— Так, ми, безсумнівно, можемо відвідати могилу Россетті. Вона розташована трохи вбік від маршруту. Зазирнемо туди під кінець, щоб не доводилося повертатися.
Що ж стосується могили міс Ледвелл, то, боюся, — додав він, звертаючись до дівчини у футболці з Паперовобілою, — її ми не відвідаємо. Це приватна ділянка. Цвинтар досі функціонує, і рідні померлих...
— Її рідні чхати на неї хотіли, — гучним шепотом вставив молодик у футболці з Дреком, а екскурсовод прикинувся, що не почув його.
— ...мають право на повагу до приватності, і ми просимо гостей виявляти її. Робити фотографії можна, але тільки для власного використання. Будь ласка, не їжте, не пийте і не куріть на цвинтарі, і не відходьте від стежок. Деякі гробниці небезпечні.
— А хоч могилу де Мунк ми побачимо? — поцікавилася дебела пурпуровокоса дівчина з групи фанатів «Чорнильно-чорного серця».
Робін гадки не мала, хто така ця де Мунк і з якого дива її могила цікавить фанатів.
— Так, ми пройдемо повз де Мунк, — запевнив гід.
— Хоч щось, — сказала дівчина друзям.
Група рушила у путь — не до головних сходів цвинтаря, а вузькою стежкою повз великий меморіал загиблим у Першій світовій війні. З бурчання фанатів «Чорнильно-чорного серця», які йшли просто перед нею, Робін зрозуміла, що гід повів екскурсію не тим маршрутом, на який вони сподівалися. Спеціально тримаючись у хвості групи, Робін зазирнула у сумку подивитись, що відбувається на її айпаді з увімкненою грою. З модераторів була тільки Серцелла, і ніхто, на щастя, не запрошував Баффілапусю у приватні канали.
Гід вів екскурсію вузькою ґрунтовою стежкою; обабіч були могили, а справа ще високий цегляний мур. Все тонуло у тіні дерев, які змикали над головою щільні крони, а у повітрі пливли пахощі вологої зелені, притхлого кісткового борошна, грибного духу землі. Гід щось розповідав, але Робін ледь чула його за перешіптуваннями фанатів «Чорнильно-чорного серця».
— Тут би вони не перелізли, — сказала дівчина у футболці з Паперовобілою, поглядаючи на мур у два людських зрости заввишки.
— Мабуть, воно все з іншого боку, — мовив молодик у футболці з Дреком, роздивляючись дерева та порослі повзучими рослинами могили зліва. — Я нічого не впізнаю.
Та коли група дійшла до кінця стежки, дівчина у футболці з Паперовобілою тихо зойкнула, а дівчина з пурпуровими косами схопилася за серце. Робін зрозуміла їхню реакцію: відчуття дежавю було неймовірне.
Ось вона, стежка, що в’ється вгору поміж оплетеними плющем деревами: нею вистрибував малюк Серцик у трагікомічній гонитві за прекрасною Паперовобілою; ось він, ліс розбитих класичних колон, хрестів, кам’яних урн, мармурових гробниць та обелісків: між ними лихою тінню скрадався Дрек, чатуючи на інших гравців, щоб плигнути на них і змусити грати у свою гру.
Екскурсовод спинився перед гробницею, прикрашеною статуєю коня, і розповідав американцям та літній парі, що тут лежить коновал королеви Вікторії. Однак увагою Робін заволодів квадратний кам’яний обеліск, на який видерся величезний жмут товстих волокнистих лоз, звісивши на всі боки м’ясисті вуса — ніби якийсь павукоподібний паразит з іншої планети намірився проковтнути могилу цілком. Саме тут було сідало Сороцюги, — персонажа, якому вперше подарував голос Пез Пірс. Фанати «Чорнильно-чорного серця» почали захоплено фотографувати побачене.
Група рушила далі, а Робін ніяк не могла вирішити, красивим їй здається цвинтар чи моторошним. Зусібіч буяли плющі, трави, папороті, колючі лози й переплетені корені дерев, поруч з якими тьмяніла офіційна урочистість пам’ятників. Повзучі рослини позсували дека з гробниць; на могилах, куди сто років ніхто не приносив квіти, виросла папороть; деревні корені здибили могильні камені, і ті, покосившись, хилилися додолу.
Нова хвиля захвату струснула фанатів «Чорнильно-чорного серця», коли група дісталася могили Мері Ніколз зі сплячим янголом у натуральну величину. Робін знала, що у мультфільмі ця могила належить Паперовобілій. Примара обіймала її, оплакуючи своє нежиття, і фани «Чорнильно-чорного серця» умовили туристів сфотографувати їх під нею всіх разом.
Тоді пройшли між двома велетенськими колонами у єгипетському стилі і вступили до Ліванського кола, заглибленого кам’яного амфітеатру з подвійним кругом мавзолеїв замість стінок.
Дівчина у футболці з Паперовобілою скрикнула, побачивши величну готичну гробницю, дуже схожу на гробницю лорда та леді Вурді-Гробсів із мультфільму. Гід розводився про вікторіанський смак до єгипетських образів, а фанати «Чорнильно-чорного серця» клацали селфі на тлі мавзолея.
Покинувши Ліванське коло, пройшли до могили Вільяма Вумбвелла; за словами гіда, це був власник звіринця у вікторіанську добу, що пояснювало велику кам’яну статую лева над гробницею; далі повернулися на довгу бетонну стежку, обабіч якої тягнулися в самісіньку далечінь нові могили та дерева.
Зненацька молодик у футболці з Дреком, що йшов перед Робін, різко загальмував і показав на гробницю, яка підносилася над стежкою на стрімкому узвишші в оточенні щільних кущів. На подив Робін, вона побачила образ, про який розповідав Ніжкам Гріховода у галереї Вільяма Морріса: мати-пеліканиха розривала собі груди над гніздом, повним голодних пташенят із роззявленими дзьобиками, щоб нагодувати їх власною кров’ю.
Дівчата навколо молодика у футболці з Дреком вчепилися одна в одну.
— Так, так, це воно, це тут!
— О Боже, — видихнула дівчина у футболці з Паперовобілою крізь притиснуті до вуст пальці. — Я зараз розплачуся.
Екскурсовод також зупинився. Розвернувшись до групи та ігноруючи збудження, яке охопило фанатів «Чорнильно-чорного серця», від розповів:
— Цей незвичайний камінь належить могилі Елізабет, баронеси де Мунк. Образ пелікана уособлює самопожертву. Гробницю звела донька Елізабет, Розальбіна...
Робін не слухала. Вона саме згадала, що сказав Джош Блей про місце, де до них з Еді вперше прийшла ідея мультфільму — і де Еді було убито. «Біля могили, яка завжди подобалася Еді, з пеліканом».
— Сфотографуй мене, — попросила одна фанатка «Чорнильно-чорного серця» іншу, простягаючи їй телефон тремкими руками. Молодик у футболці з Дреком звів очі на гіда; Робін була певна, що він сподівається влучити момент, щоб видертися на узвишшя і на власні очі побачити місце, де знайшли тіло Еді Ледвелл. Фанати «Чорнильно-чорного серця» були відстали від групи, але гід обернувся на них і змусив іти далі; фанати раз у раз озиралися через плече.
Робін, яка так само замикала ходу, дорікнула собі за відразу, яку відчула до фанатів «Чорнильно-чорного серця» за бажання сфотографувати місце, де загинула Еді Ледвелл. Чим вона сама краща? Тепер, на власні очі побачивши місце, вона оцінила те, наскільки убивця був управний — чи наскільки йому поталанило. Ця людина знала, як потрапити на відокремлену ділянку з могилами убік від стежки, куди екскурсантам було зась. Ця людина уникнула зустрічі з екскурсійними групами і непомітно пробралася на цвинтар. Робін роззирнулася: ніде не було видно жодних камер. Згадалися дві маски, які надягнув на себе той, хто мало не вбив Олівера Піча. Дитяча забавка — тут, у гущавині дерев та пам’ятників, скинути один камуфляж і постати в іншому. Може, убивця дочекався чергової екскурсії і потиху влився у групу, а може, пішов тим шляхом, яким він прийшов... чи вона.
Задумавшись, Робін трохи відстала від групи, яка тепер рушила до могили Крістіни Россетті. Вона намагалася зрозуміти, де знайшли Джоша, коли почула гучне «пш-ш-шт».
Робін здригнулася і озирнулася. З густих заростей на неї дивилася пара скорботних очей під копицею кучерявого волосся. Усміхнений, схований у зелені, з етюдником у руці, перед Робін стояв Пез Пірс.
— Звідки ти тут?..
Пез приклав палець до вуст і поманив її. Робін озирнулася на екскурсію, яка саме завертала за ріг. Поки терня чіплялося їй до одягу, вона спробувала швидко вирішити, чи зображати лондонський акцент, з яким вона говорила до Пеза минулого разу, адже Зої могла розповісти йому, що Джессіка з Йоркширу. Ступивши на маленьку прогалину, де стояв Пез, Робін обрала компроміс.
