А ці, — провадив Мерфі, викладаючи перед Страйком і Робін ще кілька фотографій, — зроблені у Кембриджі того вечора, коли вбили Вікаса Бхардваджа.

На фото був смаглявий чоловік у візку перед входом у будівлю Стівена Гокінґа.

— Це Вікас? — спитала Робін.

— Придивися, — відказав Мерфі. — Візок без мотора. Це легка, складана модель.

— Чекай, — сказала Робін, — тоді це...

— ...убивця, — кивнув Мерфі. — На ньому... чи на ній... була смаглява латексна маска, вже сутеніло, і той самий дурень, який впустив вас, впустив і цього персонажа, гадаючи, що то Вікас.

І так, на другому фото знайомий довговолосий чоловік люб’язно притримував двері для людини у візку, не відриваючи погляду від телефона. На третьому смаглявий чоловік на візку покидав будівлю, низько схиливши сховану під капюшоном голову. Страйк повернув фотографії Мерфі.

— Що сталося, коли убивця покинув будівлю?

— Візок знайшли в кущах нижче по вулиці, а от жорсткий диск — ні.

— Який жорсткий диск?

— Ох, я ж не сказав. Із комп’ютера Бхардваджа вийняли жорсткий диск, що логічно. Якщо Вікас ділився з кимсь підозрами в інтернеті, убивця просто не міг його лишити.

Судячи з усього, убивця тікав через парк, тож на камерах стеження його немає. Але ми ще в процесі вивчення плівок із найближчих до парку камер. Думаю, ми скоро визначимо, хто це був, і я на дев’яносто відсотків певний, що ця людина вже у нас під вартою. На нашу думку, цей Вікас щось запідозрив і вичислив братів Пічів, тож їм довелося його прибрати.

— Модус операнді дуже схожий на поведінку убивці на Гай-ґейтському цвинтарі, — відзначив Страйк. — Убити, тоді рушити до парку чи пустища, не знімаючи маски.

— Так. Людина, яка стоїть за цими нападами, має міцні нерви і все ретельно спланувала. Чарлі Піч добре навчив своїх людей, хай навіть один з них здурів і напав на його брата.

— І Ормонд злетів з гачка, — мовив Страйк.

— Так, — кивнув Мерфі. — Він сам собі наробив проблем, відмовляючись казати правду, але врешті-решт ми його переконали... Строго між нами, він зрештою зізнався, що встановив на телефон Еді маячок і стежив за нею. Ормонд сидів у школі з прогульницею, коли побачив, що телефон рухається до Гайґейтського цвинтаря, коли Еді мала лишатися вдома у Фінчлі. Він негайно вирішив, що вона йде на таємну зустріч із Джошем, тож покинув ученицю і розлючений побіг на цвинтар.

— Тобто вона не казала йому, що збирається зустрітися з Джошем? — спитала Робін.

— Ні, — відповів Мерфі. — Під кінець його версія була така: поки він доїхав до цвинтаря, телефон уже понесли звідти на пустище Гемпстед-Гіт. Ормонд поїхав туди, пішов на сигнал і знайшов телефон у траві. Він його підняв, а тоді, за його словами, з кущів вибігла «дивна постать» і кинулася в його бік.

— В якому сенсі дивна? — уточнив Страйк.

— За словами Ормонда, це був якийсь троль. Шишкувате тіло, потворна лиса голова, великі вуха. Знову латексна маска, — додав Мерфі. — Потім та людина побачила, що Ормонд тримає в руці телефон — на ньому був примітний жовтий чохол — розвернулася і зникла за деревами.

— Тобто, на його думку, ця особа у масці впустила телефон, потім це помітила і повернулася його знайти? — спитала Робін.

— Так, — відповів Мерфі. — А коли Ормонд дізнався, що Ледвелл убили, то запанікував, бо був зовсім поруч з місцем злочину. «Я знав, що буду підозрюваним номер один, бо це завжди партнер, тож я психонув, а я ж бо і волосини з її голови не торкнувся...»

— Волосини, мабуть, таки ні, — мовила Робін. — А от горла...

— Я не сумніваюся, що Ормонд був аб’юзером, але ми перевернули всю його квартиру догори дном. Жодних слідів телефона Блея, ні знаряддя убивства, ні досьє, яке забрав убивця. Ми не мали підстав його утримувати, але я цілком певен, що в плані убивства Ормонд чистий.

— І ти вважаєш, що троль у масці був із «Розполовинення», — уточнив Страйк.

— Так, — кивнув Мерфі та показав на фотографії людей у масках, — вважаю. Маючи їх під вартою, ми можемо спокійно обшукати їхні хати, і є всі шанси, що десь там буде і Блеїв телефон, і знаряддя вбивства. Проте, — додав Мерфі, збираючи фото, — ваша підказка щодо гри нам дуже, дуже допомогла.

— Можна ще дещо спитати? — поцікавився Страйк.

— Звісно. Але не обіцяю, що зможу відповісти.

— У поліцію не дзвонили аноніми, вимагаючи ексгумації Еді Ледвелл? Мерфі дуже здивувався.

— Ні... А вам що, так?

— Нам дзвонили, — відповів Страйк.

— Тролі, — виснував Мерфі.

— Мабуть, — погодився Страйк. Мерфі провів їх до виходу з будівлі.

— Я тут був трошки забіганий, відколи повернувся з Іспанії, — тихо сказав він до Робін; Страйк крокував собі попереду, нічого не чуючи і читаючи з телефона твіттер. — Але тепер все наче заспокоїлося...

— Добре, — ніяково відповіла Робін.

— Я тобі подзвоню, — пообіцяв Мерфі. Прощаючись із детективами, він нагадав:

— Тримайтеся подалі від Пеза Пірса. Як я вже казав, ми не маємо певності, що схопили їх усіх.

90

Ми скучимо, але не вернемось:

Не те й не інше, але щось між ними.

Того не хочем, що перед очима,

Та що побачим, як озирнемось?

Крістіна Россетті,

«Подальше життя:подвійний вінок сонетів»

— Пропоную випити і попоїсти, — сказав Страйк, — але десь не тут. Не хочу, щоб якийсь заблудлий коп підслухав нашу розмову.

І вони попрямували геть від Темзи до серця Вестмінстеру і зрештою зайшли до «Таверни Святого Стефана», невеликого темного пабу у вікторіанському стилі, який дивився просто на Біґ-Бен та будівлю парламенту. Робін зайняла столик у дальньому кутку, а Страйк за п’ять хвилин поставив перед нею пінту «Баджера» і келих вина, а тоді незграбно обійшов маленький столик із залізними ніжками і всівся на оббиту зеленою шкірою лавку під дзеркальними панелями на стіні.

— Як нога? — спитала Робін, бо Страйк знову кривився.

— Бувало краще, — зізнався Страйк. Із задоволенням пригубивши пиво, він почав:

— Отже, Учень Лепіна вважає, що Еді взула Аномію, а до того він її взував, тільки в іншому сенсі.

— Але ти в це не дуже віриш.

— Я вірю, що Учень Лепіна сказав Воллі саме це, — відповів Страйк, розкривши меню і марно шукаючи щось смачне, але некалорійне. — Але не дуже вірю самому Учневі. Він спілкувався із зіркою ютубу, від якої фанатіє. Малі засранці в інтернеті вигадують що завгодно, щоб виглядати круто. Не проблема набрехати, що ти найкращий приятель Аномії і знаєш всі його секрети... Як гадаєш, чізбургер із картоплею сильно калорійний?

— Дуже, — відповіла Робін, яка теж почала розглядати меню. — Але ось є овочевий бургер. Візьми його без картоплі.

— Гаразд, — нерадісно погодився Страйк.

— Я замовлю, — сказала Робін, підводячись, щоб Страйк зайвий раз не ходив.

Повернувшись, вона спитала:

— А що там за розмова, яку не треба чути заблудлим копам?

— Власне, — почав Страйк, стишивши голос, бо за сусідній столик сіла сім’я з чотирьох осіб, — я чудово розумію, що поліція хоче повісити всі напади на «Розполовинення». Щоразу маски в їхньому стилі, Еді в списку «об’єктів прямої дії», і Вікас справді міг дізнатися щось про братів Пічів та стати небезпечним.

Якби йшлося тільки про убивства Еді та Вікаса, я б погодився з Мерфі щодо версії про «Розполовинення», але досі не вважаю, що жертвою терористів міг стати Джош, а що Бен-бомбороб міг додуматися отак напасти на Олівера Піча серед натовпу людей, — це взагалі якась фантазія. Як на мене, версія про Аномію в ролі нападника пояснює цей випадок значно краще. Це був жест відчаю, коли злочинець знає, що іншого шансу не буде і не можна упустити цей. То був до біса ризикований вчинок, і той Бен-бомбороб може бути сто разів дивним хлопом, але щоб робити бомби, треба мати клепку в голові. Він мусив би розуміти, що його життя не буде варте ламаного пенні, якщо Чарлі вирішить, що він замахнувся на життя Олівера.