— Маттегорн, — сказав Страйк, ставлячи фото на полицю.

— Так, — кивнула Робін. — Там було дуже гарно. Аномія не з’явився? — спитала вона, кивнувши на айпад. — Hi, — відповів Страйк. — Я тобі допоможу накрити.

Обоє були такі втомлені, що за вечерею ледь розмовляли; Робін весь час відволікалася на різні дії у грі. Аномія так і не з’явився, з модераторів були тільки Паперовобіла та Моргаус, яких, очевидно, не цікавило, що Баффілапуся стоїть як стовп.

— Якщо я хочу пройти тест на модератора, мені треба буде знайти час на мультфільм на наступному тижні, — сказала Робін, коли після вечері вони прибирали стіл.

— Я розумію, — кивнув Страйк. — Зробимо це пріоритетним завданням.

Помивши посуд, Страйк перевірив, чи не з’явилися у пресі новини про арешт Ормонда, але на жодному із сайтів, куди він зазирнув, відомостей про це не було. Скоро обоє лягли спати, кожен у своє ліжко; і якщо хтось і зважив на інтимність того факту, що Робін видала Страйку чисті рушники та постіль і що вони обоє користувалися однією ванною кімнатою, це було сховано під практичністю на межі з грубістю.

Лежачи в новісінькій піжамі (кукса була намащена кремом, протез стояв біля стіни), Страйк встиг подивуватися тому, який зручний цей диван в оселі Робін, а тоді провалився у глибокий сон.

Готуючись до сну за десять кроків від нього, Робін крізь звуки репу зі стелі чула, як Страйк хропить, і це її розвеселило і трохи заспокоїло. Переїхавши на Блекгорс-Роуд, вона насолоджувалася самотнім життям, незалежністю та спокоєм, але сьогодні — після вибуху в офісі — присутність Страйка втішала, хай навіть він уже заснув і дирчав мов трактор. Останнім, про кого Робін свідомо подумала, поринаючи в сон, був Раян Мерфі. Хоч побачення поки не сталося (а може, і не станеться), сама ця можливість вирівнювала дисбаланс між нею та Страйком. Вона більше не закохана дурепа, яка присягнулася зберігати целібат у надії, що одного дня Страйк раптом захоче того, чого ніколи не хотів. Скоро Робін опинилася у світі сновидінь, де мала вийти заміж за Мерфі; той у притворі церкви пояснював їй, ніби дитині, що він все б їй розповів про Аномію, треба було тільки спитати, і що Робін настільки не бачить очевидного, що сумнівно, чи вона взагалі годна виконувати роботу, яка мало не розлучила їх навіки.

76

І де нічліг

Собі знаходить

Цей перехожий?

Емілі Дікінсон

Коли наступного ранку о сьомій Робін вийшла до вітальні, Страйк уже сидів одягнений. Диван було прибрано, постіль акуратно складено. Робін приготувала їм чай із грінками. Поки снідали за тим самим столом, за яким і вечеряли, Страйк сказав:

— Пропоную їхати просто до Апкоттів і спитати, що саме Ініґо розповідав Кеа. Потім поїдемо до Кінґз-Лінн, але це залежить від того, що саме він нам розкаже.

— Гаразд, — нерадісно кивнула Робін.

— Що таке?

— Просто думаю, як зреагує Катя, коли дізнається, що Ініґо весь час спілкувався з Кеа.

— Думаю, сказиться, — стенув плечима Страйк. — Це не наша проблема.

— Знаю, але все одно шкода її. Та, мабуть, дітям було б краще, якби вони розлучилися...

Телефон Страйка завібрував. Страйк узяв його, прочитав повідомлення і негайно розлютився.

— Що сталося? — спитала Робін.

— Клятий Натлі!

— Що він вже накоїв?

— Звільнився, ось що!

— Що? — здивувалася Робін. — Чому?

— Тому що, — відповів Страйк, швидко гортаючи чималий абзац виправдань, надісланих Натлі, — його дружина проти роботи на агенцію, якій прислали бомбу. «Я розумію, що тобі не вистачає людей, і щойно ситуацію з терористами буде вирішено, я з радістю...» Він із радістю, чорт забирай! Ах ти ж лайно бездарне!

— Слухай, — почала Робін, швидко обмірковуючи наслідки цього скорочення персоналу. — Їдь до Ініґо сам. Я тим часом виїду до Ашкрофта, як і планувалося, і...

— Нам слід триматися разом, — заперечив Страйк. — На тій чортовій бомбі були наші імена, твоє і моє, в новинах показали наші обличчя, і не знаю, як ти, а я сприймаю цих падлюк із «Розполовинення» дуже серйозно.

— Так і я сприймаю їх серйозно, чого ти?

— Тоді не кажи, що хочеш десь тинятися сама-одна, — сердито відрубав Страйк, підвівся і, забувши про плани на здоровіше життя, пішов надвір перекурити по-справжньому.

Він розумів, що несправедливо визвірився на Робін, але від цього розуміння тільки сильніше гнівався; викуривши дві цигарки поспіль, Страйк повідомив Барклея, Мідж та Дева про звільнення Натлі. І пройнявся солідарністю до відповіді Барклея: Боягузливий засранець.

Повернувшись до вітальні Робін, Страйк побачив, що зі столу прибрано, а Робін зібрана. Як він і очікував, трималася вона знову холодно.

— Вибач, я зірвався, — почав Страйк, не давши їй розтулити рота. — Просто дуже тривожуся.

— Як не дивно, я теж, — холодно відповіла Робін, — але коли ти кажеш, що я «десь тиняюся», ніби я якась дурноверха...

— Я не мав такого на увазі, я не вважаю тебе дурноверхою, але... чорт, Робін, та бомба була збіса небезпечна, — не просто щоб нас полякати. Плюс ми знаємо, як вони ставляться до жінок, які забагато беруть на себе.

— То що тепер, ти будеш мене водити за ручку, поки «Розполовинення» не спіймають?

— Ні... не знаю. Просто поїхали до Ініґо. Якщо не доведемо, що Кеа — Аномія, то хоча б вирішимо проблему з персоналом.

Сіли у «БМВ» Страйка (за кермом — Робін) і більшу частину поїздки (яка тривала двадцять п’ять хвилин) мовчали. Робін мимоволі пригадала, що під час минулого візиту до Апкоттів так само сердилася на Страйка: тоді вона щойно дізналася, що він зустрічається з Меделін. Стало цікаво, що було потому, як Страйк збрехав про «прибиральницю». З того моменту він не спілкувався з Меделін — хіба що гучне хропіння було удаваним, а насправді він писав її повідомлення під ковдрою. Не забула Робін і про Шарлотту. Саме стеження за Яґо Россом довело агенцію до краю, але Страйк чомусь не спішив визнавати цей факт.

Робін гадки не мала, що Страйк думає про ті ж самі речі, що й вона. Якщо негайно не знайти заміну Натлі, вони не зможуть працювати над усіма поточними справами — і покинути справу Росса буде найлегше. Навіть якщо власне детективне майбутнє Страйка зазнає краху через роль у такому гучному розлученні, решта працівників без роботи не залишиться. Може, йому і справді слід облишити стеження за Россом, незважаючи на наслідки.

Страйк саме подумки ремствував на цю невеселу тему, коли телефон знову завібрував. На екрані з’явилося повідомлення від Меделін.

Передзвони, коли зможеш. Гадаю, нам треба серйозно поговорити

Страйк сховав телефон у кишеню, так і не відповівши. Він чудово розумів, до чого йде справа: до точки, де очікування зустрічають спротив і все завалюється, як це було з усіма його попередніми стосунками.

«Ну, гаразд, — сказав він собі, насуплено дивлячись у вікно, — я дарма збрехав про місце, де збираюся ночувати, але якби сказав правду, так само був би скандал». Хіба це злочин — старатися уникнути конфлікту і не завдавати собі та іншій людині зайвих страждань?

Причому він же старався! Приходив, коли належало, дарував квіти за відповідної нагоди, і секс, здається, подобався їм обом. Чого ще їй треба? «Чесності», — відповіла Меделін у його голові. Але чесність означала потребу визнати, що він почав ці стосунки, щоб відволіктися від складних почуттів до іншої жінки, на що Меделін скаже, що він використав її. «І що такого? Люди весь час використовують одне одного, — відповів Страйк уявній Меделін, затягуючись електронкою, яку він наповнив спеціально для машини. — Щоб позбутись самоти. Щоб здобути щось, чого їм не вистачає. Щоб похвалитися трофеєм перед світом». Згадалося, як Меделін хотіла зробити спільне селфі для своєї інстаграмної сторінки, як сварилася з ним у вечір презентації, і вже почув власний голос: «Мабуть, ми хочемо різного». Треба зробити картки з цією фразою і вручати жінкам на початку стосунків, щоб потім не казали, що він не попереджав...