— Узгоджуються в якому сенсі? — спитав Страйк і потер очі, щоб прогнати сонливість.

— Наприклад, в такому: в 2011 році Учень Лепіна заявив, що Еді набрехала про смерть матері. Він процитував слова Еді з інтерв’ю, де та казала, що її мати була постійно «на речовинах», і заявив, що Еді збрехала, ніби її мати була наркоманкою. І буквально за хвилину Макс запостив некролог матері Еді, де було сказано, що вона померла від раку.

— Тобто він мав під рукою підготований некролог?

— Саме так. Аномія негайно перепостив і твіт Учня Лепіна з цитатою, і некролог зі сторінки Макса для своїх п’ятдесяти тисяч фоловерів, а одразу після того такий собі Джонні Б (він теж, до речі, заходив до мене з кошівськими репліками) виклав фото матері Еді, знущаючись із її зовнішності, а тоді доєднався Юліус, котрий «я є Евола», і заявив, що його друг чув, як Еді розповідала про маму-наркоманку, і це Аномія теж ретвітнув.

Ці троє все спланували так, щоб виставити її брехухою, — іншого адекватного пояснення таким збігам немає. Це все сталося буквально за кілька хвилин. І вони дуже постаралися, щоб знайти фото та некролог. Я спробувала зробити те саме, — ця інформація є в інтернеті, але нагуглити її дуже непросто.

Вони ще кілька разів проводили такі узгоджені напади, але це не все: вони також допомагають один одному пікапити дівчат репліками з Коша.

— Тобто? — спитав Страйк, марно намагаючись сконцентруватися.

— Учень Лепіна чи Юліус кажуть дівчині щось огидне, тоді заходять Макс Р чи Джонні Б і кажуть, що поскаржилися на них. Але це все підстава, ці хлопи всі друзі. Акаунти Учня Лепіна та Юліуса кілька разів призупиняли за домагання до дівчат, але вони щоразу поверталися.

— Тобто вони готові пожертвувати своїми обліковими записами, щоб їхні друзяки пробували Коша на дівчатах?

— Так. Вони діють як... навіть не знаю... команда на естафеті.

— Щось вказує на те, хто вони всі насправді?

— Ні. Всі локації приховані, жоден нічого не розповідає про своє реальне життя. І я через це все знову замислилася про Аномію, — додала Робін, відкидаючись на подушки та спиняючи погляд на темному екрані телевізора на стіні. — Я уявляла ображену самотню людину, але насправді Аномія здатен подобатися — хай навіть таким жахливим персонажам.

— Вікас Бхардвадж взагалі скидався на порядну людину, — мовив Страйк, — але знав, хто Аномія насправді, і підтримував із ним стосунки протягом тривалого часу.

Хвилину Страйк та Робін мовчали — вона так само дивилася на телевізор на стіні, а він курив електронку за кухонним столом і думав головним чином про свою утому.

— Нові меблі для офісу будуть завтра, так? — нарешті спитала Робін.

— Так, вдень мають привезти, — відповів Страйк. — А ввечері я зустрічаюся з Грантом Ледвеллом. Хотів попросити тебе відвезти мене до нього.

— Слава Богу! — з жаром озвалася Робін. — Я в цьому готелі скоро дахом поїду. Може, я б зайшла завтра до офісу, щоб допомогти з меблями, а тоді звідти й поїдемо?

Страйк вагався, тож вона додала:

— Слухай, якби «Розполовинення» знало, де я, вони б уже просто прийшли і постукали в двері, прикинувшись електриками чи ще кимсь. Я не думаю, що вони зважаться мене прирізати серед білого дня на людній вулиці за ті десять хвилин, поки я йтиму до офісу.

— Твоя правда, — зітхнув Страйк. — Приходь на другу.

Домовившись про це, партнери поклали слухавки. Страйк ще кілька хвилин сидів, виснажений та сонний, не маючи снаги докласти зусилля і дійти до ліжка. Поруч із ноутбуком перед ним лежав розкритий записник з електронною адресою Аномії, яку дала Ясмін, але Страйк досі не скористався нею. Аномія, на відміну від Ясмін, — розумна людина: вона (чи він) підозріливо поставиться до будь-яких контактів із незнайомцями.

Навколо клубочилася нікотинова пара, за вікном сходив місяць, а Страйк раптом задивився на реферат про битву при Нев-Шапель, який зробив його небіж Джек: він так і висів на дверцятах кухонної шафки.

Село Нев-Шапель відбили у німців ціною багатьох життів, і не лише тому, що британцям не вистачало куль, снарядів та нормальної комунікації, а й через те, що тисячі солдатів безтямно йшли на німців через колючий дріт, який оточував їхні позиції.

Трамадол навіював напівсновидський стан, і Страйк спробував уявити пошуки Аномії крізь призму військової справи. Недосяжну ціль оточував колючий дріт, який досі не вдалося перерізати: Вікас Бхардвадж зробив із гри неприступну фортецю, а в інших місцях Аномію прикривали анонімні тролі.

Який урок битви при Нев-Шапель? Такий, що спершу треба перерізати дріт, а тільки тоді наступати.

Страйк знову позіхнув і, не маючи сили продовжувати аналогію, наперед скривився і підвівся зі стільця.

Тим часом Робін у готелі вже лягла у ліжко, але мозок уперто відмовлявся розслабитися і продовжував бомбардувати її ідеями та дивними теоріями, ніби тасував колоду карт і показував їй то одну, то іншу. Хвилин двадцять Робін марно намагалася заснути, а тоді увімкнула нічник, сіла та розкрила записник на останній сторінці, куди вона занотувала юзернейми чотирьох облікових записів, які так прислужувалися Аномії та один одному.

Поміркувавши і все ще не маючи певності в своїх діях, Робін потягнулася по ручку на приліжковому столику і додала п’яте ім’я: «Золтан», перший друг Рейчел в інтернеті, який, на думку дівчини, потім завів інший акаунт під іменем... Як же його звали? Перед очима Робін чомусь спливав образ арлекіна.

Вона нахилилася по ноутбук, який заряджався на підлозі коло ліжка, відкрила його і загуглила слово «арлекін».

— Скарамуш, — вголос промовила вона, прочитавши статтю про персонажів італійської комедії дель арте. Скарамуш був блазнем: хитрим, хвалькуватим, але боягузливим. Дивне ім’я для того, хто зібрався розводити молодих жінок на секс. Досі не знаючи, що саме вона робить, Робін написала під іменем «Золтан» слово «Скарамуш», якусь мить дивилася на шість імен на сторінці, а тоді знову потягнулася по ноутбук.

99

Не знаємо, які на зріст,

Допоки не вставали.

Емілі Дікінсон,

«Намагання»

Цитата наводиться у перекладі Наталі Тучинської

— Як не збираєтесь нічого казати, — промовила Пат у приймальні роздратованим басом, — то на біса дзвонити?

Був понеділок і перша тридцять на годиннику. Страйк сидів за столом в кабінеті поруч з опертими на стіну милицями, їв печиво і намагався розгрібати переповнену електронну скриньку. Він гукнув до Пат:

— Знову той самий номер? Знову дихає в слухавку?

— Цього разу навіть не дихав, — відповіла Пат, підходячи до прочинених дверей із вейпом у руці. Приймальня за нею була майже порожня, тільки на підлозі стояв телефон і лежали стоси паперів, які Пат підготувала для нових шафок. — Просто мовчав. Придурок.

— Я передзвоню туди, коли з усім розберуся, — сказав Страйк, повертаючись до листа, адресованого орендодавцю, який вирішив, що вибух бомби — гарний привід підвищити орендну плату. Страйк не поділяв цієї думки. — Як ви?

— А що мені зробиться? — нашорошилась Пат.

— Ви щойно повернулися до офісу після всього, що тут було, — пояснив Страйк.

— Та я в нормі. їх же всіх половили, хіба ні? Сподіваюся, посадять на все життя, — заявила Пат і повернулася до розбирання документів.

Страйк повернувся до листа, відправив орендодавцю ввічливу, але тверду відмову, і за кілька хвилин заходився писати свіже зведення для Аллана Йомена. Він ще міркував над тим, як сформулювати перший абзац про прогрес у справі так, щоб писати про власне прогрес не довелося, коли з приймальні почувся голос Пат:

— Тебе ж сьогодні не мало тут бути.

Страйк звів очі, думаючи, що то Робін рано нагодилася, але побачив Дева Шаха, який з широкою усмішкою став у дверях до кабінету.

— Спіймав пташечок, — повідомив він Страйкові. — І Спритника, і його матусю.