Страйк склав аркуш, який отримав від Каті, і сховав його у нагрудну кишеню, а тоді сказав:

— Так, це дуже корисний список. Дякую. Ми можемо поставити кілька питань? Ви не проти, якщо ми будемо робити нотатки?

— Так, звісно, — придушеним голосом відповіла Катя.

— Можемо почати з того, що думає про Аномію Джош? — спитав Страйк, розкриваючи записник. — Чи підозрював він когось у створенні гри, поки не почав думати на Еді?

— Ой божечки, — збентежилася Катя. — Я боялася, що ви в мене це спитаєте.

Страйк чекав, тримаючи ручку напоготові.

— Можете дати мені чай? — тихо спитав Ініґо у Робін.

Та повернула йому чашку і з деяким острахом спостерігала, як Ініґо підносить її до губ тремтячими руками.

— Власне... так, Джош одного разу ділився своїми підозрами щодо Аномії, але того разу він дивно поводився, — сказала Катя.

— Це коли він вчергове припхався сюди п’яний? — спитав Ініґо з-за вінця горняти, яке трусилося у нього в руках.

— Інні, таке було, може, пару разів, — мляво усміхнулася Катя, а тоді знову звернулася до Страйка: — Вам справді треба, щоб я це сказала?

— Це було б помічно.

— Добре, добре... але це така дурниця... Джош думав на дванадцятирічного хлопчика.

— На дванадцятирічного хлопчика?

— Ем... так, — кивнула Катя. — Його... його звати Брам. Брам де Йонґ. Він син Нільса, власника мистецької резиденції.

Краєм ока Робін побачила, як Ініґо дуже повільно та втомлено хитає головою, ніби розмова звернула на шлях, якого він очікував і який зневажав. Катя поспіхом провадила:

— Але тепер Джош уже не думає, що це Брам, бо... — Її голос зламався; Катя знову стримувала сльози. — Бо, розумієте, Джош гадає, що Аномія — це той, хто його поранив. Це перше, що він... що він сказав мені після... після того, що сталося. «Це був Аномія».

— Він сказав про це поліції? — спитав Страйк.

— О, так. Вони спершу не прочитали по губах, що він каже, але я зрозуміла. Поліціянти спитали, чому він вирішив, що це Аномія, і причина виявилася в тому, що ця... ця людина з ножем дещо прошепотіла до нього після того, як поранила.

Вдруге за цей день по потилиці Робін пробігли холодні мурахи.

— Що саме вона прошепотіла? — спитав Страйк.

— «Не бійся, тепер я про все подбаю», — процитувала Катя. — А тоді ця людина забрала теку, яку Джош приніс на цвинтар, і його телефон.

— «Не бійся, тепер я про все подбаю», — повторив Страйк. — Голос був чоловічий чи жіночий?

— Джош думає, що чоловічий, і певен, що це не Брам. Звісно, що ні! Браму дванадцять років.

— Тека, яку забрав нападник — це та, що буцімто містила...

— Докази, що Еді — це Аномія, так, — притишеним голосом відповіла Катя.

— Гадані докази, — виправив дружину Ініґо.

— А теку Джошу передала Ясмін Везергед, правильно? — спитав Страйк, проігнорувавши Ініґо.

— О, ви вже знаєте? — озвалася Катя. — Так, так, це була вона.

— Нам небагато про неї відомо, — сказав Страйк, — тільки що якийсь час вона допомагала Джошеві та Еді з листами від фанатів.

— З листами і з соцмережами, так, — кивнула Катя. — Я... власне, це я порекомендувала їм Ясмін. Вона була... тобто мені так здавалося, коли ми познайомилися у Норт-Ґрові... милою, щирою молодою фанаткою. Вона... м-гм, досить-таки велика дівчина, і вона здавалася такою приязною і вдячною за можливість попрацювати з людьми, якими захоплювалася. Здавалося, що у неї в житті більше нічого нема, і я... як я уже казала, я переконала Джоша дати їй шанс. їм справді потрібен був помічник, а Ясмін здавалася ідеальною кандидатурою. Вдень вона займалася соцмережами та піаром для маленької косметичної фірми, тож зналася на роботі з брендом і такому іншому... Але це скінчилося погано. Вона виглядала щирою, але, боюся, зовсім не була такою.

— Чому ви так вважаєте? — спитав Страйк.

— Джош та Еді дізналися, що вона грає у «Гру Дрека», — відповіла Катя. — Ну ви знаєте, це гра Аномії. Власне, наскільки я зрозуміла, вона там стала... модератором, так це називається? У грі. Еді через це дуже засмутилася, бо Аномія так бридко поводився з нею в інтернеті, і коли виявилося, що Ясмін з ним спілкується, Еді запідозрила, що Аномія міг дізнаватися приватні речі саме від неї. Тож вона попросила Джоша позбутися Ясмін — і він так і зробив. Хай там що, кілька тижнів тому Ясмін знову прийшла до Норт-Ґров. Джош знову там жив, бо необережно затопив свою квартиру, і Ясмін показала йому досьє з доказами того, що Аномія — це Еді. Він приносив досьє сюди ввечері напередодні дня, коли це сталося. Коли на них напали.

— Отже, він був тут напередодні нападу? — уточнив Страйк, піднявши очі від записника.

— Так, — відповів Ініґо, не даючи дружині розкрити рота. — Катя дала містеру Блею зрозуміти, що він може приходити сюди у будь-який час дня чи ночі, і він вповні користувався цим привілеєм.

Виникла коротка неприємна мовчанка; Робін пошкодувала, що Мерк’юрі вимкнули.

— Джош випадково підпалив смітничок у своїй кімнаті у Норт-Ґров, — сказала Катя, — і фіранки теж загорілися. Я думаю, він заснув і впустив сигарету. Але Маріам розлютилася і вигнала його. Була десята година ночі. Він трохи поблукав там і сям і прийшов до нас, бо більше не мав де спати.

Ініґо був розтулив рота, але Катя випередила його:

— Інні, він ніяк не міг повернутися до батька. Вони не розмовляють.

— А у всіх друзів було зачинено, авжеж, — відповів Ініґо.

— Тобто Джош ночував тут, правильно? — спитав Страйк.

— Так, у вільній кімнаті нагорі, — нещасним голосом відповіла Катя.

— І він показував вам досьє, яке принесла Ясмін?

— Так, вже Вранці, — відповіла Катя, так сильно стискаючи серветку, що в неї побіліли кісточки. — Я не читала його повністю, тільки частинами.

— Можете пригадати, про що йшлося у цих частинах?

— Там були роздруковані твіти Еді та Аномії, де вони писали схожі речі — сподобався один і той самий фільм, не сподобалося святкування ювілею королеви. Ще було листування Еді з її агентом, Алланом Йоменом. В одному... в одному листі Еді писала, що Аномія — це насправді добре, і що не треба його затикати, бо фани почали її жаліти, що дасть їй та Йомену перевагу у перемовинах зі мною та Джошем. У тому листі були неприємні речі про мене. Буцімто всі поради, які я їм давала, були неправильні і... і погані. Також Еді писала, що «Гра Дрека» насправді непогана і можна її якось монетизувати, а ще вона сказала Аллану, що більшу частину прибутків має отримати Аномія, адже це все його робота. Дуже дивні слова у світлі того, як Аномія її переслідував всі ці роки в інтернеті.

— Як ви вважаєте, ці листи був справжні? — спитав Страйк, наперед знаючи відповідь.

— Що ж, я... я не знала, що думати. На вигляд вони були справжні, але... власне, на той час я вже три роки не спілкувалася з Еді... ні, я просто не знала, що думати, — повторила Катя. — Вона пішла від мене... формального контракту ми не укладали... а тоді перестала зі мною спілкуватися і найняла Аллана Йомена, тож, гадаю... так, листи виглядали переконливо. Але тоді я прочитала ту статтю у «Таймзі» про те, що Еді була у списку жертв правого угруповання, і зрозуміла, що то були гарні підробки. Хтось надурив Ясмін. Я просто не можу уявити, щоб Ясмін таке зробила свідомо, щоб вона належала до терористичної групи. Я впевнена, що ні з чим таким вона не пов’язана.

— Ви знаєте, коли саме Джош та Еді домовилися про зустріч? — спитала Робін.

— Напередодні нападу. Одинадцятого. Еді дзвонила Джошу у Норт-Ґров.

— Тобто це вона йому дзвонила? — спитав Страйк.

— Так, — відповіла Катя. — Джош казав, що вже два тижні намагався з нею поговорити, але вона кидала слухавку, а тоді сама подзвонила і сказала: «Добре, час розібратися, і свої так звані докази теж принось».

— Джош прийняв дзвінок, коли був у Норт-Ґров, так?

— Саме так, — кивнула Катя.

— І час та місце вони теж узгодили під час того дзвінка?

— Так, — відповіла Катя.