрозуміло: примітивною атакою цих порушників спокою і нормального життя не візьмеш. Почнуть вивертатися, шукати всілякі пояснення і аргументи. Треба написати так, щоб напевне врятувати жителів містечка від згубного впливу цих голослівних фантазерів.

Доброзичливець довго сидів над чистим аркушем паперу.

Нарешті специфічна, особисто ним випещена муза, прилинула до нього. І полилися на папір потоки слів… Завершила твір настійна вимога: “рішуче покласти край неподобству!” Того ж вечора каліграфічно переписану анонімку було ретельно вкладено у конверт і вкинуто до поштової скриньки.

Тепер лишалося чекати на реакцію відповідних органів.

Теплого червневого дня, коли спекотне сонце котилося на захід, в кімнаті № 13, вікно якої виходило просто на вулицю Корогодську, зібралися наші герої. Розгублено перезираючись, стояли вони в млосній задусі приміщення і раз у раз поглядали у вікно. Вулицею саме поверталися з пляжного відпочинку розморені, рожевощокі, в білих кашкетиках і кольорових сорочках жителі Крутоярів. Вони весело, безтурботно сміялися, жваво розмовляли. І від того на душі у наших героїв ставало ще тривожніше.

На щастя, чекали вони не довго. Інструктор — веселий молодик з розкішною шевелюрою — влетів до кімнати, підморгнув схвильованій компанії і, зиркнувши на годинник, бадьоро заявив:

— Не хвилюйтеся. Анонімка, звісно, ідіотська. Але ж ви самі розумієте: кожному доведеться написати пояснення. Формальність, однак…

— Про що там набазграно? — не втримався Садівник.

— Нісенітниця. Вас, Садівник, звинувачують у тому, що ви нібито вирощуєте якийсь опіум. Про Прибульця сказано: небезпечний у протипожному відношенні, бо й так надто гарячий, а коли захворіє, то просто-таки палає вогнем…

Присутні розуміли, як і попередні, ця анонімка — плід хворобливої уяви підлої людини, котра своїм лихим оком зирить у чужу хату.

— …Мисливець звинувачується в бракон’єрстві. А ти, Хлопчику, в хуліганській поведінці: у старих бабусь з рук видираєш торбинки з хлібом, очі котам виколюєш…

Мисливець засовався на стільці, люто блимнув очима:

— Ну хай про нас, дорослих… А от навіщо Хлопчика зачіпати? Дико! Я не кровожерний, але…

Інопланетянин скривився, наче в нього боліли зуби, на його тонкій пташиній шиї ритмічно пульсувала жилка.

— Не людська психологія, — буркотів він собі під ніс. — Ні, не людська…

— А про мене що надряпав мерзотник? — сумно поцікавився Майстер На Всі Руки й поклав на стіл кулаки-гирі.

— Що ви таємно клепаєте самогонні апарати і продаєте населенню по спекулятивних цінах.

— Що-о?… Самогонні? — Майстер здивовано викотив” очі. Ця безсоромна брехня вразила його в саме серце — кулаки розслабились, голова опустилася.

— Та не зважайте. Ми розуміємо, що вся та плітня не варта уваги. Одначе порядок є порядок, а тому пишіть пояснення. — Інструктор ще раз глянув на годинник і з полегкістю зітхнув. — Оце й усе. Пояснення віддайте секретарці.

Цієї миті двері прочинились, і до кімнати влетів Доброзичливець. Губи старого пасквілянта тремтіли, оголюючи верхні зуби — великі й гострі, мов у щура.

— І на вас анонімка? — запитав Садівник.

— Не варте уваги, кажете? — гримаса гніву спотворила обличчя “страхагента”. — Це ж чому, дозвольте вас спитати?..

У кімнаті нараз запала мертва тиша — всі були приголомшені таким одкровенням. Он, виходить, хто весь час каламутить воду, складає брудні пасквілі на жителів Крутоярів.

— Прошу, негайно вийдіть звідси! — наказав Інструктор і ступив крок до анонімника.

— Усі ви себе занапастите! — заверещав Доброзичливець. — А ти, Хлопчику, ти… від тебе всі напасті! Це через твої кляті фантазії у нашому містечку коїться казна-що!.. Та вже недовго тобі лишилося чаклувати. Завтра тобі виповнюється шістнадцять, я знаю, у мене все зафіксовано. Ніяких див ти вже не витвориш. І це містечко стане нудним. Ти побачиш життя таким, яким воно є насправді, а не вигаданим. Спробуєш пожити без своїх викрутасів, як усі нормальні люди.