— Це ваші з Воллі Кард’ю облікові записи з часів до « Чорнильно-чорного серця», правильно? — спитав Страйк. — І ви не заперечуєте той факт, що цей акаунт на тумблері — ваш?

Кеа, тепер уже зовсім біла, мовчала.

— Не знаю, чи ви з Кард’ю досі підтримуєте сексуальні стосунки чи просто дружите, — мовив Страйк, складаючи останні листки до теки і закриваючи її, — але якщо ви плануєте після цієї розмови зв’язатися з ним, я назву три причини, чому робити це не варто. По-перше, ця невеличка розмова у твіттері незадовго до убивства Еді виглядатиме навіть більш підозріло, якщо вийде, ніби ви з Кард’ю змовилися.

— Я не могла! Я була в метро, є запис! Я ніколи...

— По-друге, Джош Блей лежить у шпиталі паралізований. Якщо вам не байдужий...

Кеа вголос розридалася. На них знову почали оглядатися. Страйк не зважав.

— Повторюю, якщо вам не зовсім байдужий Джош та його доля, ви не заважатимете проведенню розслідування, якого він так хоче. І по-третє, — додав Страйк, — Воллі Кард’ю наразі зацікавилися значно страшніші люди, ніж я. Якщо у вас є бодай трохи здорового глузду, ви обірвете ці стосунки негайно.

Схлипуючи, Кеа непевно підвелася і пішла геть — значно швидше, ніж коли заходила, хоч і так само спираючись на ціпок. Відчуваючи на собі осудливі погляди працівників та відвідувачів, Страйк допив пиво, підвівся і рушив до вбиральні. Тим, хто витріщався аж надто активно, він відповідав украй похмурим поглядом, тож коли Страйк вийшов із туалету, ніхто вже не прагнув встановлювати з ним зоровий контакт.

50

Любове, ти сильніша за Ненависть,

Тривкіша і майстерніша безмірно; —

Любове щасна, повернись, молю,

І дай нове життя незгасному вогню.

Крістіна Россетті,

«Що сказала б Сапфо,

якби той стрибок не убив її, а зцілив»

Робін у чорній перуці й окулярах без діоптрій тимчасом майже годину чекала на Гарлі-стріт, поки Ґус Апкотт нарешті вийде від своєї, понад сумнів, захмарно дорогої дерматологині. Нарешті о першій годині він з’явився на вулиці і пішов собі. Робін думала, що Ґус знову спуститься до метро, але він натомість все роззирався — вочевидь, шукав, де б пообідати.

Ґус був високий, сутулий і худий. Сумка з, наскільки розуміла Робін, ноутбуком висіла на його правому плечі й тягнула його вниз порівняно з лівим. Аномія не з’являвся у грі цілий ранок; модераторську варту несли Чортик1 та Віліпечор.

За п’ять хвилин Ґус, оминувши кілька закладів, які, на смак Робін, мали б принадити молоду людину, завернув до «Фішерза», дуже традиційної та недешевої віденської ресторації. Робін вирішила, що хлопець, кропив’янка якого нікуди не ділася, обрав це місце через притлумлене освітлення.

Почекавши, поки Ґус сяде, Робін увійшла сама і опинилася у залюдненому ресторані з нікотиново-брунатними стінами, дзеркальними панелями на стінах і картинами у стилі 1930-х років. Ґус усівся на оббиту шкірою лаву в дальньому кутку, що фізично виключало можливість ніби між іншим зайти йому за спину і подивитися, що діється на екрані ноутбука, який Ґус вже відкрив. На очах Робін Ґус натягнув навушники і почав набирати щось; його обличчя, нерівний рельєф якого різко підкреслила настінна лампа у скляному ковпаку поруч, набуло виразу глибокої зосередженості. Якщо Себ Монтґомері був максимально несхожий на популярний образ інтернетного троля, то Ґус (якого Робін було загалом шкода) з його — добре, якщо тимчасово — спотвореним обличчям і закомплексованою поведінкою значно краще відповідав стереотипу.

Офіціант повів її за столик на іншому кінці зали, але Робін вдало розвернула стілець, тож Ґус лишився під її наглядом. Замовивши каву, Робін зазирнула в айпад і побачила, що поки вона йшла по Гарлі-стріт, Чортик1 і Віліпечор встигли розлогінитися, а замість них зайшли Серцелла та Паперовобіла.

Робін десь хвилину грала у гру, а тоді їй подзвонив Страйк.

— Говорити можеш?

— Так. Я в ресторані, стежу за Ґусом Апкоттом. А ти де?

— Сиджу в машині. Щойно попрощався з Кеа. Аномія не з’являвся?

— Ні. Що там Кеа?

— Дуже цікаво. Вона вважає, що Аномія — це Престон Пірс. — Справді? Чому?

Страйк перелічив аргументи Кеа.

— Загалом звучить досить логічно, — визнала Робін. — А що вона сказала про Воллі Кард ю?

— Та майже нічого. Я його приберіг наостанок, бо подумав, що після цього вона просто піде, і не помилився.

— Гм, — без співчуття відповіла Робін, переводячи погляд з екрану айпада на Ґуса, який так само друкував, захистившись навушниками від ресторанного гамору та брязкоту. — Ну, якщо вона так не хотіла, щоб люди знали, що вона спала з героєм альтрайтів, треба було видалити старий акаунт, правильно? Чи вона має кілька акаунтів і не стежить за ними?

— Поширена помилка, — сказав Страйк. — Згадай нашого друга Турісаза. Що робить Ґус?

— Друкує на своєму ноутбуці, — відповіла Робін, знову зводячи очі на Ґуса. — На жаль, він сидить у кутку. Я не бачу, що на екрані.

Ґус тимчасом витягнув лівицю з довгими пальцями і ніби зіграв на стільниці невидимий акорд, а тоді знову зосередився на екрані.

— Можливо, він пише музику, — сказала Робін, дивлячись на нього крізь лінзи без діоптрій.

— Як його кропив’янка?

— Змін на краще не видно. Розповідай, що там Кеа. Вона показала тобі ту розмову з Аномією у приватних повідомленнях?

— Ні, — відповів Страйк. — Сказала, що чат більше не можна подивитися, бо вона заблокувала Аномію.

— Гм, — знову промовила Робін. — Думаєш, вона каже правду?

— Не знаю. Історія вийшла дуже справна і без очевидних ознак брехні, але мушу сказати, що це та ще матусина актриса... Кеа стверджує, що під час відновлення стосунків Джош визнав, що вони з Еді вкрали її ідеї, але мене це не переконало. Також вона каже, що ніколи не грала у «Гру Дрека» і не бувала в ній, але це лайно собаче. Поки я був у неї вдома, я встиг зробити фото її історії в браузері.

— Як ти це в біса зумів?

— Кеа лишила розкритий ноутбук на дивані, коли виходила. Її мати побігла слідом, а я вирішив скористатися нагодою.

— Не розгубився, — визнала вражена Робін.

— Цього ранку вона або заходила у гру, або намагалася зайти.

— Ого, — сказала Робін. — Може, вона ота модераторка, Паперовобіла? її юзернейм у твіттері саме такий — realPaperwhite, «справжня Паперовобіла».

— Ти мені скажи, — відповів Страйк. — Ти ж розмовляла з цією Паперовобілою.

— У нас небагато було прямого контакту, — сказала Робін, — але Хробак-двадцять-вісім днями розповіла дещо цікаве. У «Грі Дрека» нікому не дозволено брати ім’я персонажа у чистому вигляді. Тобто не можна бути просто Серциком чи просто Лордом Вурді-Гробсом.

— Я так розумію, ім’я в чистому вигляді — це ознака статусу, — мовив Страйк, — а статус в очах Аномії, мабуть, цінний товар.

— Так, але Паперовобілій дозволили взяти це ім’я без жодних додатків. Обоє замовкли, думаючи кожен про своє, а тоді Страйк сказав:

— Якщо Кеа — Аномія, то, звісно, все, що вона розповіла про Аномію, як він фліртував з нею, а тоді почав поводитися агресивно, це брехня. Але якщо вона не Аномія, то ми дізналися про нього дещо цікаве: це не така вже безстатева істота, як ти думала.

— Так, — погодилася Робін. — Мабуть... Припустімо, що вона — це Паперовобіла... як гадаєш, міг Аномія знати, хто вона насправді, і саме тому дозволити їй взяти це ім’я? При створенні акаунту треба вказати електронну адресу, тож є шанс, що Аномія та Моргаус знають, хто є хто у грі.

Вона почула, як Страйк позіхнув.

— Вибач, дуже рано встав. Мабуть, зараз щось поїм, а тоді в дорогу.

— Чекай, — швидко сказала Робін, — нам ще треба подумати про костюми.

— Костюми?

— На Комікон. Якщо ми туди таки підемо.

— А, так. Добре, візьмуся за це, коли повернувся до офісу.