Минуло три секунди — довше, ніж вибухав автомобіль, у якому їхав сержант Королівської військової поліції Страйк, якому відірвало тоді ногу; досить, щоб здогадатися: цей бородатий добродій вирахував Страйка ще під час довгого спільного стеження за одним і тим самим об’єктом; і більш ніж досить, щоб обдарований боксер зрозумів, яким буде розвиток цієї ситуації. Хтось інший, може, сказав би «даруйте?» або спитав «щось сталося?»; може, навіть примирливо підняв би руки, пропонуючи поговорити, але контроль над свідомістю Страйка перехопило мигдалевидне тіло; у кров шубовснув адреналін, і пекучий біль відступив до часу.

Страйк зробив фальшивий випад лівою Турісазу в голову. Той ухилився і собі теж замахнувся на Страйка, та запізно: правиця Страйка врізалася йому у сонячне сплетіння. Він відчув, як кулак глибоко входить у м’який живіт супротивника, почув тонкий свист, що вирвався з його легень, побачив, як він складається удвічі та — найприємніше — послизається на, мабуть, своїй власній сечі на підлозі. Задихнувшись, Турісаз упав на коліно, а Страйк швидко покульгав до дверей.

Кривлячись від болю — щоб завдати удару, йому довелося крутнутися на куксі, притиснувши її запалений кінець до протезу — Страйк буквально витягнув себе нагору, поспішаючи опинитися на вулиці, поки Турісаз не оговтався. Воллі з Вельветовою Курткою зникли; вочевидь, бойового пса послали розібратися з нишпоркою, а самі тимчасом накивали п’ятами.

Божество, що опікувалося дрібними удачами після великих провалів, усміхнулося Корморану Страйку: щойно спітнілий детектив вигулькнув з Крейвен-Пасажу на Крейвен-стріт і підняв руку, нагодився чорний кеб.

— Денмарк-стріт, — видихнув Страйк, хапаючись за ручку дверцят і важко влізаючи на сидіння.

Щойно таксі рушило з місця, Страйк озирнувся і крізь заднє скло побачив Турісаза, який вибіг з провулку і завмер, дико роззираючись. По рухах його губ можна було чітко прочитати слово «курва». Страйк відвернувся. Він розумів, що сильно пошкодив ногу і ходити не зможе. Перспектива підйому трьома прольотами металевих сходів до квартири під дахом наганяла жах: цілком можливо, що йому доведеться сісти на сходи дупою і повзти спиною вперед, ніби мала дитина.

Знову задзвонив телефон. Думаючи, що це Робін, Страйк дістав його з кишені і побачив номер Натлі.

— Алло, — сказав Страйк, стараючись не виказати своїх мук голосом. — Що сталося?

— Є дещо на старого з ціпком, — дуже самовдоволеним тоном повідомив Натлі. — На містера Апкотта.

— Кажи, — відповів Страйк, якого раз у раз кидало в піт.

— Він крутить шури-мури, — повідомив Натлі. — П’ятдссят хвилин балакав з нею по телефону. Ішов до кафе, а я йому дихав у спину. Почув майже кожне слово.

— Як ти знаєш, що він розмовляв саме з жінкою?

— Ну воно ж чутно, — відповів Натлі. — За голосом. «Кохана дитино». «Послухай, серденько». Здається, вона переймалася, що їх розкрили. В основному вона говорила, а він втішав. Я дещо записав, — додав Натлі таким тоном, ніби подібне могло спасти на думку лише надзвичайно ініціативній людині. — «Не переймайся». «Я про все подбаю». «Я зі свого боку все повністю контролюю». Складалося враження, що вона конкретно перелякалася. Чоловіка боялася чи що. «Тобі нема за що себе картати».

— Як гадаєш, він тебе помітив?

— Ну, по дорозі в кафе він на мене дивився, але загалом...

— Вшивайся звідти.

— Та я не думаю, що він...

— Вшивайся звідти, — агресивнішим тоном повторив Страйк. Він не хотів, щоб об’єкти знали в обличчя аж двох працівників агенції; на сьогодні вистачило і однієї величезної помилки. — Ти більше не зможеш стежити за Апкоттами.

— Якби я не зайшов за ним у кафе, то не почув би...

— Знаю, — відповів Страйк. Спокуса зірватися на Натлі була величезна, але цей ідіот йому ще потрібен. — Далі будеш працювати з іншими об’єктами. Молодець, що підслухав розмову, — додав він крізь зціплені зуби.

Задобрений Натлі поклав слухавку. Страйк відкинувся на сидінні. Біль з правої ноги розливався по всьому тілу; тепер він відчув спокусу запропонувати водієві за п’ятдесят фунтів покатати його по кварталу, щоб можна було якомога довше не ставати на куксу.

43

Новий тягар не додавай

Тому, хто вже страждає,

Шлях тереном не посипай,

Що він ледь-ледь долає.

Мері Тай,

«До____»

Зважаючи на завантаженість агенції і на повернення Гріховоди та Спритника до Великої Британії найближчим часом, Страйк не міг вибрати гіршого часу, щоб злягти, але інші наслідки проваленого стеження за Кард’ю непокоїли його навіть більше, ніж навантаження, яке з його вини лягало на плечі колег. Понад сумнів, Турісаз, вірогідний член Братства Ультіма Туле, а може, і «Розполовинення» теж, міг упізнати у Страйку приватного детектива. Це побоювання змусило Страйка наступного ж ранку подзвонити старшому інспектору Раяну Мерфі і довести до його відома те, що сталося.

— У мене є фото цього хлопака з руною на горлі, можу прислати, — закінчив Страйк, прагнучи пом’якшити враження від історії, яка у переказі звучала навіть ще ганебніше. — Як я й казав, я планував зробити фото їхнього мозку, але гепнувся як той мішок з бульбою.

— Так, я буду вдячний за фото, — відповів Мерфі. — Досить-таки показово, що він не звернувся до поліції зі скаргою на побиття.

— Я... так, я розумію, що повідомляю про скоєний мною напад. — відповів Страйк, який зважив цей варіант, перш ніж дзвонити.

— Я щось погано розчув ту частину, — сказав на це Мерфі.

— Дяка, — відповів Страйк.

— Що ви можете сказати про третього?

— Бачив тільки вельветову куртку. Обличчя як слід не роздивився. Говорив як представник верхніх прошарків суспільства. Дуже красномовний.

Страйк почув клацання клавіатури — знову. Нарешті Мерфі сказав:

— Гаразд, заждіть хвильку.

Страйк почув кроки і вирішив, що Мерфі хоче відійти подалі від колег; тоді почув, як зачинилися двері.

— Гаразд, — нарешті почувся голос Мерфі в Страйка у вусі. — Ваша агенція нам дуже допомогла, тому я хочу дечим поділитися. Сподіваюся, далі вас це не піде.

— Зрозумів, — відповів Страйк.

— «Розполовинення» змінило засоби комунікації. Вони так само користуються даркнетом, але вчора МІ5 перехопило розмову про, як вони вважають, офіцера поліції під прикриттям, який стежив за ними у пабі під час вербування, як вони кажуть, «обличчя». Ми гадали, що вони втратили інтерес до Кард’ю, але виявляється, що ні. Хлоп, який напав на вас у вбиральні, мав вас затримати, щоб Кард’ю і той інший тип встигли вшитися. Він отримав прочухана за грубу роботу.

Наразі вони не знають, хто ви. Гадаю, ви цілком відбулися, але все одно раджу вам надалі ретельно дбати про безпеку. Отримаєте будь-які невідомі пакунки — викликайте нас.

Тож Страйк мусив донести до відома Пат і субпідрядників, що, можливо, з його вини агенція стала ціллю ультраправого терористичного угруповання. Він не чекав, що така новина підніме бойовий дух, і здогадувався, що саме скажуть про нього працівники, коли він підніметься до себе на горище і буде мастити запалену куксу заспокійливим кремом, а уражений сухожилок — протизапальним гелем, і прикладатиме холодні пакети в надії, що все це скоро загоїться.

Попри те що Робін була партнером у фірмі, субпідрядники вважали босом Страйка — врешті-решт, тільки його ім’я було написане на скляних дверях офісу — і, можливо, саме тому (а може, через небажання напускатися на одноногого бідаху, який став бранцем на своєму горищі) працівники вилили своє обурення на Робін.

— Слухай, я сподіваюся, з ним все буде добре, — з притиском сказав Дев, подзвонивши з Гемпстеду, де Апкотти ховалися за стінами своєї оселі. — Але ж скільки він нам, курва, підкинув клопоту!

— Дуже сподіваюся, що він нам когось шукає, — пробурчала Мідж, яку занесло до Ланкаширу. Тім Ашкрофт виїхав у тижневі гастролі по школах півночі зі своєю трупою, а Мідж вирушила слідом, прихопивши кілька перук. — Бо так далі не можна.