— Я розумію, що Аномія навряд чи виказав би себе, — провадив Страйк, не зводячи очей з юрби навколо стенда «Чорнильно-чорного серця», — але мав надію хоча б впізнати одного з підозрюваних зі спини. Нічого — хіба що Зої.

— Де вона? — спитала Робін.

Перш ніж приєднатися до Страйка, вона зайшла до вбиральні і зняла перуку й окуляри, а також змінила футболку. Робін не думала, що Ясмін захоче лишитися у виставковому центрі після пережитого інтерв’ю, але не хотіла ризикувати новою зустріччю. Також вона зайшла у гру, де, здається, вперше були відсутні всі модератори.

— Пішла пити каву з іншою дівчиною у футболці «Збережіть гру Дрека». Обидві так само у масках. Я не пішов за ними, бо біля стенду з’явилася одна цікава мені особа.

— Хто?

— Він зник, — відповів Страйк. — Він тут ходив сам-один і, здається, приглядався до тих самих людей, що і я. Підійшов до кількох Дреків, поговорив із ними... Можеш повторити, що саме Ясмін казала про Аномію?

— Вона заявила, що він точно чоловічої статі, і що Еді завинила йому гроші. Сказала, що можливість монетизувати гру змінила б життя його сім’ї. Ще казала, що він дуже розумний і культурний.

— Культурний, — повторив Страйк. — Ти спостерігала Аномію в чаті, ти б назвала його культурним?

— Ні, — відповіла Робін. — Як на мене, у грі він поводиться досить грубо. Може, у модераторському чаті він інший.

— Ти наче казала, що у «Грі Дрека» він ніби грає роль?

— Мені справді іноді здається, що він дуже старанно зображає «типового хлопця». Поводиться підкреслено по-хамськи.

— Не скажу, що у його твіттері багато ознак високої культури, — зауважив Страйк.

— Але він знає щонайменше один крилатий вислів латиною, — сказала Робін. — Отой, про «oderintdum».

— Як гадаєш, на Ясмін легко справити враження?

— Гм, — сказала Робін. — Мабуть, так. Мені здалося, що вона трохи...

— Тупувата?

— Е-е-е... Як мінімум легковірна. Вся ця історія з Майклом Девідом...

— Так, — сказав на це Страйк, — але людина, яка зуміла переконати Ясмін, що вона говорить з Майклом Девідом, має бути тим ще битим козирем. Ясмін не дитина. Вона працює на серйозній роботі. Не думаю, що хоч би хто отак одразу повірив би, якби йому сказали, що в анонімній грі йому трапилася телезірка.

— Ти правий, — визнала Робін. — Це мала бути майстерна робота.

— Ще вона сказала, що Аномія не зміг би нікого убити. Це через строгий моральний кодекс, фізичні вади чи гидливість, як гадаєш?

— Не маю жодного уявлення.

— Тобі не здалося, що вона казала про чоловічу стать, щоб збити тебе зі сліду?

— Правду кажучи, ні. У мене склалося враження, що Ясмін має нову теорію, від якої вона у захваті, і розповіла настільки багато, наскільки взагалі насмілилася... А ще мені здалося, що вона має причини триматися за цю нову кандидатуру.

— Ця людина чимсь виказала себе?

— Можливо, — відповіла Робін, — але мені здалося, що Ясмін дуже хоче вбачати в Аномії людину з обґрунтованою образою на Еді, культурну і нездатну когось убити. Вона старанно дотримується думки, що Аномія — хороша людина? О ні, тепер я сама почала так робити, — роздратувалася Робін.

— Робити що?

— Говорити ніби з наїздом. Вона ціле інтерв’ю так робила.

— Он він, — раптом нашорошився Страйк. — Повернувся. Робін озирнулася, щоб побачити, куди він дивиться.

Молодий чоловік у шкіряній куртці, джинсах і дорогих кросівках із червоними підошвами з’явився знову. Він мав темне волосся, яке росло низько над лобом. На очах у Страйка та Робін пан Червоні Підошви обійшов юнака у візку, який розмовляв із веселою дівчиною у мініспідниці, підійшов до чергового відвідувача у костюмі Дрека і заговорив до нього.

— Його цікавлять тільки Дреки, — сказав Страйк.

— Дивно, — озвалася Робін, спостерігаючи за Червоними Підошвами.

Молодик тимчасом засміявся з якоїсь репліки Дрека.

— Даруйте, — роздратовано звернувся до Страйка продавець із ятки. — Ви не могли б посунутися? Людям не видно товар.

Страйк і Робін відійшли до іншої ятки, де торгували коміксами.

— Переїзд, — раптом сказав Страйк.

— Що?

— Ти наче планувала переїзд. Щось вийшло?

— А, — сказала Робін. — Довелося відкласти. Буду переїжджати завтра, я саме тому взяла вихідний.

— Чорт, — сказав Страйк. — Я мав би згадати. І спитати. Вибач.

— Та нічого, — відповіла Робін.

«Краще пізно, ніж ніколи».

— Тобіхтось допомагає?

— Батьки сьогодні ввечері приїдуть.

Червоні Підошви і Дрек розійшлися. Перший дістав телефон, відправив, судячи з усього, повідомлення, а тоді пішов кудись — геть від стенду «Чорнильно-чорного серця».

— Потримай мій світловий меч.

Страйк стягнув із голови маску Дарта Вейдера і почав виплутуватися з плаща.

— Що ти задумав?

— Треба йти за цим хлопом. З ним щось не те.

Страйк згорнув костюм і взяв у Робін світловий меч, а тоді поклав згорток та меч на комікси.

— Віддайте комусь за просто так, — сказав він здивованій продавчині і пішов слідом за Червоними Підошвами настільки швидко, наскільки дозволяла натерта кукса; Робін поспішила слідом. На щастя, натовп був щільний і новий «об’єкт» далеко не втік.

— Він не схожий на типового фаната «Чорнильно-чорного серця», — сказав Страйк до Робін, поки вони пробивалися крізь неповоротку юрбу. — Явно щось хотів дізнатися... можливо, навіть те саме, що й ми.

Щоб дістатися виходу, Червоним Підошвам знадобилося двадцять хвилин. З явним полегшенням, що чавилка нарешті лишилася позаду, він дістав телефон і на ходу почав комусь дзвонити. Змоги підійти ближче і послухати, що він каже, не було; з виставкового центру виходила й заходила до нього сила-силенна людей.

У Страйка в кишені завібрував мобільний, який він дістав, сподіваючись на новини від когось із підрядників.

— Мідж? — спитала Робін, яка саме глипнула у гру: Аномія так і не з’явився.

— Ні, — відповів Страйк, ховаючи телефон у кишеню. — Прю.

— Хто це?

— Прюденс. Моя сестра.

— А, — сказала Робін. — Ви вже бачилися?

— Ні, — відповів Страйк, стараючись не зважати на біль, який смикав сухожилля. — Планували зустріч, але її донька упала зі скеледрому.

— Боже, з нею все гаразд?

— Так, просто перелом... До речі, він не на машині, — зауважив Страйк, бо Червоні Підошви прямував до станції, з якої назустріч сунув новий натовп.

Повз Робін проштовхався кремезний Бетмен. В інший бік пройшла група у стимпанкових костюмах. Червоні Підошви так само розмовляв по телефону.

Коли Страйк і Робін піднялися на платформу, він уже чекав на потяг у перших рядах. Страйк скористався своїми габаритами, щоб протиснутися крізь натовп; це викликало у декого обурення. Він хотів опинитися якомога ближче до Червоних Підошов, щоб потрапити в один вагон.

Страйк і Робін зупинилися за кілька футів від об’єкта, який саме закінчив розмову і, сховавши руки в кишені, почав розгойдуватися на своїх дорогих кросівках із явним нетерпінням.

Почулося гарчання поїзда, що наближався.

Страйка хтось зачепив за спину. Він розвернувся і побачив, що крізь натовп пхається темна фігура. Постать штовхнула Червоні Підошви.

А тоді все сповільнилося, як це буває, коли стаєш свідком чиєїсь майже неминучої загибелі.

Червоні Підошви упав з платформи, крутнувшись у повітрі; він не встиг вчасно звільнити руки з кишень. Його скроня ударилася об рейку, і натовп почув гучний тріск плоті й кіски, який перекрив навіть гуркіт поїзда, який був уже дуже близько.

Робін зробила три широкі кроки і стрибнула.

Вона чула крики у себе за спиною. Дуже смаглявий здоровань у костюмі Супермена зістрибнув на рейки одночасно з Робін. Разом вони почали піднімати непритомне тіло, а з платформи назустріч їм потягнулися руки людей.

Дві з них знайшла Робін: одна рука взяла її під пахву, інша схопила за футболку, а вона так само тягнула безвольне тіло разом з десятком інших людей, а тоді надійшов потяг. Страйк ледве встиг відсмикнути Робін, але почувся новий тріск і загальний крик, бо голова безтямного чоловіка відкинулася назад, і її зачепив бік поїзда.