О п’ятій вечора Страйк вирушив у бік Кройдону і за годину вже кульгав уздовж Лоуер-Аддіскем-Роуд. На цій сонній вулиці Робін стежила за будинком Везергедів, сидячи у кафе «Весела ковбаска».
Страйк вирішив спершу теж постежити за оселею Везергедів, а вже тоді стукати у двері. Кукса була різко проти сорокахвилинного вештання під зачиненими крамницями через дорогу, але Страйк зрозумів, що все було недарма, коли нарешті побачив на вулиці біляву Ясмін із великою сумкою через плече і в тому самому чорному кардигані, що й на світлинах, які кілька тижнів тому надіслала йому Робін. Не відриваючи очей від телефона, Ясмін на автоматі відчинила двері батьківського будинку і зникла всередині.
Страйк п’ять хвилин почекав, а тоді перетнув вулицю і натиснув на дзвінок. Скоро двері прочинилися: перед ним стояла Ясмін, так само з телефоном у руці. Незнайомець на порозі дещо здивував її.
— Добрий вечір, — привітався Страйк. — Ясмін Везергед?
— Так, — збентежено кивнула вона.
— Моє ім’я Корморан Страйк. Я приватний детектив. Я хотів би поставити вам кілька питань.
Подив на круглому пласкому обличчі Ясмін умить змінився страхом.
— Це не займе багато часу, — провадив Страйк. — Всього лише кілька питань. Філіп Ормонд знає мене і може за мене поручитися.
У коридорі за спиною Ясмін з’явилася старша жінка. Вона мала густе сиве волосся і таке саме пласке обличчя, як у доньки.
— Хто це?
— Це... цей чоловік мені хоче поставити кілька питань, — відповіла Ясмін.
— Про що? — спитала місіс Везергед, дивлячись на Страйка овечими очима.
— Про мою книжку, — збрехала Ясмін. — Я... гаразд, заходьте, — додала вона, звертаючись до Страйка. — Це не займе багато часу, — запевнила вона маму.
Страйк подумав, що (як і у випадку Ініґо Апкотта) бажання Ясмін дізнатися, нащо він прийшов, переважило її дуже очевидний страх. Вона провела Страйка до вітальні, вікна якої виходили на вулицю, і міцно зачинила двері перед матір’ю.
Складалося враження, що в кімнаті нещодавно був ремонт: чистісіньке блакитне килимове покриття пахнуло новою гумою, а на шкіряний гарнітур кремового кольору, здавалося, ще майже не сідали. Найпомітнішим предметом у вітальні був великий телевізор із пласким екраном. На фотографіях, що купчилися на бічному столику, здебільшого були зображені дві маленькі чорняві дівчинки. З їхньої подібності до Ясмін Страйк виснував, що то її небоги.
— Сідайте, — запросила Ясмін, і Страйк сів на диван, а вона — у крісло, поклавши телефон на підлокітник.
— Коли ви розмовляли з Філіпом? — спитала Ясмін.
— Кілька тижнів тому, — відповів Страйк. — Мою агенцію найняли встановити особу Аномії. Гадаю, він вам про це розповідав.
Ясмін кілька разів швидко моргнула, а тоді спитала:
— На Коміконі зі мною спілкувалася ваша партнерка?
— Саме так.
— Ну, я вже розповіла поліції все, що знаю, тобто нічого? — сказала Ясмін, і Страйк зауважив висхідну інтонацію, про яку чув від Робін.
— Моїй партнерці ви сказали інше. Ви сказали, що склали докупи всі натяки і встановили особу Аномії.
Правою рукою Ясмін гладила ідеально нафарбовані нігті на лівій. Вдома вона перевзулася в уґґи, які лишили на новому килимі великі пласкі сліди.
— Ви ж Серцелла з «Гри Дрека», — мовив Страйк.
У Ясмін побіліли губи. Якщо вона і хотіла відповісти недовірливим «я... що?», то відверто не була здатна вимовити ці слова хоч трохи переконливо, тож просто оніміло дивилася на Страйка.
— Не знаю, чи ви бачили сьогоднішні новини, — сказав Страйк. — Дев’ятнадцятьох членів ультраправого терористичного угруповання...
Ясмін розридалася. Водоспад важкого пшеничного волосся затулив її обличчя, яке Ясмін сховала у долонях, товсті ноги в уґґах тремтіли. Страйк підозрював, що діловим підходом доб’ється від Ясмін більшого, ніж якщо проявить співчуття, тож просто мовчки чекав, поки вона себе опанує.
Минула майже хвилина, перш ніж Ясмін знову підняла голову. Її обличчя і шию покривали червоні плями, туш від сліз розмазалася, і під опухлими очима з’явилися сірі патьоки.
— Я нічого не знаю, — благально промовила вона. — Нічого!
Не маючи під рукою носовичка, Ясмін витерла очі й ніс рукавом чорного кардигана.
— Нам обом відомо, що це не так, — без усмішки відповів Страйк. — Де ви взяли те досьє з доказами, ніби Еді Ледвелл була Аномією?
— Я сама його уклала? — ледь чутно відповіла Ясмін.
— Не ви, — спокійно відповів Страйк. — Хтось інший уклав це досьє і передав його вам у «Грі Дрека».
Сильна припухлість очей Ясмін дала Страйкові зрозуміти, що вона не вперше за сьогодні плаче. Мабуть, новина про арешти членів «Розполовинення» змусила її ридати від страху в офісній вбиральні, а потім вона ретельно нафарбувалася заново.
— Нам відомо, що двоє членів «Розполовинення» проникли у модераторський канал, — провадив Страйк. — Скоро поліція перевірить пристрої, з яких ЛордДрек та Віліпечор...
Почувши ці імена, Ясмін аж зойкнула, ніби Страйк хлюпнув на неї крижаною водою.
— ...заходили у «Гру Дрека». Справою також займається МІ5. Вони скоро вийдуть на вас, і тоді...
Ясмін знову заплакала, притискаючи долоню до вуст і розхитуючись туди-сюди на кріслі.
— ...спитають, чому ви не розповіли їм...
— Я не знала! — крізь пальці вимовила Ясмін. — Не знала! Не знала!
— ...звідки взяли те досьє...
Почувся тихий стукіт, двері почали відчинятися.
— Не бажаєте чашечку... — почала місіс Везергед.
— Ні! — придушеним голосом відповіла Ясмін.
Місіс Везергед всунулася у двері зі стривоженим виглядом. Як і донька, вона мала на ногах уґґи.
— Що тут коїться?
— Мамо, я тобі потім розкажу, — прошепотіла Ясмін. — Просто йди!
Мати Ясмін збентежено пішла. Щойно двері зачинилися, Ясмін знову сховала обличчя у долонях і почала схлипувати. Вона щось бурмотіла, але Страйк не міг зрозуміти що, аж поки розчув:
— ...так... принизливо...
— Принизливо? Що?
Ясмін підняла голову. Очі й ніс у неї були мокрі.
— Я... я думала, що ЛордДрек — актор? Він казав, що він актор, було дуже переконливо... і я пішла на його п’єсу, і сказала жінці на дверях, що прийшла Серцелла... він мені обіцяв дати автограф... за кулісами? А він взагалі на мене не дивився, а я все повторювала: «Це я! Це ж я!» І тоді...
Новий потік схлипувань.
— Якщо ви робитимете вигляд, що їх у грі не було, вас приймуть за одну з них, — безжально вказав Страйк. — Люди вважатимуть, що ви допомагали їм із власної волі.
— Неможливо, — у відчайдушному протесті піднесла голову Ясмін. — Ну тобто всі ж знають, що я лівачка? Це видно з усіх моїх соцмереж?
— Люди весь час брешуть про себе в інтернеті. Прокурор скаже, що ви симулювали ліві погляди, щоб приховати свої справжні уподобання.
Ясмін секунду чи дві дивилася на нього повними сліз очима, а тоді її прорвало (чому детектив не дуже здивувався).
— А я думала, ви Аномію шукаєте? Нехай поліція займається «Розполовиненням», до чого тут ви! Чи ви хочете ще більше прославитися? Чи що?
— Якщо ви радше говоритимете про Аномію, я тільки за, — відповів Страйк. — Ви не думали, що ця людина могла убити Ледвелл?
— Та звісно що ні! — тихо ахнула Ясмін.
— Навіть після того, як ця людина хвалилася убивством у грі?
— Та це просто... ну, це ж просто жарт? — озвалася Ясмін, намагаючись зобразити недовіру.
— А вам не спадало на думку, що це не жарт? Що Аномія — справді вбивця?
— Звісно, ні! — повторила Ясмін.
— Як просувається ваша робота над книгою? Аномія так само отримуватиме частину прибутків?
— Я не... я поставила проект на паузу? Бо...
— Бо одного з ваших співавторів арештували за підозрою у вбивстві, а другий, можливо, і справді вбивця?
— Бо... бо це не на часі, — задихнулася Ясмін.
— Ви усвідомлюєте, що детальні відомості про нових персонажів Еді і про сюжет фільму, які вам надав Ормонд, походять з її телефона, який він забрав і сховав після її убивства?
