Страйк розумів, що за фасадом припухлих очей і переляку зараз розпадаються на порох мрії Ясмін про інтерв’ю та гарні фотографії, про престиж у фандомі, про статус опублікованої письменниці.
— Якщо виявиться, що це Аномія убив Еді Ледвелл та перетворив Джоша Блея на паралітика...
— Джош не паралітик! — із відчайдушною переконаністю заперечила Ясмін. — Я знаю, люди подейкують про таке, але це неправда. Я чула, що йому вже значно краще?
— І де ви це чули? Це сказав якийсь користувач твіттера, у якого є друг, а у друга сестра працює в шпиталі? У Джоша паралізована одна половина тіла, а іншою він нічого не відчуває — і я це знаю точно, бо розмовляв із ним у лікарняній палаті.
Ясмін зблідла ще сильніше. Пальці, якими вона смикала рукав, тремтіли.
— Якщо на них напав Аномія... — натиснув на неї Страйк.
— Якщо Аномія той, хто я думаю, то це точно не він, — прошепотіла Ясмін. — Він фізично на такс не здатний.
— І хто ж, на вашу думку, — спитав Страйк, — Аномія? Ясмін завагалася, а тоді відказала:
— Ініґо Апкотт.
Такого Страйк не чекав.
— Чому ви вирішили, що це Апкотт?
— Ну, просто Аномія... говорить, як він? Аномія знає латину, а Ініґо завжди вживає латинські цитати? І ще Аномія розповідав про важке життя, а Ініґо ж прикутий до візка? І Аномія страшно сердиться, що Еді звільнила Катю, а Ініґо злиться, що ні Джош, ні Еді Каті нічого не платили, і я кілька разів від нього чула такі скарги, коли бувала у них вдома? А ще якось, — додала Ясмін, — я бачила, як Ініґо грає у гру?
— Бачили, як він грає? — перепитав Страйк.
Ясмін кивнула і витерла мокрий ніс рукавом кардигана.
— У нього комп глючив? А я пішла розібратися і побачила, що він робив, коли все зависнуло? Він був у грі. Я тоді вирішила, що він просто хотів подивитися, що воно? Бо Джош та Еді бували у Каті, говорили про гру, про Аномію? Але потім я додала два і два...
«І вийшло двадцять два».
— ...і все склалося, бо він не виходить із дому і весь час сидить за комп’ютером? І він художник і чув всі наші розмови про «Чорнильно-чорне серце» ? Мабуть, розробив гру для власної втіхи, як мистецький проект...
— Вам Аномія схожий на чоловіка, якому за шістдесят?
— Ну... так? — знову нашорошилася Ясмін. — Ініґо, він... запальна людина? Багато лається і не терпить Джоша? Але Еді йому попервах наче подобалася, а потім вона погано відгукнулася про гру, і він образився? Адже він доклав стільки зусиль?
— Вам подобається Ініґо?
— Мені... так. Мені його шкода, бо він дуже хворий? І коли я вперше прийшла до них, він був милий, але потім... ну, він такий, він буває владний і грубий, і як на мене... Аномія теж такий? Проте, — додала вона, захищаючись, — це ж просто теорія і все...
Страйк подумав, що Ясмін так довго жила у віртуальному світі анонімних людей, що в неї почали руйнуватися причинно-наслідкові зв’язки. Одна теорія була їй не гірша за іншу, аби лиш тішила її самолюбство у ролі інсайдера. Для «Розполовинення» це були цінні риси, але свідок із неї через це виходив нікудишній.
— Ви з Ініґо якось обоє були на. різдвяній вечірці у Норт-Ґров, правильно?
— Так? — відповіла Ясмін, явно не розуміючи, до чого це питання.
— Він розповів мені, що бачив вас із Нільсом де Йонґом.
Ясмін здавалася шокованою, але Страйк ніби розгледів і тінь самовдоволеності.
— Він... попросив у мене поцілунок під омелою, та й по всьому.
— Вас сильно здивує звістка, що Ініґо чув, як ви тоді назвали себе Аномією?
Тепер Ясмін справді була шокована.
— Та це брехня! Та я!.. Це курці на сміх!
— Не пригадуєте, про що ви з Нільсом розмовляли, коли він вас поцілував?
— Я... ми були дуже п’яні? І... здається, він сказав, що я сумна, і запропонував мене підбадьорити? І... і затягнув мене під омелу?
Страйк підозрював, що досі нічого подібного чоловіки з Ясмін не робили.
— А Нільс часом не говорив про Аномію в абстрактному сенсі?
— Про що ви?
— Про аномію як стан аморальності?
Ясмін це збентежило, і Страйк уточнив:
— Ви не звернули уваги на слово «аномія» на вітражі у кухні в Норт-Ґров?
— Там таке є? — здивувалася Ясмін (здавалося, цілком щиро).
— Ви коли-небудь розмовляли з Аномією... я зараз про людину... по телефону?
— Ні. Тільки писала на електронну пошту.
— Яка в нього адреса? — спитав Страйк, витягаючи з кишені записник.
— Я вам не скажу. — Червоні очі Ясмін знову наповнилися сльозами, але вона злякалася. — Аномія мене уб’є.
— І тут ви дуже праві, — кивнув Страйк. — Ви розумієте, що Моргауса було вбито?
— Що? Ні, він же... що-о?
Страйк бачив, що вона силується осягнути почуте.
— Я вам не вірю, — нарешті заявила Ясмін.
— Подивіться, — відповів Страйк. — Вікас Бхардвадж. Кембриджський університет. Йому перерізали горло.
Ясмін, здавалося, ладна була виблювати.
— Звідки ви знаєте, що він Моргаус? — нарешті спитала вона ледь чутно.
— Якщо ви подивитеся новини, — відповів Страйк, ігноруючи її питання, — то побачите, що убивство збіглося у часі зі зникненням Моргауса з гри.
— Я вам не вірю, — повторила Ясмін, але її трусило. — Ви просто хочете мене налякати.
Крізь тюль на вікні Страйк побачив, що до будинку йде огрядний сивочолий чоловік із дипломатом. Скоро потому з-за дверей у коридор почулася притишена розмова: вочевидь, стривожена мати Ясмін скаржилася її батькові на незнайомого здоровила, який докучає їхній доньці.
Двері прочинилися, і батько Ясмін зайшов до вітальні так само з дипломатом у руці.
— Що відбувається? Ясмін, хто це такий?
— Нічого... Я потім все поясню...
— Хто це такий? — наполягав батько, якого, природно, стривожили заплакані очі доньки.
— Корморан Страйк, — відрекомендувався детектив, незграбно підводячись на ноги; підколінне сухожилля криком просило пощади. Страйк простягнув руку. — Я приватний детектив, ваша донька допомагає мені розкрити справу.
— Приватний... Це що таке? — розлютився містер Везергед, ігноруючи простягнуту руку Страйка, а мати Ясмін тим часом боком пробралася до кімнати і визирнула з-за його спини. — Це знову той клятий мультфільм?
— Татку, просто вийди, — прошепотіла Ясмін. — Прошу тебе. Я скоро теж вийду, і... і все поясню.
— Я...
— Прошу, таточку, дай мені закінчити розмову! — дещо істерично попросила Ясмін.
Її батьки неохоче покинули вітальню. Двері знову зачинилися. Страйк опустився на диван.
— Ви ж розумієте, — почав Страйк, перебиваючи Ясмін, — що коли все це вийде на світло... а так і буде, бо просто у цей час, поки ми тут розмовляємо, поліція та служби безпеки забирають комп’ютери та телефони членів «Розполовинення»... громадськість, ЗМІ та присяжні вирішать, що ви з власної волі взяли досьє зі сфабрикованими звинуваченнями проти Еді Ледвелл, яке уклали, бажаючи їй смерті, терористи? А тоді передали це досьє Джошеві Блею, щоб налаштувати його проти неї? Ясмін, ви уявляєте, як будете виглядати, коли світ почує, що ви радісно грали у гру, знаючи, що в ній орудують терористи... ба більше, ви цю гру модерували... і водночас планували написати книгу, засновану на інформації, украденій у вбитої жінки? Я хочу вас одразу попередити: лідер «Розполовинення» заявить, що убив Ледвелл і покалічив Блея Аномія, і що одного з членів організації штовхнув під поїзд теж Аномія. Та хто б це не був, «Розполовинення» чи Аномія, ви все одно у лайні по вуха.
Ясмін зіщулилася, сховавши обличчя у долонях, і знову заридала.
— Ваша єдина надія, — сказав Страйк голосно, щоб вона точно почула його попри тремкі схлипи, — це вчинити правильно, просто тут і тепер, з власної волі. Покиньте гру, розкажіть поліції все, що знаєте, і допоможіть мені вистежити Аномію.
— Я не м-можу, як я вам д-допоможу? Якщо це не Ініґо...
— По-перше, дайте мені електронну адресу Аномії, — сказав Страйк. — По-друге, допоможіть мені знайти модераторку на ім’я Паперовобіла.
