— Як мило, — зронила Шарлотта.
— Ти погодилася вийти за Яґо лише тому, що вирішила, буцімто я прийду і зупиню весілля, що врятую тебе в сто-біса-тисячний раз. Ти сама мені сказала: «Я думала, ти мені не дозволиш це зробити».
— І що? — закотила очі Шарлотта. — Яке це тепер має значення? Ти мені допоможеш знайти щось на Яґо чи ні?
— Ні, — відповів Страйк.
Запала довга мовчанка. Цілу хвилину Шарлотта дивилася на нього знизу вгору, а Страйк бачив її жахливо рідною, убивчо бажаною, нескінченно нестерпною.
— Гаразд, любий, — вимовила вона притиснутим голосом, нахилившись по сумочку, а тоді підводячись. — Згадай цю розмову, коли спробуєш звинуватити мене у тому, що буде далі. Я просила допомогти мені цього не допустити. Ти відмовився.
Вона розгладила кашемірову сукню. Чи довго вона вирішувала, як саме вбратися на зустріч із ним? Недбалий стиль Шарлотти, який так вихваляли модні журнали, насправді був, як знав Страйк, результатом ретельного розрахунку. А тепер вона, як завше, чекала, що він відчинить для неї двері; чи часто Шарлотта, яка заявляла, що ненавидить середовище, в якому народилася, вирішувала, що чекає на старосвітські гарні манери від коханця, який більшу частину життя провів у злиднях?
Страйк прочинив двері. Проходячи повз, Шарлотта пронесла за собою хмарку «Шалімара», і Страйк розсердився на себе за те, що впізнав аромат.
Робін, яка читала раніше роздрукований документ, підняла очі. Блакитна сукня, яка їй так подобалася, здавалася ганчіркою поруч із коштовним убранням Шарлотти: Робін знала, що кожний предмет одягу на ній вимагає окремого способу чищення.
— Коротка, але приємна розмова, — усміхнулася до Робін Шарлотта. — Рада нарешті з тобою зустрітися. Здається, ми кілька разів розмовляли по телефону.
— Так, — відповіла Робін, помітивши розлюченість Страйка, та все ж спромігшись на ввічливу усмішку.
— Дивно, — додала Шарлотта, схиливши голову набік і оглядаючи Робін, — ти трохи схожа на Меделін.
— На кого, перепрошую? — спитала Робін.
— Це дівчина Корма, — пояснила Шарлотта, з янгольським усміхом обертаючись на Страйка. — Ви хіба не знайомі? Меделін Курсон-Майлз. Вона просто диво! Дизайнерка прикрас. Я була моделлю в її останній кампанії. Ну, бувай, Корме. Бережи себе.
Робін охопив шок, від якого щось скрутило всередині. Вона відвернулася від Страйка, роблячи вигляд, що чекає на роздруківку, хоч уже мала в руках все, що їй було треба. За Шарлоттою зачинилися двері.
— Оце так фіфа, — пирхнула Пат, повертаючись до клавіатури комп’ютера.
— Вона не психічно хвора, Пат, — мовила Робін, старанно підтримуючи буденний, навіть гумористичний тон. Було чути, як Страйк зайшов назад до кабінету. — Не Ґейтсгед.
— Ґейтсгед, і ще й який, — озвалася офісна менеджерка низьким кректанням, яке їй замінювало шепіт. — Я в газетах начиталася.
— То будемо обговорювати Аномію? — гукнув Страйк з-за подвійного столу, врешті сівши.
— Якщо тільки недовго, — дуже діловим тоном озвалася Робін. — Я сьогодні йду вечеряти з Ільзою.
На те, щоб дістатися до «Боб Боб Рікарда», часу вистачало з головою, але Робін раптово захотілося опинитися подалі від Страйка якомога скоріше. Холодне липке відчуття всередині не зникало; її трохи трусило, і Робін боялася, що скоро вже не зможе зображати байдужість до щойно почутого.
— Роздрукувала тобі оце, — сказала вона, заходячи до кабінету. — Ти просив інформацію про «Перо правосуддя». Наразі знайшла таке.
Страйк сидів, виставивши вперед щелепу, чорний від люті. Те, що він не намагається зробити вигляд, ніби візит Шарлотта його не зачепив, додало Робін сміливості.
— Ти не казав, що маєш нову подружку, — промовила вона і почула у власному голосі ноту фальшивої недбалості. Але ж хіба вони не друзі? Хіба не найкращі друзі?
Страйк глянув на Робін, а тоді опустив очі на документ, який вона йому щойно передала.
— Ем... так, маю. Отже, це... це оте «Перо правосуддя»?
— Так, — відповіла Робін. — А, і ще я знайшла дівчину, яка стверджує, що Еді Ледвелл вкрала в неї ідеї і зробила з них «Чорнильно-чорне серце».
— Справді?
— Так, — відповіла Робін, стоячи перед Страйком у тому самому блакитному платті, що вона вдягала у «Рітц». — Її звати Кеа Нівен. Я розпитала про неї Аллана Йомсна, але він каже, що це точно не Аномія, — мовляв, Еді її виключила з підозрюваних.
— Яким чином виключила? — спитав Страйк, не піднімаючи на Робін очей від роздруківки «Пера правосуддя».
— За його словами, Аномія був у грі, коли Кеа не мала доступу до комп’ютера чи телефона. Добре, — додала Робін, якій все дужче кортіло опинитися якомога далі від Страйка, — як я уже казала, маю зустріч з Ільзою. Ти не проти, якщо я закінчу робочий день просто зараз?
— Та без проблем, — відповів Страйк, якому кортіло залишитися наодинці зі своїми думками не менше, ніж Робін — піти.
— Тоді побачимося у четвер, — сказала Робін, бо за графіком зустрічей до того вони не мали, і понесла свій шок назад до приймальні, де надягнула пальто, взяла сумочку, тепло попрощалася з Пат і пішла.
Страйк лишився сидіти. Серце шалено калатало, ніби він щойно зійшов з боксерського рингу. Важко було змусити себе читати документ, який передала йому Робін.
Про блоґ «Перо правосуддя»
Анонімний блоґ «Перо правосуддя» створено у січні 2012 року. Його невідомий автор у твіттері називає себе @penjustwrites. Локація — прихована. Блоґ має на меті...
Але сконцентруватися не виходило. Кинувши папери на стіл, Страйк дав волю своїй люті на Шарлотту, яка була тим сильнішою, що на себе він теж гнівався. Він проігнорував загрозу. Він знав, що Яґо Росс бачив те чортове фото, і нічого не зробив, бо зручніше було думати, що накокаїнений Валентин просто згущує барви. Страйк зрозумів, що був катастрофічно легковажний як у питанні серйозної загрози для його справи, так і — настав час визнати це — у певності, що Робін не треба знати про Меделін.
Шарлотта мала неперевершену здатність до зчитування чужих емоцій, відшліфовану роками спілкування з сім’єю, де всі мали наркотичні залежності та психічні захворювання. Вроджений талант до розпізнавання надій та страхів, що їх люди вважали надійно схованими, допомагав їй зачаровувати інших і завдавати їм болю. Хтось би подумав, що вчинок Шарлотти продиктований чистою пристрастю до руйнування, що була однією з найбільш небезпечних її рис, але Страйк знав, що причина інша. В останньому повідомленні, яке він отримав від Шарлотти пів року тому, вона написала: «Здається, ніколи в житті я ще нікому так не заздрила, як тій дівчині Робін». Він був ладен поставити всі гроші на те, що Шарлотта відчула його бажання перенести свій потяг до Робін на Меделін, бо читала Страйка так само легко, як він — її.
— Я пішла! — каркнула Пат із приймальні.
— Гарних вихідних, — автоматично відповів Страйк.
Почувши, що вона вийшла, він негайно взяв цигарки та попільничку, яку тримав у шухляді. Затягнувшись улюбленою «Бенсоненд-Геджес», Страйк почав думати, як розв’язати проблему Яґо Росса і того клятого фото, але некеровані думки поверталися до Робін. Страйк почав робити рівно те, чого уникав уже кілька місяців: знову переживати ту нерозумну, небезпечну мить на сходах «Рітцу» і — вперше — визнавати певні неприємні істини.
Він не хотів, щоб Робін знала про Меделін, бо десь у глибині душі досі сподівався, що неправильно витлумачив її мовчазне «ні». У її минулому ховалася травма, через яку Робін автоматично сахалася будь-яких неочікуваних знаків уваги. Що як те її «ні» — то просто рефлекс, щось умовне, щось тимчасове? Останнім часом Страйку здавалося, ніби вона намагається показати, що не боїться повторення того незграбного п’яного вчинку. З досвіду він знав, що жінки уміють донести до небажаного чоловіка його небажаність. Робін не почала триматися холодніше, не уникала спілкування наодинці, не натякала на наявність бойфренда, щоб підкреслити свою недоступність; вона з ентузіазмом прийняла пропозицію випити і навіть обняла його у пабі. Нічого з цього не було схоже на демонстрацію відрази чи намагання його відштовхнути.
