— ФЛАВІЄ!

Нагорі було світліше: штори були розсунуті, і крізь двері вітальні Робін помітила зіщулену постать на підлозі під вікном. Думаючи тільки про те, щоб опинитися між дівчинкою та її братом — де ж поліція? — Робін кинулася до людини, яку прийняла за Флавію, послизнулася на темній калюжі, що розтіклася гладеньким паркетом, і тільки тоді побачила перевернутий візок за диваном і окуляри на обличчі мерця.

— Господи...

Робін крутнулася на місці. Сирена в руці так само надривалася, тож Робін її відкинула. Ґус повільно наступав, важко дихаючи і стискаючи в руці мачете.

— Я тебе спершу зґвалтую, а тоді уб’ю.

— Поліція вже їде, — відповіла Робін.

— Нічого, — відказав Ґус, задихано захихотівши. — У мене довго і не вийде. Це буде мій перший раз.

Мармуровий жіночий торс на столі був зовсім близько. Робін почала відступати у бік скульптури.

— Мокнуть трусики від думки, що я тебе зґвалтую?

Права нога знову ковзнула на крові, але Робін не зупинялася.

— Жінки фантазують про зґвалтування, я знаю, — провадив Ґус, наступаючи.

Розкрита долоня Робін торкнулася мармуру.

— Ти тхнеш рибою?

Робін швидким рухом схопила скульптуру зі стола: вона була така важка, що ледь вийшло підняти, але з силою, породженою страхом, Робін замахнулася на вікно. Скульптура розбила скло, мармур вислизнув із рук і з гуркотом упав на стежку. Після такого сусіди просто мусять стривожитися.

А тоді Ґус кинувся на неї, крутнув, згином ліктя затиснувши горло, а в іншій руці тримаючи мачете. Робін з силою наступила йому на босу ногу, а тоді обоє впали, послизнувшись на крові Ініґо. Хват Ґуса став слабшим, і Робін з усієї сили вкусила його за передпліччя. Ґус кинув мачете і вдарив її кулаком у скроню. В голові запаморочилося, кімната закрутилася перед очима, але страх не давав розімкнути зуби. В роті стояв смак його крові, у ніздрях курився тваринний сморід його поту, а тоді Ґус наступив на мачете на підлозі, зойкнув від болю і відвалився, випустивши Робін. Вона знову наступила йому на поранену ногу, якось виборсалася і кинулася до дверей, ковзаючи на крові.

— Клята сука!

— ФЛАВІЄ! — закричала Робін, вибігши на сходовий майданчик.

— Я тут, я тут! Я нагорі!

Робін збігла другим прольотом, побачила кинутий на сходи мобільний, але підняти його не мала часу, бо чула, що Ґус знову за нею женеться.

Двері із зарубками від мачете на верхньому майданчику прочинилися, Робін увалилася всередину, зрозуміла, що опинилася у вбиральні, крутнулася на місці і встигла опустити запірку за лічені секунди до того, як Ґус навалився на двері всім тілом. Двері затрусилися, а Робін у тьмяному світлі з вікна у стелі побачила Катю, яка зщулилася біля ванни, притискаючи до живота закривавлені руки.

— Флавіє, допоможи мамі — затисни цим рану! — закричала Робін, хапаючи з вішака рушник і кидаючи його переляканій дівчинці. Вона почала намацувати свій телефон, а тоді зрозуміла, що він лишився у куртці, яку стягнув із неї Страйк.

Ґус рубав двері до ванної мачете. Одна з панелей тріснула, і крізь отвір Робін побачила його чорне від люті обличчя.

— Я тебе витрахаю, а тоді вб’ю! Хвойда! Сука!

Робін роззирнулася: на раковині стояв важкий бронзовий горщик із кактусом. Вона схопила його, збираючись пожбурити Ґусові в обличчя, щойно той зайде, але Ґус раптом крутнувся на місці, і Робін здригнулася від полегшення, почувши чоловічі голоси.

— Легше, Ґусе... заспокойся, синку...

Озирнувшись на сполотнілу Флавію, Робін приклала палець до губ, а тоді тихо-тихо відсунула запірку. Ґус стояв до нею спиною, а обличчям — до двох чоловіків, вищий з яких був у піжамі. Він махав мачете перед собою.

Робін підняла бронзовий горщик і щосили вдарила ним Ґуса по потилиці. Ґус хитнувся, кактус випав, навсібіч посипалася земля, а тоді чоловіки кинулися на хлопця — один спіймав Ґуса за руку з мачете і вдарив по ній коліном, вибиваючи клинок, а другий схопив його за шию і притиснув обличчям до підлоги.

— Дзвоніть у швидку, — видихнула Робін. — Він поранив свою мати...

— Вже викликав, — відповів чоловік у піжамі, стаючи колінами на Ґуса, який пручався на підлозі. — Він ще хлопа біля дверей поранив.

— Я лікар, — сказав другий чоловік і побіг до ванної. Але Робін уже мчала вниз сходами, перестрибуючи через сходинки, чіпляючи плечима стіни. Сирена так само завивала з дверей вітальні, повз які вона пролетіла, поспішаючи до Страйка, який сидів під обмазаною кров’ю стіною біля прочинених дверей надвір і притискав руку до грудей.

— О Боже, Страйку...

Робін упала біля нього навколішки і почула:

— ...здається... легеню... пробив...

Робін схопилася на ноги, відчинила двері до Ґусової кімнати і забігла всередину, шукаючи, чим би затиснути Страйкові рану. Тут стояв сморід: сюди ніхто не заходив і не приходив, на підлозі громадилися купи брудного одягу. Схопивши якусь кофту, Робін кинулася назад на Страйка і нахилила його вперед, щоб притиснути тканину до рани на спині.

— Що... там?

— Ініґо мертвий, Катю поранено, Флавія неушкоджена, — швидко відповіла Робін. — Не треба говорити... Це ти впустив тих двох сусідів?

— Ти ж... просила... не говорити?

— Міг просто кивнути! — розлютилася Робін. Вона відчувала, як притиснута до рани кофта просочується гарячою кров’ю. — Ох, слава Богу... Надворі нарешті замиготіли сині вогні, і крізь юрму сусідів, які збиралися під будинком, з якого все горлала сирена, вже бігли повз мармуровий жіночий торс та бите скло поліціянти і медики.

КОДА

Серце продовжує ставати, важчим, а також довшим, ширшим та товщим аж до старості: у чоловіків цей приріст більш виражений, ніж у жінок.

Генрі Ґрей,

член Королівського товариства Лондона,

«Анатомія Ґрей»

107

О серце, що, нетямлячись, не може

Знайти собі спочинок у хитаннях!

До неба пнеться, хилиться додолу

І не знаходить щастя ні в одному,

Все вибирає й вибрати негоже:

О дурню, що нетямиться в шуканнях.

Крістіна Россетті,

«Подальше життя:подвійний вінок сонетів»

— Нікотинові пластирі, — перелічила Робін, — виноград, банани, горіхи, вівсяні батончики...

— Знущаєшся?

— Ти просив принести корисну їжу, — відповіла Робін, схилена над пакетом із супермаркета.

— Та знаю, — зітхнув Страйк.

Минуло п’ять днів, відколи Аномію попри його спротив витягнули з батьківського дому у кайданках, але Робін лише вдруге змогла пробитися до палати свого партнера. Більшу частину годин для відвідування захопили Страйкові сестра Люсі та дядько Тед, та й Меделін, мабуть, регулярно заходила. Робін дуже кортіло поговорити зі Страйком, але на перший раз нічого не вийшло, бо він лежав накачаний морфієм, сонний та безтямний. Відчуття провини та тривоги за його поранення посилив холодний голос Люсі, яка подзвонила і повідомила, що сьогодні Страйк знову хоче бачити Робін. Вочевидь, не тільки Робін вважала себе винною в тому, що сталося з її партнером. Незрозуміло було, чому харчі, які Страйк замовив їй повідомленням, не могли принести Меделін та Люсі, але вона була рада бодай щось для нього зробити і не стала розпитувати.

— ...і ще чорний шоколад, з міркувань людяності.

— Оце вже діло... Але ж чорний?

— Він корисніший, — антиоксиданти, мало цукру. А Пат приготувала тобі фруктовий торт.

— Завжди вона мені подобалася, — мовив Страйк, дивлячись, як Робін кладе на тумбочку біля його узголів’я прямокутний пакунок у фользі.

Усі четверо чоловіків у маленькій палаті сьогодні мали відвідувачів. Двоє старших пацієнтів, які відлежувалися після якихось операцій, тихо бесідували з рідними, а ще один, який у свої тридцять три роки звалився з інфарктом, умовив свою подругу вивести його погуляти, плануючи, як знав Страйк, нишком покурити надворі. Запах цигарок щоразу тягнувся за сусідом після таких прогулянок, раз у раз нагадуючи про звичку, якої Страйк твердо намірився позбутися. Він навіть насварив молодшого пацієнта, що не можна курити після інфаркту. Він добре усвідомлював власне лицемірство, але не мав розваг крім такого святенництва.