— Гадки не маю, куди його понесло, — роздратовано повідомив Страйк Барклею у Великому дворі, білому-білісінькому і з мальовничим скляним дахом, що кидав на стіни й підлогу сітку квадратних тіней. — Він зайшов у той ліфт, а я не встиг.

Не хотілося зізнаватися, що підколінне сухожилля, яке Страйк колись був пошкодив, знову завдає клопоту. Він не встиг зайти у ліфт, бо почав кульгати і не зумів обійти натовп туристів.

— А, не переймайся, — махнув рукою шотландець, — рано чи пізно вийде. Не думаю, що він там жере наркотики чи підчепив хвойду.

Тож Страйк пішов собі, з якогось незрозумілого мазохізму спустившись до підземки замість взяти таксі. Шкутильгаючи в бік Денмарк-стріт, він відчував лише полегшення від думки про те, що там можна буде сісти на годинку і зробити собі горня міцного чаю — а поблизу буде його власна вбиральня, де можна випускати гази хоч як гучно.

Піднімаючись сходами, він уже втисячне подумав, що треба б поговорити з орендодавцем про ремонт ліфта. Нарешті, видершись на другий поверх із чималою допомогою поруччя, Страйк відчинив двері, за якими його зустріли погляди трьох жінок: Пат, Робін та Шарлотти.

Якусь мить він просто дивився на Шарлотту, яка сиділа на оббитому дермантином дивані, закинувши ногу на ногу. Її чорняве волосся було зібране у недбалий вузол, шкіра без жодного макіяжу виглядала бездоганно. Шарлотта була одягнена у кремову кашемірову сукню, довге пальто з коричневої замші та чоботи. Вона сильно схудла, але була прекрасніша, ніж будь-коли.

— Привіт, Корме, — сказала вона, усміхнувшись.

Страйк усмішки не повернув, зате кинув сповнений мало не обвинувачення погляд на Робін, яку це образило. Хіба це вона запросила Шарлотту до офісу? Хіба вона винна, що Шарлотта, почувши, що Страйка немає на місці, заявила, що почекає його?

— Робін ні в чому не винна, — мовила Шарлотта, ніби прочитавши думки обох. — Я сама зайшла. Можна з тобою поговорити?

Страйк мовчки пошкутильгав до дверей кабінету, прочинив їх і грубо вказав Шарлотті заходити. Вона неквапом підвелася, взяла сумочку, усміхнулася Робін і Пат та подякувала, хоча жодна не зробила для неї чогось вартого подяки, а тоді пройшла повз Страйка, лишивши по собі тонкий аромат «Шалімара».

Коли Страйк зачинив двері, лишивши партнерку та офісну менеджерку у приймальні, Шарлотта спитала:

— Ти маєш кодове слово для жінок, які приходять вішатися на тебе? «Ґейтсгед»?

— Чого тобі треба? — спитав Страйк.

— Ти не запропонуєш мені сісти? Чи волієш, щоб клієнти стояли у твоїй присутності?

— Роби що хочеш, тільки не тягни. У мене повно роботи.

— Не маю жодних сумнівів. Як у тебе складається з Меде? — поцікавилася вона, сівши і схрестивши довгі ноги.

— Чого тобі треба? — повторив Страйк.

Сам він вирішив не сідати, хоч сухожилля досі смикав біль; натомість Страйк склав руки на грудях і дивився на Шарлотту згори вниз.

— Мені потрібен детектив, — сказала Шарлотта. — Не хвилюйся, не за «спасибі». Я заплачу.

— Не заплатиш, — відповів Страйк, — бо в нас немає вільних місць. Звернися до когось іншого. Рекомендую агенцію Маккейбів.

— Я припускала, що ти відправиш мене до когось іншого, — мовила Шарлотта уже без усмішки, — але якщо я піду з цією конкретною проблемою до Маккейбів, вони можуть злити цю інформацію, щоб вивести тебе з бізнесу. Підозрюю, що ти створюєш іншим детективам певні складнощі. Перший у списках конкурентів.

Не дочекавшись від Страйка відповіді, Шарлотта окинула його кабінет зеленими з іскрою очима і сказала:

— Тут більше місця, ніж я пам’ятаю... До речі, Меде мені подобається, — додала вона, знову зазираючи у кам’яне обличчя Страйка. — Ти знаєш, що я була в неї моделлю на тому тижні? Дуже сподобалося. Колекція називається «Скандал», і...

— Так, я знаю про цю колекцію.

— Мабуть, ти не одразу погодився, щоб я брала участь у кампанії.

— Моя згода на це не потрібна. То не моя справа.

— Але Меде казала, що ти схвалив мою кандидатуру, — підняла брови Шарлотта. Подумки кленучи Меделін, Страйк відповів:

— Якщо так перекладається фраза «роби що хочеш, мене це не стосується», то гаразд.

— Годі нам грати в цю гру, Блуї, — серйозно промовила Шарлотта. — Не називай мене так.

— Я впевнена, ти знаєш, нащо я прийшла. Валентин розповів тобі на святкуванні Нового року.

Коли Страйк не відповів, вона додала:

— Маю визнати, я здивована, що ти підчепив дівчину, яка прийшла з Валентином.

— Ти гадаєш, що я зійшовся з Меделін, щоб попсувати тобі настрій? — спитав Страйк. — Ніфіга собі самолюбство... Єдина погана річ, яку я можу про неї сказати, — це що вона знайома з твоїм кінченим напівбратом.

— Як забажаєш, любий, — відповіла Шарлотта.

У її голосі він почув трем задоволення. Шарлотта завжди обожнювала словесні баталії. «Коли я сварюся, то відчуваю, що жива».

— Ну добре, — м’яко промовила вона, — якщо ти наполягаєш, я озвучу. Яґо знайшов той нюдс, що я тобі надсилала, на старому телефоні.

— Та ти що?

— Не треба, Блуї, ти знаєш, що це правда. Валентин тобі розповідав. Гадаю, ти не вважаєш, що він теж... як ти ото назвав мене під час тієї останньої сварки? Нарциска й міфоманка?

— Певен, ти зробила все можливе, щоб Яґо дізнався про те фото, якого, як тобі, трясця, чудово відомо, я не просив і не хотів бачити.

— Гм-м, — промовила Шарлотта, піднявши брови (і справді, чи багато гетеросексуальних чоловіків відмовилися б від фотографії, де вона гола?). — Яґо іншої думки. Також він в курсі, що ти дзвонив до клініки Саймондз, коли я там лежала — хоча, як не дивно, я тебе теж про це не просила.

— Ти мені звідти прислала суїцидальне повідомлення, дідько тебе вхопи.

— А ти, любий, міг спокійно мене проігнорувати, ти це добре вмієш, — відповіла Шарлотта. — Хай там що, Яґо дізнався, що дзвонив саме ти, він не дурний. І він не вірить, що ти вчинив так із чистої шляхетності, а гадає, що йдеться про певні особисті мотиви, через які ти врятував мені життя.

— Не маю сумніву, що ти зробила все, аби виправити це помилкове судження.

— Коли Яґо має в чомусь певність, його навіть динамітом не зсунеш, — відповіла Шарлотта.

Страйк зробив пів кроку в її бік. Нога боліла страшенно.

— Якщо моє ім’я спливе в контексті твого клятого розлучення, моєму бізнесу кінець. За мною будуть полювати папараці, моє фото буде у всіх газетах...

— Саме так, — кивнула Шарлотта, спокійно дивлячись йому у вічі. — Саме тому я подумала, що ти будеш не проти допомогти мені знайти компромат на Яґо, поки він не зіпсував життя нам обом. Він намагається відібрати у мене близнюків. Хоче отримати одноосібну опіку і готовий в суді довести, що я нікудишня мати. У нього є ручний психіатр, який підтвердить, що я хвора й небезпечна. Яґо хоче довести, що я не злізаю з наркотиків і сплю з усім, що ворушиться. А знищити ще й тебе буде для нього приємним бонусом.

— Ти казала, що мрієш позбутися тих своїх діточок, коли була вагітна.

Страйку здалося, що незворушність Шарлотти похитнулася, але вона опанувала себе:

— Вони мої теж, а не тільки його. Я не якийсь бісів інкубатор, що б не думала його матуся. Я мати майбутнього віконта Росса. Джеймс — спадкоємець титулу, а ще він, чорт забирай, мій син, і вони його не заберуть — ні його, ні другу малу.

Амелія готова свідчити, що він мене бив, — додала Шарлотта (Амелією звали її сестру — не таку гарну, але і не таку буйну, як Шарлотта; Страйка вона ніколи не любила). — Вона бачила мене з підбитим оком перед госпіталізацією.

— Якщо це має пробудити у мені лицарський інстинкт, — сказав Страйк, — то нагадаю: ти чудово знала, за кого виходиш заміж. Пам’ятаю, як ти в Німеччині розповідала мені, що він бив свою колишню. Це тобі розказали твої «дівчата», і ти добряче посміялася, тішачись, що уникнула цієї долі.

— Тобто я заслужила, щоб мене били? — спитала Шарлотта, підвищивши голос.

— Не грайся зі мною в свої бісові ігри, — загарчав Страйк. — Ти як ніхто знаєш: якби я вважав, що можна піднімати руку на хоч яку жінку, ми б зараз не розмовляли — бо ти була б уже мертва.