У сіті приходили безробітні, які вже зневірились у своїх сподіваннях знайти роботу. Чоловікам і жінкам обіцяли: як тільки поліпшиться економічна кон’юнктура в країні та з’являться додаткові робочі місця, їм дозволять залишити місто, аби пошукати ліпшої долі. Але економічна кон’юнктура аж ніяк не поліпшувалась, а, навпаки, погіршувалась. Армія безробітних дедалі зростала. І чимало людей, які потрапили в сіті, щиро вважали, що їм неабияк пощастило.
…П’ять рожевих карток лежало вчора на столі перед Купером. На кожній — прізвище людини, особливо небезпечної для сіті. Слова і вчинки “рожевих” розладнували відрегульовану “Ескадроном милосердя” систему співіснування мешканців міста. Рожевий колір персональних карток закликав до негайних і рішучих дій. З рожевими картками мав справу лише Купер. Синіми та жовтими принагідно займалися працівники “Ескадрону милосердя” нижчих рангів.
Жовтий колір теж сигналізував про небезпеку, але значно меншу. “Жовтих” вгамовували без особливого клопоту — дозволяли користуватися гіпновізором, давати не дуже шкідливі для організму наркотики, призначали десятниками поверхів. Вибір пряників не такий вже й широкий. Якщо “жовті” продовжували бунтувати, їх переводили до розряду “синіх”. Із “синіми” мали справу гіпнопеди, психоаналітики, нейрофізіологи. Найзатятішим упорскували екстракти обезволюючої дії, промивали мозки, використовуючи психоаналітичну методику. Після таких сеансів люди ставали сумирними, лагідними, байдужими. Вивчивши психофізіологічні особливості всіх сорока тисяч мешканців сіті, нейронно-обчислювальна машина “Стелла” визначала процес перевиховання “синіх” і “жовтих”, розробляла набір психоаналітичних методик і пропонувала їх опікунам — працівникам “Ескадрону милосердя”.
Отож Роні Куперу доводилося вирішувати долі лише “рожевих” клієнтів “Ескадрону милосердя”. А з кожним місяцем їх ставало дедалі більше. З чим це було пов’язано? Скорочувалися урядові асигнування та добровільні пожертвування Спілки соціальних реформ, і, відповідно, у сіті погіршувалося харчування. Вже не приходили у місто замовлення на робочу силу, і в клієнтів танули надії на повернення до нормального людського існування.
Рожевий колір картки здебільшого прирікав того чи іншого клієнта на вигнання з сіті. Це був крайній захід, і шеф “Ескадрону милосердя” завжди неохоче зважувався на нього. Надто велика кількість вигнанців із міста могла б підірвати довір’я до очолюваної ним організації.
Доля чотирьох “рожевих” вже була вирішена. Наркомани з повним розладом психіки. Психоаналітичні методики виховання не допоможуть. Купер чітким почерком наклав резолюцію: “Негайно виселити!”.
А от п’ята картка?.. Шеф “Ескадрону милосердя” давно стежив за “рожевим” Роджерсом. Понад півроку тому здобув дозвіл на проживання в сіті, надзвичайно ерудований чолов’яга… Дехто припускає, що він мешкає в сіті під вигаданим прізвищем, але зібрати на нього грунтовніше досьє не вдалося. Біографія оповита суцільним туманом. Протягом останніх кількох місяців поводив себе надзвичайно зухвало, легко знаходив спільну мову з десятками різних клієнтів, цікавився їхніми думками, поглядами, переконаннями. Його невеличка кімнатка на Четвертій кільцевій стала навіть своєрідним клубом. Кожного вечора він приймав гостей. Дивно й незрозуміло. В сіті люди здебільшого уникали знайомств і взаємних контактів.
Купер знав, що говорив Роджерс своїм відвідувачам. Його розмови — нищівна критика всієї діяльності “Ескадрону милосердя”. До того ж, це була аргументована критика. Шеф вбачав у Роджерсові свого особистого ворога. Кілька разів він змушував бунтівника міняти помешкання, переводячи його щоразу в нове середовище. Жодного ефекту. Не допомогла і куца система спокушення пільгами. Марними виявилися сподівання на навіювання за допомогою гіпновізора, на обезволюючі пігулки та інші психотропні препарати, які можна було підмішати в страву клієнта чи розбризкати в його кімнаті.
Одне з двох: або Роджерс мав надзвичайно міцний організм, про що, до речі, свідчили й результати медичного огляду, та неймовірно загартовану нервову систему, або ж він знав всі методики психоаналітичного виховання і вмів гальмувати їхню дію. Куперу, врешті-решт, довелося обмежитись лише збиранням інформації про всі слова і вчинки “рожевого” клієнта. Двічі нейронно-обчислювальна машина “Стелла” під час консультації видавала на нього рожеву картку і стільки ж разів Купер не наважувався ухвалити якесь рішення.
Ув’язнення в камері та операції по промиванню мозку надто ризиковані. А якщо в небезпечного клієнта не вдасться викликати амнезію, провал у пам’яті? Тоді ж вибухне величезний скандал. А цього слід уникнути за будь-яку ціну.
Та досить церемонитись з Роджерсом. Вигнати й край! Хай не баламутить клієнтів, Де дідька!..
Купер написав на ріжку рожевої картки: “Негайно виселити!” Що ж, нарешті здихався! Геть цього причепу! Роджерс уже здавався шефові не конкретною особою, яку завтра примусять залишити сіті, а своєрідним уособленням усіх тих крикунів і критиків, що без угаву паплюжать діяльність “Ескадрону милосердя”. Надто їх вже багато розвелося останнім часом. Невже вони не бачать, не розуміють: іншого виходу немає, надра країни виснажені, острови перенаселені, поступ автоматизації не зупинити.
Людина не здатна конкурувати з електронними системами управління верстатами та агрегатами.
За підрахунками спеціалістів, армія безробітних нинішнього року зросте ще майже на півмільйона чоловік. Для експорту країні потрібні дешеві товари. А їх можна виробити лише в тому разі, коли максимально зменшити вартість робочої сили в промисловості. Отже, геть людей з цехів заводів і фабрик! Над усе дешевий експорт!
Купер завжди вірив у те, що задля спільного блага безробітних доцільно зібрати докупи у своєрідних гетто, встановити за ними пильний нагляд, міцно взяти в шори. Треба покласти край грандіозним демонстраціям, позбавити опозиційні партії голосів численних виборців. Зрозуміло, безробітним слід лишити певні радощі життя, у першу чергу, деякий комфорт. Тут не можна допускати відвертого насильства. Замість полісмена на вулиці — вчений у білому халаті. Замість гумового кийка — наукове, витончене керування психікою тисяч людей. Наука вже дала потрібні для цього препарати й методики. Йшлося вже про, так би мовити, масовий експеримент, в орбіту якого б потрапили величезні юрми людей.
Кілька років промайнуло відтоді, як Роні Купер, професор соціальної психології одного з університетів, очолив перший у країні “Ескадрон милосердя”. Його пропозицію гаряче підтримала Спілка соціальних реформ, до якої входили політики та найбільші підприємці країн. На допомогу прийшов і уряд. У проект вклали чималі кошти. Правда, згодом бізнесмени та міністри сподівалися значно зрізати кошторисні фінансування. Безробітні ж можуть обслуговувати бодай самі себе. Треба тільки вміло повести справу. Безробітний лікар, скажімо, лікуватиме своїх безробітних пацієнтів, безробітний вчитель даватиме початкову освіту їхнім дітям, безробітний електрик ремонтуватиме сусідам побутові прилади. І все — безплатно! Справді, багатообіцяюча, блискуча ідея!..
Очоливши “Ескадрон милосердя”, Роні Купер міг розраховувати на досить пристойну кар’єру. Якщо експеримент завершиться успішно бодай в одному сіті, то філантропи дадуть кошти для будівництва ще двох—трьох нових. Безперечно, “Ескадрон милосердя” може перетворитись на досить розгалужену, могутню організацію, яка своїми щупальцями охопить мільйони людей. А він, Роні Купер, професор соціальної психології, стане міністром.
…Навіть Куперу не часто доводилося заходити в кімнату контакту зі “Стеллою”. Нейрон-но-обчислювальна машина працювала в автономному режимі. Дати їй нове завдання можна було тільки в кімнаті контакту. Щоб зайти до неї, треба було натиснути кнопку на мініатюрному пульті. Ультразвуковий імпульс певної частоти відчинить броньовані двері. Ще один сигнал — і “Стелла” слухняно виконає будь-який наказ людини. Але цей пульт у сіті мав тільки Роні Купер.
