Переклад з англійської ОЛЕКСИ ЛОГВИНЕНКА

Малюнки ОЛЕКСАНДРА БАССА

Передмова МИХАЙЛА СЛАБОШПИЦЬКОГО

Йому пощастило бути в своїй країні сучасником Шоу й Уайльда, Стівенсона і Конрада, Харді і Форстера, Честертона і Кіплінга, Керролла і Моема… Ці голосні імена сяють яскравими зірками не тільки англійської, а й усієї світової літератури.

Пощастило йому і не загубитися поміж тих авторитетних імен, не лишитись одним із численних другорядних письменників, чиї книги померли разом із ним — а то й раніше за них самих, — і вони фігурують в історії національної літератури побіжними згадками в переліку тих, хто іще жив і працював поряд з видатними майстрами. Бо ж, як відомо, ввійти в літературу набагато легше, аніж затриматися в ній хоча б на період життя одного людського покоління.

У своєму відкритому листі Анатолю Франсу з нагоди вісімдесятиліття Герберт Уеллс писав: “…І справді, що можуть роки зробити з Вами, якщо Ви вже й нині безсмертний! На якийсь час Ви поселилися тут, на землі прекрасної Франції, але Вам уготовано місце серед великої плеяди письменників, котрі вже живуть в Елізіумі і звертаються до молоді з юнацьким запалом і до всіх інших з незгасною мудрістю — до тих, хто живе сьогодні, і до прийдешніх поколінь на багато часів уперед! Мільйони ще ненароджених читачів, ставши дорослими, знайдуть у Вас… тонкого співрозмовника, найближчого друга…” В цих словах, звернених до Анатоля Франса, і його, Уеллсова, літературна доля, доля його прекрасних книг, до яких одне за одним приходять нові покоління читачів.

Авторитетні літературознавці з різних країн світу давно вже, власне, ще за життя письменника, канонізували його в ранг класика фантастики, родоначальника її новітнього напряму, який не старіє і сьогодні, наприкінці XX століття. Визначні фантасти різних країн дружно стверджують благотворний вплив Герберта Уеллса на їхню літературну роботу.

В Уеллса багато дивовижно точних передбачень і наукових чи технічних прогнозів. Досить сказати, що за десяток років до Ейнштейна він висловив думку про можливість подорожей у часі (роман “Машина часу”). А в своєму творі “Перші люди на місяці” розповів сучасникам про різні явища антигравітації, суть яких стає зрозумілою для вчених тільки сьогодні. Одне слово, багато всяких “домашніх завдань” назвав він у романах, повістях і оповіданнях служителям науки й техніки. Дослідники сумлінно заоблікували кілька десятків науково-технічних ідей Герберта Уеллса, що вже до сьогодні встигли реалізуватися у важливих відкриттях. А ще кілька десятків їх визнано принципово здійсненними. Уеллс у своїх творах також виразно окреслив усі найважливіші конфлікти, сюжети й мотиви, до яких найчастіше вдається наша сучасна фантастика. Так, він був блискучим популяризатором науки, прогнозистом її відкриттів. Але був Уеллс і художником особливого філософського складу мислення, глибоких соціальних узагальнень. Хоч би як захоплювалися сьогодні вчені його науковою прозірливістю (до речі, часом навіть набагато далекогляднішою, аніж у деяких авторитетних представників науки, — з цього приводу часто наводиться приклад, що став уже майже хрестоматійним: понад сорок років тому один із найвидатніших учених світу Е. Резерфорд заявив, що звільнення внутріядерної енергії абсолютно неможливе, а Уеллс тоді ж докладно описав атомну бомбу), так-от, хоч би як ми намагалися ставити Уеллсу в найголовнішу заслугу все те, що він зробив своїми творами для науки. ми не повинні забувати: Герберт Уеллс насамперед належить літературі, ставши в ній цілим духовним материком, над яким у високу височінь здіймаються вершини безстрашного людського Інтелекту. І, звичайно ж, саме завдяки цьому твори письменника не піддаються законам старіння, хоч такому невблаганному процесові піддаються наукові ідеї чи відкриття.

Молодший сучасник француза Жюля Верна, автора знаменитих “романів науки”, Герберт Уеллс приніс у фантастику принципово нове авторське мислення, абсолютно співзвучне нашому мисленню. Пишучи свої книги, він менше за все намагався уявити, які блага чекають населення землі від того чи того приголомшливого відкриття науки, що може змінитися в його побуті чи взагалі в самому способі життя. Так, Уеллс згоден з тим, що фундаментальні відкриття докорінно змінюють загальну картину світу, але ж окрім науково-технічного прогресу є ще система соціальних стосунків людей, є складні суспільні конфлікти, є на планеті різні Індивіди, які можуть по-різному використати наукові відкриття. Мислячи набагато ширше за сучасних йому фантастів, враховуючи позатехнічні й позанаукові фактори, Уеллс досліджував складні моделі майбутнього людства. Він залучив фантастику до обговорення всіх проблем, які вже постали чи могли постати перед населенням земної кулі: соціально-політичних, філософських, морально-етичних. Уеллс підкреслював принциповий момент у всіх своїх творах: “олюднення” фантастики і спрямування її тим на новий шлях розвитку. І він сам став першопроходцем того шляху.

Якщо інші сучасні йому письменники здебільшого однозначно ставилися до науково-технічного прогресу, пов’язуючи з ним усі сподівання на поліпшення умов існування людства. то Уеллс, як тверезий соціальний мислитель, був далекий од таких наївних сподівань, бо бачив далеко вперед. Його фантастика завершувала XIX століття і починала XX. Людство поставало перед вибухом майбутніх відкриттів у всіх галузях наук. І саме Уеллс був одним із перших письменників, хто особливо глибоко уявив їх і їхні можливі наслідки.

Ще 1899 року він написав оповідання “Чудотворець”, у якому клерк Фотерінгей одкриває в собі дивовижну здатність радикально впливати на довколишній світ. Фотерінгей забажав усього-на-всього зупинити обертання Землі. На щастя, в останню хвилину клерк відмовився від свого бажання, і все лишилося таким, яким було доти. Земля уникла катастрофи. Це оповідання — особливо важливе своїм ідейним змістом. У ньому — та сюжетна ситуація, яка оживе в сотнях найрізноманітніших варіантів у фантастиці XX століття: надпотужна сила й техніка в руках дурнів стає смертельною небезпекою для всього людства, для всього живого на землі.

1914 року Уеллс у своїй статті “Людство пробуджується” пристрасно наголошував, що настав час, коли кожен індивід на планеті існує не окремо від решти людей, не в якомусь вакуумі, що всі діяння людські взаємозв’язані, впливають одне на одного. “Кілька десятків поколінь — і все людство буде, по суті, нашими нащадками. З точки зору фізичної та інтелектуальної, ми, окремі особи, зі всіма нашими відмінностями й інтелектуальними особливостями, є лиш частками, відокремленими одна від одної на якийсь час для того, щоб потім повернутися до нашого єдиного життя з новим досвідом і знаннями, як бджоли повертаються з пилком і їжею в дружну сім’ю свого вулика. І ця єдина людина… перебуває нині лише біля витоків своєї історії… Підкорення нею нашої планети — тільки ранній ранок її існування. Мине небагато часу, й вона досягне інших планет і змусить служити собі велике джерело тепла і світла — Сонце… Те, до чого ніхто з нас не може додуматися самотужки, про що ніхто з нас не може і мріяти — хіба що уривками й не розуміючи всього обсягу завдання, — буде легко розв’язане мисленням колективним. Деякі з нас уже відчувають у собі це злиття з Великою Єдністю, і тоді наступають моменти надзвичайного прозріння. Інколи в імлі самотності, безсонної ночі раптом перестаєш бути містером ім’ярек, одсторонюєшся від свого імені, забуваєш про сварки й марнославні прагнення, починаєш розуміти себе й своїх ворогів… піднімаєшся вище своїх дрібних негараздів, усвідомлюючи, що ти — Людина, господар планети, що летить до невідомих доль крізь зоряну тишу космічного простору”.