А отже, Страйк — маючи намір дати шанс справжнім стосункам — домовився зустрітися з Меделін після презентації, хоч і відзначив: вона хоче, щоб він за нею заїхав, в той час як він хотів би зустрітися якомога далі від місця, де, понад сумнів, буде Шарлотта. Але озвучити цю проблему — відчинити двері для нової розмови, якої йому зовсім не кортіло, тож залишилася невизначеність, яку Страйк і, мабуть, Меделін теж трактували кожен на свою користь.
Тим часом кілька від’їздів трохи розвантажили агенцію: Гріховода на десять днів полетів до Марокко, а Спритник — до Нью-Йорка, в гості до люблячої матусі та вітчима, який підозрював у ньому злодія.
— Гадаю, це нагода, — сказав команді Страйк під час телефонної наради (часу зустрітися наживо не було), — викресли ти кілька підозрюваних у справі Аномії.
У перший понеділок травня, на який припав банківський вихідний, Страйк прикульгав до житлового комплексу Лісмор-Серкус, де у двоповерховій квартирі на три спальні мешкав із бабусею та сестрою Воллі Кард’ю. На восьму годину квартира подала ознаки життя тільки двічі: хтось розсунув фіранки, і цілком біла кицька вискочила на підвіконня, щоб споглянути околицю з притаманним її виду гонором.
Згідно з реєстром, ютубер та його сестра вже двадцять років проживали у цьому помешканні разом із бабусею. Сестра Воллі працювала в аптеці неподалік і нагадувала брата білявістю і загалом скандинавським екстер’єром, однак брат був приземкуватий оцупок, а сестра вирізнялася пишними формами і мала великі круглі сині очі й пухлі губи. Шах і Барклей незалежно один від одного поінформували Страйка (коли цього не чули Робін, Мідж та Пат), що не проти стежити за Хлої Кард’ю скільки буде треба, і скільки не треба теж.
Поки Страйк стежив за квартирою у Ґоспел-Оук, Робін сиділа біля вікна кафе «Смачна ковбаска» у Кройдоні, яке дивилося просто на будинок, де мешкала з батьками Ясмін Везергед. Добре було вибратися з офісу, де вона годинами грала у «Гру Дрека», прагнучи зняти з себе підозри у шпигунстві. Було ще кілька приватних розмов із Хробаком-двадцять-вісім, яка безхитрісно розповіла про знайомство з «приємною жінкою з тих місць, де я жила раніше», але не обмовилася ні про свого хлопця, ні про особу Аномії. Страйк, співчуваючи бажанню Робін не споглядати цілими днями один тільки екран айпада, погодився, щоб вона постежила за Ясмін, інтерес до якої порівняно з кандидатами на роль Аномії був другорядним.
На вулиці, де мешкала Ясмін, панувала атмосфера сонної респектабельності. З одного боку тягнулися крамниці та кафе, з іншого — середнього розміру будинки з невеликими палісадниками. Робін поглядала на фасад будинку батьків Ясмін і водночас стежила за грою і за твіттером, де зранку Аномія проявив активність.
-------------------------------
Аномія @AnomieGamemaster
Повідомляють, що Поросна Жервелл все оброднюється і планує найняти кількох няньок, щойно почнеться #Чорнильно ЧорнийДерибан.
9.06 дп 4 трав. 2015
-------------------------------
Усі кандидати на Аномію були у себе вдома й невидимі, коли Аномія запостив ці слова. Кеа Нівен лишалася без нагляду через нестачу людей, однак Страйк вирішив залишити на автовідповідачі Нівенів нове, ретельно продумане повідомлення, маючи на меті зіграти на страху Кеа перед можливим осудом її небажання сприяти розслідуванню з боку Блея.
О десятій десять Робін, яка пила уже третю чашку кави, щоб виправдати своє перебування у «Смачній ковбасці», але досі не бачила й сліду Ясмін Везергед, прийняла дзвінок від Страйка.
— Воллі і його друг Ем-Джей щойно вийшли з квартири. Я йду за ними. Який статус Аномії у грі?
— Відсутній, — зітхнула Робін, проводячи Баффілапусю повз вампіра, який вештався біля стежки.
— Здається, вони прямують до метро, — повідомив Страйк, кривлячись від болю і стараючись не відставати від двох молодших чоловіків. — Ем-Джей з камерою. Ідеальний момент, щоб Аномія зайшов у гру. Кард’ю без телефона.
— Мені починає здаватися, що Аномія чудово знає, коли ми хочемо бачити його у грі, і спеціально не заходить, — поскаржилася Робін.
— Бачила Ясмін?
— Ні. Ніхто не виходив з будинку від дев’ятої ранку. Втім, сьогодні вихідний.
— Зажди, — попросив Страйк. Робін зачекала.
— За ними йде хтось іще, — притишеним голосом повідомив Страйк.
— Поліція? — спитала Робін так різко, що на неї аж озирнулася офіціантка.
— Не схоже, — відповів Страйк. — Я передзвоню. І він поклав слухавку.
Чоловіка, який привернув увагу Страйка, важко було не помітити. Височенний на зріст, пострижений майже налисо, він, тим не менш, мав вуса і пишну бороду. Чоловік підпирав собі стінку і писав повідомлення, та щойно Воллі та Ем-Джей пройшли повз нього, телефон було сховано, і чоловік рушив за ними, заклавши руки в кишені джинсів. На спині його старої шкіряної куртки було зображення черепа та кісток і сталевого шолому над ними. Чоловік мав численні видимі татуювання, і якщо британський прапор збоку шиї чи готичний хрест на лівій кисті могли бути фальшивими, великий череп на потилиці, що виглядав з-під пари міліметрів щетини, був справжній і виключав замаскованого поліціянта.
Невідомий зайшов у вагон метро разом з Воллі та Ем-Джеєм, Страйк — слідом. Ютубери, захоплені розмовою між собою, ніби не помічали жодного зі своїх переслідувачів. Страйк потай сфотографував невідомого чоловіка на телефон і помітив ще одне татуювання в нього на кадику; хоч і не знавець футарку, він впізнав котрусь зі скандинавських рун.
За двадцять хвилин прибули на станцію «Ембанкмент», де Воллі та Ем-Джей вийшли, а за ними слідом — спершу татуйований чоловік, а тоді Страйк.
Четверо чоловіків, з яких двоє не знали про присутність двох інших, рушили до парку Вайтголл-Ґарденс, де Воллі дістав із наплічника мікрофон, а Ем-Джей увімкнув камеру.
Мета візиту до парку у вихідний день стала зрозумілою, коли Воллі та Ем-Джей почали підходити до туристів і просити, наскільки бачив Страйк, дати інтерв’ю на камеру. Спершу були дві японки, тоді — сім’я, наскільки можна було судити з футболки хлопчика, бразильців. Страйк був надто далеко і не чув, які питання ставить Воллі, але під час кожного інтерв’ю обличчя туристів змінювали вираз з ввічливого чи веселого на здивований, збентежений, а у випадку батька-бразильця — сердитий. Страйк вирішив, що мета сьогоднішнього відео — познущатися з іноземців. Татуйований тип у шкіряній куртці сів на лавку за сотню ярдів, відверто споглядаючи процес знімання. Страйк вирішив не сідати — раптом бородатий помітить, що його мавпують — а натомість став за статуєю Генрі Бартла Фрера, колоніального адміністратора XIX століття, і загуглив скандинавські руни, серед яких знайшлася і та, яку гордовито носив на своєму горлі бородань. Вона нагадувала кутасту літеру «Р», називалася Турісаз і, згідно з написаним в інтернеті, означала небезпеку, хаос, брутальну силу. Страйк саме ховав мобільний у кишеню, коли той задзвонив.
— Корморан Страйк.
— Алло? — почувся дуже тихий жіночий голос, майже шепіт.
— Добрий день, — сказав Страйк. — Хто це?
— Ем... Кеа Нівен.
— А, чудово, — відповів на це Страйк. Схоже, що його повідомлення, спрямоване на пробудження почуття провини, зробило свою справу. — Дякую, що зв’язалися зі мною, Кеа. Гадаю, ви розумієте, в чому річ?
— Так... Аномія, — прошепотіла вона. — Так. Але... я нічого не знаю.
Голос у неї був зовсім не як у двадцятип’ятирічної. Якби Страйк не знав, скільки їй років, подумав, що тринадцять.
— Вам зручно буде зустрітися і поговорити?
— Я... гм... я нездорова. Я... не думаю, що це можливо.
— Я буду радий приїхати до вас, якщо потрібно, — запропонував Страйк.
— Та ні, я... гадаю, я знайду сили... Але я справді хочу допомогти, — прошепотіла вона. — Дуже-дуже. І я... вирішила подзвонити і сказати... що я... нічого не знаю...
— Зрозуміло, — відповів Страйк. — Що ж, гадаю, буде чесно сказати вам про це, Кеа. Є теорія, що Аномія — це ви.
