— Ми не збираємося панькатись із експертами, — мовив добродій у чорних окулярах. — Конкуренція диктує інші закони. Нам потрібна штучна жива істота, створена генетиками… Навіщо?.. Хай вона в необмежених кількостях продукує для концерну дешевий білок. І тоді ми переможемо у конкурентній боротьбі. Ми залучаємо вас до виконання початкової стадії робіт. Слід підшукати найбільш підхожий для генетичного схрещування вид водоростей та вид зоопланктонної тваринки. А конкретніше завдання, покладене на вас, сформульоване наприкінці програми.

— Я одразу ж відмовляюсь! — вигукнув учений.

— А ви ще подумайте. Не треба поспішати. Зважте на те, що інакше концерн перестане фінансувати ваші програми. Запропонуємо ці гроші тим, хто погодиться виконати наше невеличке прохання. Маємо вже на прикметі таких людей… Отож мисліть ширше, тверезіше. Практично жодної небезпеки не існує. Я повторюю: практично… А теоретично? У вас після народження був один із багатьох мільйонів шансів стати президентом нашої країни, але, зрозуміло, ви ним не стали і не станете. Не кваптеся з остаточною відповіддю.

Опецькуватий добродій у чорних окулярах не жартував. Якщо правління концерну припинить фінансування деяких наукових програм, то майже всі колеги вченого стануть злидарями, безробітними. їхня фортуна розсиплеться, мов картковий будиночок. Почнуться пошуки нового місця, відвідини біржі праці, з’явиться розпач в очах…

А яка ж доля спіткає його? Доведеться залишити кабінет на тридцять восьмому поверсі хмарочоса, втратити незалежність, самоповагу, авторитет. Можна, зрештою, перейти в університет. Почати все знову… Але ж не той вік! Прощайте пасати, лоно океану, скрип лебідки, запах водоростей і риби. Місто схопить його в свої задушливі обійми і вже ніколи не випустить. Кому ж не зрозуміло, що без грошей цього самовпевненого добродія їхня лабораторія, що утримується за рахунок пожертвування, не проіснує й трьох місяців. Держава не дасть таких коштів.

А, дідько з ним! Доручення концерну “Океанікс продюкс” не таке вже й складне. Роботи на три—чотири місяці — не більше. До того ж, безпосередньо він не братиме участі в генетичних експериментах.

Приблизно так міркував учений, погодившись виконати замовлення концерну. Власне кажучи, порушить Міжнародну конвенцію хтось інший, а не він. Його справа — десята!

…Проведені похапцем генетичні експерименти не завершилися успіхом. Створена генетиками штучна жива істота продукувала настільки отруйні речовини, що навіть змінювала код спадковості піддослідних тварин, які харчувалися нею в лабораторії.

І раптом зникли будь-які натяки про перебіг надзвичайного експерименту. Члени правління концерну удавали, ніби вони й уявлення не мають про таємні генетичні роботи на архіпелазі Танео. Із сейфів зникли всі документи. Вчений не на жарт стурбувався. Штучну живу істоту потрібно було негайно знищити, забезпечивши при цьому максимальну безпечність. Та ніхто не хотів чи не міг відповісти на його запитання.

І вчений негайно прибув на архіпелаг Танео. Дон Блаєр сказав йому, що експерименти відповідно до вказівки з Арказанії припинені, а контейнери із популяціями штучної істоти сховані в безпечному місці. Правління концерну “Океанікс продюкс”, намагаючись уникнути будь-якого розголосу про секретну програму, наказало, так би мовити, швидко “сховати кінці у воду”. Для розробки методів цілковитого знищення штучної істоти не вистачило часу і коштів.

Вчений знав, де розташоване те “безпечне місце”. В океані, неподалік од архіпелагу Танео, де невеличка долина віддавна слугувала співробітникам науково-дослідної станції “сміттєвою ямою”. А між тим, штучна істота, впавши в анабіоз, могла проіснувати навіть у свинцевій домовині цілі десятиріччя.

Біле судно ще раз вийшло в експедицію, а на його борту порядкував вчений. Корабель петляв навколо якоїсь цятки в екваторіальній зоні Тихого океану. Врешті вчений наважився виконати свій задум. Судно кинуло якір і під воду спустили керовані телеоб’єктиви. Він тоді нікому не дозволив переглянути кінострічки. Окремі кадри на портативному екрані прокручував кілька разів. Потім протягом цілої доби не виходив з каюти. Хіба ж не було підстав для розпачу? Над цвинтарем свинцевих домовин височів конус напівзгаслого вулкана. Свинець — надто плавкий, а штучна істота не гине і за дуже високої температури…

Пітер Рід дуже стисло розповів Воронцову про події, які отруїли йому кілька останніх років життя.

— А що було потім? — повторив він запитання акванавта. — Генетичними експериментами на центральному острові архіпелагу Танео керували Дон Блаєр та Тоні Якагуда. Правління концерну, незважаючи на невдачу, вимагало якнайшвидше розпочати виконання резервної програми. Мета лишалася та ж, а складові для генетичного синтезу слід було підшукати інші. І знову мені пропонували співробітництво.

Я, звичайно, відмовився навідріз, натомість почав вимагати, щоб концерн негайно підняв контейнери із дна океану, розробивши методику знищення генетичного “браку”. І в цьому, зрозуміло, я запропонував свої послуги. Але ця операція коштувала б величезних грошей. Що ж, кабінетні вчені у нашій країні, навіть діючи на основі найпрекрасніших міркувань, часом втрачають почуття реальності. Я не встиг навіть вийти з кабінету, як мені вже крутили руки два наймані гангстери. Наша демократія, виявляється, не поширюється на зарубіжні володіння арказійських фірм.

Цього разу мене вже увіпхнули в кабінет. Та й ролі докорінно змінилися: мій колишній колега сидів за столом і дивився на мене, мов на якусь інфузорію, а поруч стовбичив колишній японський гангстер, найнятий філантропами із “Океанікс продюкс”.

Глузливо посміхаючись, Дон Блаєр зауважив, що мене добряче-таки приперли до стіни. Годі, мовляв, кокетувати, час братися за справу. І він був абсолютно впевнений у тому, що відтепер я слухняно виконуватиму всі його вказівки. У нас, в Арказанії, дехто живе за так званими “правилами гри”. Чи не всіх добропорядних обивателів можна штовхнути на будь-який злочин, створивши певну загрозу або для їхнього життя, або для їхніх статків. Мов у ковбойському фільмі: господарем становища стає той, хто першим вихоплює пістолет.

Отож арказієць, що керується в житті правилами гри, може любісінько вбити свого найліпшого приятеля і не відчуватиме жодних докорів сумління. Ще й співчуватиме покійному: не пощастило, мовляв, старому Джону чи Бобу…

І тут я збунтувався. Зрозумів, що далі йти вже нікуди. Хтось, врешті-решт, повинен сказати “ні” горезвісним правилам гри. У цьому разі саме моя поступливість і безвідповідальність призвели до того, що була створена “крихітка”, здатна згубити все життя в океані. Я не міг хоч тут не сказати “ні”, інакше життя втратило б для мене будь-який сенс.

Моє рішення збентежило Дона Блаєра. Він довго погрожував мені, а потім, очевидно, вирішив, що я збожеволів. Мене оголосили прокаженим і запроторили на Пата-Нуї. Оскільки я надто багато знав, то й мусив гибіти на цьому атолі під наглядом гангстерів. Найманцям просто додали роботи. Вони, у першу чергу, мали забезпечувати секретність досліджень, які проводились у цій острівній лабораторії.

Мушу сказати, що й “крихітку” синтезували на Пата-Нуї. Виліпили цю страхітливу живу істоту арказійські генетики, які не хотіли чи не наважувалися сказати “ні”. Керував роботою досить відомий у науковому світі Тоні Якагуда.

Мені забороняли наближатись до лабораторії та до селища, де жили вчені. До того ж, спілкуватися з людьми заважав ще й ярлик прокаженого. Бунгало та шмат берега — оце і всі мої володіння.

— А як же ви змогли повідомити про катастрофу?.. Маю па увазі гідроакустограму, яку випадково прийняв наш хлопець? Вона дуже нам допомогла. Принаймні ми здогадалися, де вас шукати.

Пітер Рід замислився:

— Я переробив один із відлякуючих пристроїв, що за допомогою ультразвукових хвиль перепиняють шлях акулам у лагуну, на гідроакустичний передавач. Крадькома вийпяв патентований апарат із гнізда і протягом кількох ночей додав до нього ще кілька саморобних вузлів. Власне, гідроакустограму від нього і прийняв ваш хлопець.